Через того самого посланця Кама відповіла, що чекатиме його сьогодні ввечері.
Ледве показалися на небі зорі, царевич потай, як йому здавалося, вийшов з палацу і подався до Ками.
Сади храму Ашторет були майже порожні, особливо навколо будинку жриці. Там було тихо і світилося всього зо два вогники.
Коли царевич несміливо постукав, жриця відчинила йому сама. У темному передпокої вона стала цілувати йому руки, шепочучи, що вмерла б одразу, якби тоді в цирку розлючений звір заподіяв йому щось лихе.
— Але тепер ти мусиш бути цілком спокійна, — гнівно відповів наступник трону, — оскільки твій коханець врятував мене...
Коли вони зайшли до освітленого покою, царевич побачив, що Кама плаче.
— Що з тобою? — спитав він.
— Одвернулося од мене серце мого повелителя, — мовила вона. — І, мабуть, по заслузі...
Наступник трону уїдливо засміявся:
— То ти вже його коханка чи тільки збираєшся стати нею, свята діво?
— Коханкою?.. Ніколи!.. Але я можу стати дружиною цього страшного чоловіка...
Рамзес схопився з місця.
— Чи це сон?! — вигукнув він. — Чи Сет послав на мене прокляття?.. Ти, жриця, що пильнує вогонь перед вівтарем Ашторет і під загрозою смерті мусить залишатися дівчиною, — ти виходиш заміж?.. Справді, лицемірство фінікійців ще жахливіше, ніж розповідають про нього люди!..
— Вислухай мене, мій пане, — відповіла Кама, витираючи сльози, — і осуди, якщо я того заслужила. Саргон хоче взяти мене за дружину, за свою першу дружину. За нашими законами, жриця в дуже виняткових випадках може вийти заміж, але тільки за чоловіка царської крові. Саргон — родич царя Ассара...
— І ти вийдеш за нього?
— Якщо найвища рада тірських жерців накаже мені, що я зможу вдіяти?.. — відповіла вона, знову заливаючись сльозами.
— А чому Саргон цікавить ту найвищу раду? — спитав царевич.
— Здається, цікавить її іще багато чого, — відповіла жриця, зітхнувши, — Адже ассірійці мають захопити Фінікію, і Саргон повинен стати її намісником.
— Ти збожеволіла!.. — вигукнув царевич.
— Я кажу те, що знаю. В нашому храмі вже вдруге правлять службу богам, щоб вони відвернули лихо від Фінікії... Уперше ми молилися ще до того, як ти приїхав до нас, повелителю...
— А зараз знову чому?..
— Тому що цими днями до Єгипту прибув халдейський жрець Істубар з листами, в яких цар Ассар іменує Саргона своїм послом і уповноважує укласти угоду з вами про захоплення Фінікії.
— Але ж я... — перебив її царевич.
Він хотів був сказати — "нічого не знаю", та стримався і відповів сміючись:
— Камо, присягаюсь тобі честю мого батька, що поки я живий, Ассірія не загарбає Фінікію. Чи тобі цього досить?
— О повелителю!.. Повелителю мій!.. — вигукнула вона, падаючи йому до ніг.
— І тепер ти не станеш жінкою того дикуна?
— Ох!.. — здригнулась вона. — Ти ще можеш питати?
— І будеш моєю?.. — шепнув царевич.
— Хіба ти хочеш моєї смерті? — відповіла вона злякано. — Що ж, коли ти цього хочеш — я готова...
— Я хочу, щоб ти жила... — шепотів він пристрасно,— жила й належала мені...
— Цього не може бути...
— А найвища рада тірських жерців?..
— Вона може лише віддати мене заміж...
— Але ти ввійдеш до мого дому...
— Коли я ввійду туди не як твоя дружина, мене чекає смерть... Але я готова... навіть на те, щоб не побачити завтрашнього сонця...
— Заспокойся! — відповів поважно царевич. — Хто здобув мою ласку, не зазнає кривди.
