Вони вже якось торгували, а торгівля розкриває душу. Мій друг прийшов сюди на мотузочку, за який смикала дівчина, а дівчина здатна повести за собою навіть найхоробрішого воїна.
— Цього разу, гуроне, ти трохи ближче до істини, ніж на початку нашої розмови. Це правда. Але жоден кінець цього мотузка не прив'язаний до мого серця, і Дика Троянда не тримає другого кінця.
— Дивно! Виходить, мій брат любить головою, а не серцем? Невже Слабкий Розум може за собою вести такого могутнього воїна?
—І знову ж таки скажу: частково ти вгадав, а частково ні. Мотузочок, про який ти торочиш, прив'язано до серця великого делавара, себто одного з членів роду могіканів, які живуть серед делаварів після винищення їхнього власного племені, нащадка сім'ї Ункасів. Його ім'я Чингачгук, або Великий Змій. Саме він і прийшов сюди, притягнутий мотузочком, а я подався слідом за ним, тоб пак, прибув трохи раніше, бо я перший примандрував на озеро. І завела мене сюди тільки дружба. Та це достатня сила для кожного, хто не скупиться на свої почуття і хоче жити хоч трохи й для своїх ближніх, а не лише для себе.
— Але ж мотузочок має два кінці: один було прив'язано до серця могіканина, а другий?
— А другий півгодини тому був тут, біля оцього багаття. Уа-та-Уа тримає його в своїй руці, якщо не в своєму серці.
— Я розумію, на що ти натякаєш, мій брате, — поважно сказав індіянин, вперше як слід зрозумівши справжню суть вечірньої пригоди. — Великий Змій виявився сильнішим: він смикнув дужче, й Уа-та-Уа змушена була покинути нас.
— Не певен, що йому довелося так ото смикати, — відповів мисливець, засміявшись своїм безгучним сміхом так весело й щиро, ніби він і не був оце в полоні й ніби йому не загрожували тортури та смерть. — Не певен, що йому довелося дуже вже смикати, їй-право, ні! Поможи тобі боже, гуроне! Змій кохає дівчину, а дівчина кохає його, й усі ваші гуронські хитрощі безсилі втримати в розлуці два молодих серця, коли таке глибоке почуття штовхає їх одне до одного.
—І Яструбине Око та Чингачгук прийшли в наш табір лише ради цього?
— Твоє запитання — це й відповідь на нього, мінгу! Так, аби запитання вміло говорити, воно б само тобі відповіло, повністю задовольнивши твою цікавість. Для чого ще ми мали б приходити? І знову ж таки це не зовсім точно: ми не заходили до вас у табір, а зупинилися отам, біля сосни, яку ти можеш бачити по той бік пагорка. Там ми стояли й стежили, що у вас діється. Коли ми приготувались, Змій подав сигнал, і далі все йшло, як по маслу, аж поки отой мурмило гасонув мені на спину. Звичайно, ми прийшли тільки ради цього, не маючи жодного іншого діла, й одержали те, по що приходили. Безглуздо було б одбріхуватись. Уа-та-Уа пішла за тим, хто ось-ось стане її чоловіком, і хоч би що тепер чекало на мене, це вже вирішено.
— Який знак сповістив дівчину, що її коханий близько? — спитав старий гурон з більшою цікавістю, ніж виявляв її досі.
Звіробій засміявся знову й, здавалось, так тішив його сьогоднішній подвиг, ніби мисливець і не став його жертвою.
— Ваші вивірки страшенно пустотливі, мінгу! — вигукнув він, сміючись. — Так, вони справді аж надто пустотливі! Коли вивірки інших народів давно собі поховалися в дуплах і сплять, ваші скачуть по деревах, цокотять і співають, так що навіть делаварська дівчина здатна зрозуміти їхню музику. Існують чотириногі вивірки й двоногі вивірки, й чого тільки не буває, коли міцний мотузочок зв'язує два юних серця! Одне другому завжди підкаже, коли треба смикнути дужче.
