Минулого не верне. Що зробили,
Того не переробиш, друже мій.
М а к б е т
Змію ми розрубали, та не вбили.
Шматки її зростуться, щоб страхати
Тим самим зубом нашу кволу злість.
Скоріше розпадеться та основа,
Яка тримає цей і той світи,
Ніж буду я тремтіть від снів жахливих
І з острахом удень жувати хліб.
Ні, краще в гроб лягти, як той, що став
Покійником, щоб ми здобули спокій,
Ніж мучитись постійно у нестямі
Тортурів духу. Міцно спить Дункан,
Забувши про життєву лихоманку.
Своє зробила зрада: ані сталь,
Ані отрута, ані бунт, ні війни
Його вже не схвилюють.
Л е д і М а к б е т
Заспокойся,
Мій чоловіче, проясни свій зір,
Веселим будь сьогодні із гостями.
М а к б е т
Я буду, тільки й ти розвеселись.
Найбільше будь привітною до Банко.
Зігрій його ласкавими словами
І поглядом. Хай лестощів потік
Вінець наш соромливо обмиває,
Під маскою обличчя приховавши
Те, що нуртує в серці.
Ах, облиш!
М а к б е т
О, мозок мій обсіли скорпіони,
Бо ще живі, дружино, Банко й Флієнс!
Л е д і М а к б е т
Та смертними створила їх природа.
М а к б е т
На наше щастя, їх тіла вразливі.
Тож веселімось: перш ніж пролетить
Кажан вухатий у склепінні храму
І прогуде в повітрі сонний жук
У ніч на поклик чорної Гекати,
Здійсниться щось жахливе.
Л е д і М а к б е т
Що здійсниться?
М а к б е т
Будь краще у невіданні, голубко,
Щоб порадіти потім. Ніч, прийди!
Хай співчутливий день закриє очі.
Нехай рука кривава і незрима
Порве кайдани хирої душі.
Тьмяніє світло. Ворон в ліс туманний
Вже полетів. Заснули сили дня,
За здобиччю виходять слуги ночі:
І вовкулак, і відьма з помелом.
Хто злом почав, той і закінчить злом.
Ходімо. Потім все ти зрозумієш.
Ідуть геть.
Сцена третя
Парк біля палацу.
Входять троє в б и в ц і в.
П е р ш и й в б и в ц я
А хто тебе прислав сюди?
Т р е т і й в б и в ц я
Макбет.
Д р у г и й в б и в ц я
Не вірити тобі підстав немає:
Ти знаєш все в подробицях, що мусим
Зробити ми.
П е р ш и й в б и в ц я
Ну, що ж? Лишайся з нами.
Погасла вже на заході зоря,
І запізнілий вершник підганяє
Свого коня. Недовго вже чекати
Тих, що потрібні нам.
Т р е т і й в б и в ц я
Тихіше! Тупіт!
Б а н к о
(за сценою)
Вогню мені!
Д р у г и й в б и в ц я
Напевне, це вони.
Усі, кого скликали на вечерю,
Уже в палаці.
П е р ш и й в б и в ц я
Повернули коні.
Т р е т і й в б и в ц я
Їх повели в обхід. Це більше милі.
А він, як всі, до замкових воріт
Ітиме пішки.
Д р у г и й в б и в ц я
Подивіться, світло!
Входять Б а н к о і Ф л і є н с
із смолоскипами.
Т р е т і й в б и в ц я
Так, це вони.
П е р ш и й в б и в ц я
Дружніше!
Б а н к о
Буде дощ.
П е р ш и й в б и в ц я
Уже пішов!
Убивці кидаються на Банко.
Б а н к о
Рятуйся, сину! Зрада!
Біжи й помстись за мене! – Підлий раб!
(Вмирає.)
Флієнс тікає.
Т р е т і й в б и в ц я
Хто загасив вогонь?
П е р ш и й в б и в ц я
Навіщо світло?
Т р е т і й в б и в ц я
Тут лиш один лежить. А син утік.
Д р у г и й в б и в ц я
Ех, схибили ми трохи.
П е р ш и й в б и в ц я
Що ж робити?
Ходімо і розкажемо про все.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Парадна зала у палаці.
Стіл, накритий для бенкету.
Входять М а к б е т, л е д і М а к б е т,
Р о с с, Л е н о к с, л о р д и і с л у г и.
М а к б е т
Самі місця займайте. Нам усі
Ви бажані.
Л о р д и
Володаре, спасибі.
М а к б е т
Господарем гостинним хочу бути:
Я разом з вами сяду. Господиня
Почесне місце займе і звідтіль
Нас в добрий час ласкаво привітає.