Кама знову впала перед ним на коліна,
— Як це може бути?.. — спитала вона, складаючи руки.
Рамзес був такий збуджений, настільки забув про своє. становище й обов'язки, що готовий був пообіцяти жриці одружитися з нею. Стримав його від цього кроку не розум, а якийсь глухий інстинкт.
— Як це може бути?.. Як це може бути?..— шепотіла Кама, пожираючи його поглядом і цілуючи йому ноги.
Царевич підвів її, посадив віддалік від себе і відповів усміхаючись:
— Ти питаєш, як це може бути?.. Зараз я тобі поясню. Останнім моїм учителем, поки я досяг повноліття, був один старий жрець, який знав напам'ять багато дивних історій з життя богів, царів, жерців, навіть нижчих урядовців та селян. Цей старець, уславлений своїм побожним життям і чудесами, не знаю чого, не любив жінок, навіть боявся їх. Він завжди розповідав мені про жіночу підступність, а раз, щоб довести мені, яку сильну владу маєте ви над чоловіками, розповів таку історію:
"Молодий і бідний писар, що не мав у торбині навіть мідного утна, а лише ячний корж, помандрував з Фів до Нижнього Єгипту, шукаючи заробітку, йому казали, що в цім краю живуть найбагатші вельможі й купці і, якщо йому пощастить, він може там знайти посаду і на ній розбагатіти.
Він ішов понад берегом Нілу (за місце на кораблі не мав чим заплатити) і міркував: "Як необачно поводяться люди, які, діставши в спадщину від батьків талант-два, а то й Десять, замість того щоб примножити своє багатство чи торгуючи товарами, чи позичаючи гроші за великі проценти, розтринькують його невідомо на що. Якби у мене була драхма... Ні, драхми мало... Якби у мене був талант або краще кілька клаптів землі, я б збільшував свій статок з року в рік і на старість став би таким багатієм, як найбагатший з номархів... Та нічого не вдієш, — думав він зітхаючи. — Боги, видно, опікуються лише дурнями, а я сповнений мудрості — від перуки до босих п'ят. А якщо і в моєму серці криється якась зернина глупоти, то хіба тільки в тому, що я не зміг би змарнувати свого статку й навіть не знав би, як узятись за таку безбожну справу".
Так міркуючи, бідний писар поминав мазанку, перед якою сидів якийсь чоловік, не молодий і не старий, з бистрим поглядом, що, здавалося, проймав аж до самого серця. Писар, мудрий, як лелека, відразу зміркував, що це має бути котрийсь із богів, і, поклонившись йому, сказав:
"Вітаю тебе, шановний господарю цієї чудової оселі, і жалкую, що в мене немає ні вина, ні м'яса, щоб поділитися з тобою на знак моєї великої до тебе шани і на доказ того, що все майно моє належить тобі".
Амонові (а це був він у людській подобі) припала до серця чемність молодого писаря. Глянувши на нього, він запитав:
"Про що ти думав, ідучи сюди? Я бачу мудрість на твоєму чолі, а я належу до тих, що, мов куріпка пшеницю, визбирують слова мудрості".
Писар зітхнув.
"Я думав, — відповів він, — про свою бідність та про тих легковажних багатіїв, які невідомо на що і як марнують своє багатство".
"А ти б його не змарнував?" — запитав бог, все ще лишаючись в людській подобі.
"Глянь на мене, вельможний господарю, — мовив писар. — На мені подертий одяг, і я загубив по дорозі сандалі, але папірус і каламар я завжди ношу при собі, як власне серце. І завжди, встаючи вранці і лягаючи спати, я кажу собі: краще бідна мудрість, ніж дурне багатство. Отож, коли я такий, коли я вмію писати двома способами і можу робити найскладніші обчислення, коли я знаю всі рослини і всі тварини, які тільки живуть під небом, — чи можеш ти подумати, щоб я, володіючи такою мудрістю, міг змарнувати багатство?"