Видно, гурон був дуже лихий, хоч і спромігся взяти себе в руки й не вибухнув гнівом. Скоро він залишив бранця і, підійшовши до гурту воїнів, переповів їм усе, що йому пощастило вивідати. У відповідь залунали люті й водночас захоплені вигуки. Три чи чотири індіянини побігли за пагорок і оглянули дерево, під яким стояли наші шукачі пригод. Один з ірокезів навіть став навкарачки й ретельно обслідував відбитки ніг довкола коріння, бажаючи впевнитись у правдивості новини. Наслідки цієї перевірки потвердили слова бранця, і всі вернулися до багаття ще з більшим подивом та почуттям поваги до сміливих і винахідливих ворогів. Ще тоді, коли наші друзі стежили за ірокезьким табором, туди прибув гонець із загону, призначеного для дій проти "замку". Тепер його одіслали назад. Було ясно, що він поніс звістку про те, що тут сталося.
Досі молодий індіянин, котрого ми бачили в товаристві делаварки та ще однієї дівчини, не робив жодних спроб зайти в розмову із Звіробоєм. Він уникав навіть своїх друзів і, не повертаючи голови, проходив мимо молодих жінок, які збилися в зграйку й тихо гомоніли про втечу своєї недавньої подруги. Скидалося, що жінки скорше радіють, ніж досадують на цю пригоду. Їхні природні симпатії були на боці закоханих, хоч гордість примушувала їх бажати успіху рідному племені. Можливо також, що незвичайна врода Уа-та-Уа робила її небезпечною суперницею для молодших представниць цієї зграйки, і вони нітрохи не сумували, що делаварка зійшла їм з дороги. Проте в цілому переважали благородніші почуття, бо ні дикунські умови життя, ні племінні забобони, ні сувора доля індіянських жінок не могли взяти гору над невгасимим потягом до кохання, притаманним їхній статі. Одна з дівчат навіть засміялася, дивлячись на безутішного залицяльника, що, певно, вважав себе зрадженим. Очевидно, цей сміх збудив юнака й погнав його до багаття, біля якого сидів бранець, просушуючи свій одяг.
— Я Пантера! — сказав індіянин, хвастовито вдаривши себе рукою по голих грудях, впевнений, що це ім'я повинне справити неабияке враження.
— А я Яструбине Око, — спокійно відповів Звіробій. — У мене вельми гострий зір. А що мій брат, далеко він плигає?
— Звідси до делаварських поселень. Яструбине Око викрав мою дружину. Він повинен привести її назад або ж його скальп висітиме на жердині й сохнутиме в моєму вігвамі.
— Яструбине Око нічого не крав, гуроне. Він не з роду злодіїв, і красти не в його звичках. Твоя дружина, як ти називаєш Уа-та-Уа, ніколи не стане дружиною канадського червоношкірого, її душа весь час жила в хатині делавара, й нарешті тіло пішло з'єднатися з нею. Я знаю, Пантера вельми прудка, та навіть її ноги не годні угнатися за жіночими бажаннями.
— Змій делаварів просто собака. Він жалюгідне каченя, що ні на мить не виходить з води. Він боїться стояти на твердій землі, як личить хороброму індіянинові!
— Чекай, чекай, гуроне, ти просто не маєш сорому, бо не минуло й години, як Змій стояв за сотню футів од тебе, і, коли б я не притримав його за руку, він би помацав міцність твоєї шкури рушничною кулею. Ти можеш лякати дівчисьок у поселеннях своїм гарчанням ягуара, але вуха мужчини вміють одрізняти правду від неправди.
— Уа-та-Уа глузує з нього! Вона бачить, що він хирлявий і жалюгідний мисливець, що він ніколи не ходив стежкою війни. Вона візьме собі в чоловіки справжнього мужчину, а не такого йолопа.
