Перш ніж відповісти, звичним жестом потер собі лоба, заплющив очі, ніби збираючись з думками, і, нарешті, сказав:
— Підстави вагомі, пане Аронакс.
— Послухайте, Нед! Ви китобій за професією, вам доводилося не раз мати справу з великими морськими ссавцями. Вам легше, ніж будь-кому, допустити можливість існування гігантського китоподібного. Кому-кому, а вам якось не личить в даному разі бути маловіром!
— Ви помиляєтеся, пане професоре, — відповів Нед. — Якщо невіглас вірить, що якісь лиховісні комети борознять небо, що в надрах земної кулі живуть допотопні дивовижні істоти, — це ще сяк-так! Але астроному і геологу смішні подібні казки. Також і китобоєві. Я багато разів полював за китоподібними, багато їх загарпунив, безліч убив, але, які б не були могутні і сильні ці тварини, ні своїм хвостом, ні бивнем вони неспроможні пробити металеву обшивку пароплава.
— Однак, Нед, кажуть же, що бували випадки, коли зуб нарвала протаранював судно наскрізь. [26]
— Дерев'яні судна, це ще можливо! — відповідав канадець. — Утім, я цього не бачив. І поки не побачу на власні очі, не повірю, що кити, кашалоти і єдинороги можуть зробити подібні пробоїни.
— Послухайте, Нед...
— Бога ради, професоре! Усе, що завгодно, тільки не це. Хіба що гігантський спрут...
— Це ще менш імовірно, Нед! Спрут — це м'якотіле. Уже сама назва вказує на особливості його тіла. Та хоч би він мав п'ятсот футів у довжину, спрут залишається живим безхребетним і, отже, зовсім безпечним для таких суден, як "Шотландія" і "Авраам Лінкольн". Настав час здати в архів байки про "подвиги" різних спрутів і тому подібних чудовиськ!
— Отже, шановний професоре, — запитав Нед трохи іронічно, — ви переконані в існуванні гігантського китоподібного?..
— Так, Нед! І переконання моє грунтується на логічному зіставленні фактів. Я упевнений в існуванні ссавця могутньої будови, що належить, як і кити, кашалоти або дельфіни, до підтипу хребетних і наділеного кістковим бивнем виняткової міцності.
— Гм! — вимовив гарпунер, із сумнівом похитавши головою.
— Зауважте, шановний канадцю, — продовжував я, — якщо подібна тварина існує, якщо вона живе в океанічних глибинах, у водних шарах, що лежать па глибині кількох миль від поверхні моря, вона, безсумнівно, повинна мати організм величезної життєвої сили.
— А навіщо йому така сила? — запитав Нед.
— Сила потрібна, щоб, живучи в глибинах океану, витримувати тиск верхніх шарів води.
— Справді? — сказав Нед, дивлячись на мене прискаленим оком.
— Справді! І на доказ можу навести кілька цифр.
— Ет! Цифри! — зауважив Нед. — Цифрами можна оперувати як завгодно!
— У торговельних справах, Неде, але не в математиці. Вислухайте мене. Уявімо собі тиск в одну атмосферу у вигляді тиску водяного стовпа висотою в тридцять два фути(1). У дійсності висота водяного стовпа має бути трохи менша, оскільки морська вода має більшу щільність, аніж прісна. Отже, коли ви поринаєте у воду, Нед, ваше тіло зазнає тиску в стільки атмосфер, себто у стільки кілограмів на кожний квадратний сантиметр своєї поверхні, скільки стовпів води в тридцять два фути відокремлюють вас від поверхні моря. Звідси випливає, що на глибині в триста двадцять футів [27] тиск дорівнює десятьом атмосферам, на глибині в три тисячі двісті футів — ста атмосферам, а в тридцять дві тисячі футів, тобто па глибині двох з половиною льє, — тисячі атмосферам. Коротше кажучи, якби вам удалося опуститися в настільки казкові глибини океану, на кожний квадратний сантиметр вашого тіла випадав би тиск у тисячу кілограмів. А вам відомо, шановний Неде, скільки квадратних сантиметрів має поверхня вашого тіла?