Бог замислився і сказав:
"Мова твоя тече плавно, як Ніл під Мемфісом. Але якщо ти справді такий мудрий, напиши мені двома способами — Амон".
Писар витяг каламар, перо і дуже швидко написав на дверях мазанки двома способами "Амон", та так виразно, що навіть німі створіння зупинялися, щоб скласти шану богові.
Бог був задоволений і додав:
"Якщо ти так само спритно рахуєш, як і пишеш, то зроби мені розрахунки в ось такій торговій справі. Якщо за одну куріпку мені дають четверо курячих яєць, то скільки яєць повинні дати за сім куріпок?"
Писар назбирав камінчиків, розклав їх на кілька купок і, перше ніж зайшло сонце, відповів, що за сім куріпок належатиме двадцять вісім курячих яєць.
Всемогутній Амон аж усміхнувся, що бачить перед собою такого незвичайного мудреця, і мовив:
"Я бачу, що ти казав правду про свою мудрість. Якщо ти виявишся ще й таким стійким у доброчесності, то я вчиню так, що ти до кінця життя будеш щасливий, а після смерті твої сини покладуть твою тінь у найкращій гробниці. А зараз скажи, якого ти хочеш багатства, щоб ти не тільки не змарнував його, а навіть помножив?"
Писар упав до ніг милосердного бога і мовив:
"Якби мені хоч таку мазанку і зо чотири міри землі, я був би багатий".
"Добре, — сказав бог, — але спершу поміркуй, чи тобі цього вистачить".
Він завів його до хати й показав:
"Отут чотири чепці й фартушки, два плащі на негоду й дві пари сандалів. Тут вогнище, тут лава, на якій можна спати, ступа, щоб товкти пшеницю, і діжка для тіста..."
"А це що таке?" — спитав писар, показуючи на якусь статую, покриту полотном.
"А це єдине, — відповів бог, — до чого ти не повинен доторкатись, бо втратиш усе багатство".
"О! — вигукнув писар. — Нехай воно стоїть собі хоч тисячу років — я його не зачеплю... З дозволу вашої честі, а що то за садибу видно там?.."
І він вихилився з вікна мазанки.
"Мудро говориш, — сказав Амон.— Там справді видно садибу, і навіть гарну; в ній є великий будинок, п'ятдесят мір землі, кілька десятків голів худоби й з десяток рабів. Якби ти захотів ту садибу..."
Писар упав до ніг богові. "Чи ж є, — спитав він, — така людина під сонцем, яка б, маючи ячний корж, не хотіла б пшеничної паляниці?"
Почувши це, Амон вимовив заклинання, і вони в ту ж мить опинилися в садибі.
"Ось тут, — мовив бог, — різьблене ложе, п'ять столиків і десять стільців. А тут гаптований одяг, глеки й склянки на вино, олійна лампа і ноші..."
"А це що?" — запитав писар, показуючи на статую, покриту мусліном, що стояла в кутку.
"А цього одного, — відповів бог, — ти не повинен зачіпати, бо втратиш усе багатство".
"Хоч би я жив і десять тисяч років, — вигукнув писар, — не доторкнувся б до цієї речі!.. Бо вважаю, що після мудрості — багатство найкраще... А що це там видно?" — спитав він трохи згодом, показуючи на великий палац посеред саду.
"Це князівський маєток, — відповів бог. — Там є палац, п'ятсот мір землі, сотня рабів і дві сотні голів худоби. Маєток великий, але якщо ти сподіваєшся, що твоя мудрість з ним упорається..."
Писар знову упав до ніг Амонові, заливаючись сльозами радості.
"О всемогутній! — вигукнув він. — Чи є на світі такий безумець, що замість келиха пива не хотів би бочки вина?"
"Твої слова гідні мудреця, який уміє робити найскладніші обчислення", — сказав Амон.
Він знову вимовив всесильні слова заклинання, і разом з писарем вони опинилися в палаці.
"Ось тут, — сказав добрий бог, — трапезна зала; в ній позолочені канапи і стільці, тут же столики, викладені різнокольоровим деревом.