Л е д і М а к б е т
Я прошу вас, володаре, за мене
Сердечним словом привітати друзів.
П е р ш и й в б и в ц я з'являється в дверях.
М а к б е т
Вони всім серцем дякують тобі
З обох боків столів. Між ними сяду,
І вип'ємо ми чашу кругову.
Ну, веселіш!
(Підходить до дверей.)
В крові твоє обличчя.
В б и в ц я
То не моя. Це кров сердеги Банко.
М а к б е т
Їй краще бути на тобі, ніж в ньому.
Ти покінчив із ним?
В б и в ц я
Живцем зарізав.
М а к б е т
Ти горлоріз відмінний, та не гірший
І той, хто це із Флієнсом зробив.
Якщо це ти, нема тобі ціни.
В б и в ц я
На жаль, утік і врятувався Флієнс.
М а к б е т
(на бік)
Я хворий знов, хоч був уже здоровим
І цілісним, як мармур, непорушним,
Неначе скеля, вільним, як повітря.
Я знову підлим сумнівом і страхом
Пригнічений, пов'язаний, закутий. –
Та чи убитий Банко?
В б и в ц я
У канаві
Лежить він. Двадцять ран на голові,
І кожна з них – смертельна.
М а к б е т
Що ж, спасибі
Хоча б за це.
(на бік)
Роздавлена змія,
Та змієня прокляте уціліло.
У ньому згодом визріє отрута,
Хоча воно іще беззубе. – Йди,
Зустрінемося завтра.
Вбивця виходить.
Л е д і М а к б е т
Ви забули
Своїх гостей, володаре. Бенкет
Від платної вечірки відрізняє
Люб'язність і гостинність. Адже їсти
Зручніше вдома. Гості сподівались
На щирість і привітність, без яких
І стіл їм прісний.
М а к б е т
Справедливий докір!
(до гостей)
Будь ласка, пригощайтесь на здоров'я!
Л е н о к с
Вертайтеся до столу, наш король.
З'являється п р и в и д Б а н к о
і сідає на місце Макбета.
М а к б е т
Весь цвіт країни був би тут, якби
Не запізнився доблесний наш Банко.
Я сподіватись хочу, що не сталось
Із ним біди.
Р о с с
Хоч він порушив слово,
Пробачте ви йому. Вшануйте нас,
Володаре, вертайтеся до столу.
М а к б е т
Мені немає місця.
Л е н о к с
Як! А це?
М а к б е т
Де саме?
Л е н о к с
Тут, володаре. Що з вами?
М а к б е т
Хто це зробив?
Л о р д и
Про що ви, наш король?
М а к б е т
Тобі мене не викрити. Трясеш
Даремно ти скривавленим волоссям.
Р о с с
Вставаймо, лорди: хворий наш король.
Л е д і М а к б е т
Сидіть, будь ласка, друзі. Це у нього
Іще з дитинства. Приступи не довгі,
І за хвилину прийде він до тями.
На нього не дивіться: гнів і лють
Це викличе, продовживши припадок.
Без нього бенкетуйте.
(до Макбета)
Хто ти? Баба?
М а к б е т
Ні, чоловік відважний, бо дивлюсь
На те, чого злякався б і диявол.
Л е д і М а к б е т
Не говори дурниць! Твій страх тобі
Намалював картину неймовірну,
Як той кинджал в повітрі, що повів
Тебе у спальню бідного Дункана.
Тремтіти так і зображати жах
Лиш дітям личить від казок бабусі
Зимою біля вогника. Соромся!
Облиш свої гримаси! Та невже
Злякався ти порожнього стільця?
М а к б е т
Поглянь сюди! Вдивись! Ну, що ти скажеш? –
Якщо ти зміг кивнути, говори.
Коли могили шлють мерців на землю,
Хай кладовищем служить нам утроба
Жадібного шуліки.
Привид Банко зникає.
Л е д і М а к б е т
З глузду з'їхав!
М а к б е т
Він був тут, присягаюсь!
Л е д і М а к б е т
Посоромся!
М а к б е т
Завжди лилася кров, коли закон
Іще не правив древнім диким світом.
І потім відбувалися убивства,
Які жахали слух. Але тоді,
Було, розтрощать череп у людини –
І тут всьому кінець. Тепер покійник,
Хоч двадцять ран на черепі, встає
І з місця нас зганяє. Це страшніше,
Аніж саме убивство.
Л е д і М а к б е т
Мій король,
На вас чекають гості.