(1) Фут — міра довжини, дорівнює 30,48 см.
— Не маю уявлення, пане Аронакс.
— Близько сімнадцяти тисяч.
— Та невже?
— А через те що в дійсності атмосферний тиск трохи перевищує один кілограм на квадратний сантиметр, то сімнадцять тисяч квадратних сантиметрів вашого тіла зазнають у цю хвилину тиск сімнадцяти тисяч п'ятисот шістдесяти восьми кілограмів!
— А я цього не помічаю?
— А ви цього і не помічаєте. Під цим величезним тиском ваше тіло не сплющується лише тому, що повітря, яке знаходиться усередині вашого тіла, має настільки ж високий тиск. З цієї причини й існує рівновага між тиском ззовні і тиском зсередини, що нейтралізується одне іншим. От чому ви і не помічаєте цього тиску. Але у воді — зовсім інша справа.
— А-а! Розумію, — відповідав Нед, що уважно слухав. — Вода не повітря, вона давить ззовні, а усередину не проникає!
— Саме так, Неде! На глибині тридцяти двох футів ви будете зазнавати тиску в сімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім кілограмів; па глибині трьохсот двадцяти футів цей тиск удесятериться, тобто буде дорівнювати ста сімдесяти п'яти тисячам шестистам вісімдесятьом кілограмам; нарешті, на глибині тридцяти двох тисяч футів тиск збільшиться в тисячу разів, тобто буде дорівнювати сімнадцяти мільйонам п'ятистам шістдесяти вісьмом тисячам кілограмів; образно кажучи, вас сплющило б куди сильніше од усякого гідравлічного преса!
— Тьху, чорт! — сказав Нед.
— Одже, шановний гарпунере, якщо хребетне довжиною в кілька сот метрів і неабияких розмірів може триматися в таких глибинах, значить, мільйони квадратних сантиметрів його поверхні зазнають тиску багатьох мільярдів кілограмів. Якою ж мускульною силою повинна володіти тварина і яка повинна бути опірність її організму, щоб витримувати такий тиск!
— Треба думати, — відповідав Нед Ленд, — що па ньому обшивка з листового заліза у вісім дюймів завтовшки, як на броненосних фрегатах! [28]
— Мабуть, що так, Неде. І подумайте, якої руйнації може завдати подібна маса, ринувшись зі швидкістю кур'єрського потяга на корпус корабля!
— Да-а... точно... може бути... — відповідав канадець, збентежений цифровими викладками, але все-таки ще не бажав здаватися.
— Ну, переконалися ви чи ні?
— В одному ви переконали мене, пане натуралісте, що, коли подібні тварини існують у морських глибинах, треба думати, вони і справді дивовижно сильні, як ви говорите.
— Але якби вони не існували, уперта ви людина, то чим ви поясните випадок із пароплавом "Шотландія"?
— А тим... — сказав Нед нерішуче.
— Ну-ну, кажіть!
— А тим... що все це брехня! — відповів Нед, несвідомо повторюючи знамениту відповідь Араго.
Але відповідь ця доводила лише упертість гарпунера і нічого більше. У той день я залишив його в спокої. Подія з пароплавом "Шотландія" не підлягала ні найменшому сумніву. Пробоїна була настільки ґрунтовна, що її довелося довго залатувати, і я не думаю, що були потрібні докази більш переконливі. Не могла ж пробоїна виникнути сама собою; а оскільки будь-яка думка про можливості удару об підводний риф або який-небудь китобійний снаряд виключалася, усе приписувалося пробивній силі тварини.