— Звідки тобі знати, Пантеро? — сміючись, заперечив Звіробій. — Звідки тобі знати? Як бачиш, вона подалася на озеро й, мабуть, віддає перевагу, форелі перед покру-чем дикої кішки. Що ж до стежки війни, мушу признатися: тут ще ні я, ні Змій не маємо великого досвіду. Та зараз ідеться не про цю стежку, а про те, що дівчата з поселень блідолицих називають прямою дорогою до шлюбу. Послухайся моєї поради, Пантеро, та пошукай собі дружину серед молодих гуронок. Жодна делаварка не піде за тебе з доброї волі.Рука Пантери лягла на томагавк, і пальці гарячково стиснули держак, ніби їхній власник вагався між розсудливістю та гнівом. В цю хвилину підійшов Розчахнутий Дуб. Владним жестом він наказав юнакові одійти геть, а сам знову сів на колоду біля Звіробоя.
— Яструбине Око має рацію, — мовив нарешті ірокез. — Його зір такий гострий, що він бачить правду навіть у темряві ночі, коли ми сліпі. Він — сова: пітьма нічого не може від нього сховати. Йому не треба йти супроти своїх друзів. Він правий.
— Я радий, що ти такої думки, мінгу, — відповів мисливець, — бо, на мій погляд, зрадник гірший за боягуза. Мені байдужий Хохуля, як тільки одному блідолицьому може бути байдужий інший блідолиций. Та все ж таки я ставлюся до нього не так погано, щоб заманювати його в твою пастку. Тобто я вважаю, що під час війни можна вдаватися до чесних хитрощів, а не до зради. Це вже незаконно, або, як кажуть білі, проти євангелія.
— Мій блідолиций брат правий: він не індіянин, він не повинен зраджувати своє Маніту й свій народ. Гурони знають, що полонили великого воїна, і поводитимуться з ним, як з великим воїном. Якщо випробовуватимуть його на муках, то вдадуться лише до таких тортур, котрих не витримає рядова людина. А якщо приймуть за друга, то це буде дружба вождів.
Висловлюючи в такий незвичайний спосіб свою пошану до бранця, гурон нишком ковзнув очима по його обличчю, бажаючи дізнатись, як той сприйме цей комплімент. Проте серйозність і видима щирість гурона не дозволили б людині, не звиклій до прикидання, розгадати його справжні наміри. Звіробій був саме з тих людей, які все приймають на віру, і, знаючи, як своєрідно індіяни розуміють вшановування полонених, мисливець відчув, що кров холоне йому в жилах. Незважаючи на це, йому пощастило зберегти таку незворушність, що навіть гостроокий ворог не помітив на виду блідолицього жодних ознак слабості.
— Я попався до вас у руки, гуроне, — відповів нарешті бранець, — і гадаю, ви зробите зо мною те, що вважатимете за потрібне. Не хвалитимусь наперед, що мужньо терпітиму будь-які муки, бо мене ще ніколи не катували, а ручатися за себе в такому випадку не може жодна людина. Але я постараюсь не зганьбити племені, яке мене виховало. Хоч мушу попередити: я білий, то можу не витримати й знепритомніти. Сподіваюсь, ви не покладете за це вину на делаварів чи їхніх союзників — могіканів. Всім нам більш чи менш властива слабість, і я боюся, що блідолиций не витерпить жорстоких тілесних мук, тоді як червоношкірий співатиме пісень і вихвалятиметься своїми подвигами навіть у ворожих зубах.
— Побачимо! Яструбине Око бадьорий духом і сильний тілом. Але навіщо гуронам катувати людину, яку вони люблять? Яструбине Око не народився їхнім ворогом, і смерть одного воїна не може посварити їх назавжди.
— Тим краще, гуроне, тим краще! Але я не хочу, щоб між нами залишилися будь-які недомовки.