М а к б е т
Вибачайте,
Забув про вас. Та не дивуйтесь, друзі,
Моїй хворобі. Я для вас безпечний.
Усі домашні звикли до припадків.
Тепер я сяду. Хай наллють вина,
Я вип'ю за здоров'я всіх присутніх
І за здоров'я Банко, що мене
Так засмутив відсутністю своєю.
За нього і за вас!
Привид Банко повертається.
Л о р д и
Здоров'я вам!
М а к б е т
Розвійся димом! Згинь! Вернись у землю!
Застигла кров твоя і мозок висох,
Незрячий погляд твій, хоч ти не зводиш
Його із мене.
Л е д і М а к б е т
Вибачайте, пери,
За те, що, хоч і звична нам вона,
Його недуга зіпсувала свято.
М а к б е т
Я все посмію і на все піду.
З'явись мені у будь-якій личині –
Як грізний носоріг чи тигр гірканський,
Або ведмідь кошлатий із Росії –
Не затремчу я ні єдиним нервом;
Воскресни і поклич на поєдинок
В пустелю і, якщо я сторопію,
Дівчиськом полохливим назови.
Згинь, привиде! Облиш мене!
Привид Банко зникає.
Пішов.
Я знову чоловік. Сідайте, лорди.
Л е д і М а к б е т
Ви слабістю своєю засмутили
Веселий наш бенкет.
М а к б е т
Хіба таке
Мине без сліду, ніби хмарка влітку?
Не впізнаю себе, коли дивлюся,
Як можеш ти сприймать подібні речі
Спокійно, не втрачаючи рум'янцю,
Тоді як в мене полотніють щоки
Від жаху цих видінь.
Р о с с
Яких видінь?
Л е д і М а к б е т
Я вас прошу, не говоріть із ним.
Йому все гірше. Злять його питання.
Розходьтесь без усяких церемоній.
Прощайте.
Л е н о к с
Побажаємо здоров'я
Ми нашому монарху.
Л е д і М а к б е т
Надобраніч!
Всі, крім Макбета і леді Макбет, ідуть геть.
М а к б е т
За кров'ю він з'являвся… Кров – за кров!
Було колись, що рухалось каміння,
Дерева говорили; за польотом
Зловісних птахів – галок і ворон –
Відшукували авгури убивцю,
Де б не ховався той. Котра година?
Л е д і М а к б е т
Уже на ранок повернула ніч.
М а к б е т
Що скажеш ти про те, що на бенкеті
Не був Макдуф?
Л е д і М а к б е т
Ти посилав за ним?
М а к б е т
Не посилав, та дещо я дізнався.
Я підкупив, як скрізь у замках знаті,
Його слугу. А завтра на світанку
Знайти я хочу тих сестер-провісниць.
Хай більше скажуть. Будь що буде, я
Дізнаюся про все, хоч би й найгірше.
Усі для мене засоби бажані:
Я так загруз уже в кривавій твані,
Що йти до краю маю я охоту,
Аніж назад вертати по болоту.
Ще мозок план жорстокий розробляє,
А вже рука здійснити поспішає.
Л е д і М а к б е т
Лягай-но краще: сон – бальзам природи.
М а к б е т
Лягаймо, щоб позбутись недогоди.
Нехай мій жах тебе вже не хвилює:
В подібних справах досвіду бракує.
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Степ. Грім.
Входять т р и в і д ь м и. Назустріч їм – Г е к а т а.
П е р ш а в і д ь м а
Що сталось? Ти не в гуморі, Гекато?
Г е к а т а
Я зла на вас, зухвалі і уперті!
Як ви могли про таємниці смерті,
Свої не стримавши роти,
Макбету все розповісти,
Не втаємничивши в діла
Хоча б мене, царицю зла,
Що вас навчила ворожбі
На шкоду людям і собі?
Він надто гоноровий сам,
Не буде він служити вам.
А зло він робить лиш тому,
Що влади хочеться йому.
На ранок, у досвітній час,
Макбет шукати прийде вас,
Де, пеклом взятий у полон,
В безодню рине Ахерон.
Спитає долю вас владар.
Готуйте посуд і відвар.
Мені також не прилягти,
Бо треба ж вам допомогти:
Я полечу в нічну пітьму
І з рогів місячних візьму
Краплини, що висять на них,-
Джерела чисті рос земних,-
Із зіллям їх пережену
І духів споювать почну.
А тим не треба й говорить,
Як їм Макбета обдурить.
Заплутавшись у їх словах,
Зневажить долю він і страх.
І їх запевнення тверде
Його до смерті приведе.
За сценою музика і співи: "Поспішай, поспішай!"
Мені пора.