Отже, на підставі міркувань, викладених вище, я відносив тварину до підтипу хребетних, класу ссавців, до загону китоподібних. Що ж стосується сімейства, що ж стосується роду, виду, до якого його належало віднести, це з'ясується тільки згодом. Щоб розв'язати це питання, потрібно було зробити розтин невідомого чудовиська, та спершу треба було його виловити, а щоб виловити, треба було його загарпунити, — це було справою Неда Лен-да, — щоб загарпунити, слід було його вистежити, — а це було справою всього екіпажу, — а щоб його вистежити, треба було його зустріти, — а це вже залежало від випадку!
Глава п'ята
НАВМАННЯ!
Спочатку плавання "Авраама Лінкольна" протікало одноманітно. Тільки одного разу випало Неду Ленду виявити свою дивовижну вправність, що здобула йому загальну повагу. [29]
Тридцятого червня, на широті Фолклендських островів, фрегат зустрівся з американським китобійним судном "Монрое"; але виявилося, що там нічого не чули про нарвала. Капітан китобійного судна, довідавшись, що на борту "Авраама Лінкольна" знаходиться Нед Ленд, звернувся до нього з проханням допомогти їм загарпунити кита, якого вони вистежили в тутешніх водах. Капітану Фарагуту захотілося побачити Неда Ленда в ділі, отож він дозволив гарпунеру перейти на борт "Монрое". Полювання склалося вдало для нашого канадця. Замість одного кита він загарпунив двох: одного уклав на місці, поціливши гарпуном у саме серце, за іншим довелося полювати кілька хвилин!
Отож я не поручуся за життя тварини, якщо їй випаде мати справу з гарпунером Недом Лендом!
Ми пройшли з великою швидкістю повз південно-східний берег Південної Америки, і 3 липня, на довготі мису Дів, були, нарешті, коло входу в Магелланову протоку. Але капітан Фарагут не побажав входити в цю звивисту протоку і взяв курс на мис Горн.
Екіпаж одностайно схвалив рішення капітана. І справді, чи можливо було зустріти нарвала в цьому вузькому проході? Більшість матросів були переконані, що чудовисько "занадто товсте, щоб запливти в таку щілину".
Шостого липня, близько трьох годин пополудні, "Авраам Лінкольн" обігнув у п'ятнадцятьох милях на південь той відокремлений острів, ту скелю на краю Південної Америки, що її голландські моряки назвали на честь свого рідного міста мисом Гори. Обігнувши мис Гори, ми взяли курс на північний захід, і наступного ранку гвинт фрегата розсікав води Тихого океану.
"Дивися в обидва! Дивися в обидва!" — говорили один одному матроси "Авраама Лінкольна".
І вони дійсно вдивлялися щосили. Нагорода в дві тисячі доларів приваблювала кожного. І очі і підзорні труби не знали ні хвилини спокою! І вдень і вночі пильно вдивлялися в поверхню океану; і люди, що страждають на нікталопію(1), мали вдвічі більше шансів одержати премію, бо у темряві вони прекрасно бачили.
Премія не приваблювала мене, проте я уважно вдивлявся в море. Нашвидку обідав, тривожно спав. І, незважаючи на палючу спеку, незважаючи на зливи, не ішов з палуби. То перегнувшись через борт на бакові, то обіпершись об поручні на шканцях(2), [30] я жадібно впивався в спінені гребені бурунів, що покреслили морську широчінь до самого обрію! І скільки разів доводилося мені хвилюватися разом з екіпажем, варто лиш було виступити з води чорній спині кита! Матроси валили валом на палубу. Затаївши подих, напружуючи зір, уся команда стежила за твариною. Я теж дивився, дивився, ризикуючи пошкодити очі, осліпнути! Флегматичний Консель незмінно говорив:
— Пан професор бачив би набагато краще, якби менше напружував очі!
(1) Нікталопія — підвищена гострота зору у темряві.
(2) Шканці — частина верхньої палуби між середньою і задньою щоглою.
Але даремні були наші хвилювання! Траплялося, "Авраам Лінкольн", лавіруючи, ледве чи не впритул підходив до вистеженої тварини.