зомліла, непорушна, безживна. Але одне страшенно дивувало його — обличчя коханої не втрачало барви життя. Її шкіра трохи зблідла, але лишалась все ж рожевою. В глибокому розпачі ридав Елідюк і молився за її душу, і тільки після того вертався додому.
Одного ранку, коли він саме вийшов із церкви після меси, за ним пішов назирці молодий слуга, якому Гільдельвек пообіцяла дати в нагороду коней і зброї, коли він зможе непомітно вистежити, якою дорогою проїде його володар. Слуга зробив усе, як було наказано. Він непомітно в'їжджає до лісу за Елідюком. Він стежив пильно і побачив, як Елідюк зайшов до каплички і чув знадвору його побивання. Тільки-но Елідюк вийшов, слуга помчав мерщій назад, і все, що чув і бачив, розповів своїй пані — як голосив у каплиці, страждаючи, її чоловік. Ця звістка, заступивши образу, розчулила Гільдельвек.
— Мерщій поїдемо до каплиці й оглянемо то місце,— сказала вона.— Ваш володар має скоро з'явитися при дворі, де триматиме раду з королем. Відлюдник недавно помер. Я знаю, Елідюк його дуже любив, але не став би так переживати через його смерть. Не побивався б він так тяжко.
Отож розгадка таємниці мала зачекати до слушного часу.
Того ж таки дня Елідюк зустрівся із королем Бретані. А в цей час його дружина взяла слугу, і той привів її до каплиці відлюдника. Зайшовши досередини, вона угледіла ложе і дівчину на ньому, свіжу, мов вранішня троянда. Гільдельвек відкинула покривало й побачила тендітне тіло, тонкі руки, білі долоні, довгі ніжні пальці. І їй стало відразу зрозуміло, чому обличчя Елідюка оповите чорним сумом. Вона гукнула слугу й показала йому дивовижну красуню.
— Бачиш цю дівчину? Вона чарівна, мов самоцвіт. Це і є кохана мого чоловіка. Ось чому він такий нещасний. Але не це ятрить мені душу. Така красуня — і померти так рано... Я відчуваю лише жаль до неї. А Елідюка я все ж таки кохаю. Це наша спільна біда.
Вона заплакала — із співчуття до Гіліадон. Та коли присіла коло смертного ложа, із сльозами на очах, з-під вівтаря зненацька вискочила ласиця. Тієї ж миті слуга вдарив її ціпком, щоб вона не побігла по тілу Гіліадон, убив і відкинув маленьке тільце на середину каплиці. Невдовзі з'явився товариш ласиці й побачив, де вона лежить. Тваринка оббігла навколо голови мертвої ласиці і кілька разів поторгала її. Але подруга не оживала і звірятко явно засмутилося. Раптом воно вибігло з каплиці, кинулось до лісової трави, зірвало там яскраву червону квітку, чимдуж принесло її назад і вклало у рот забитої подруги. За мить ласиця ожила.
Гільдельвек усе це бачила й закричала до слуги:
— Лови її! Кидай мерщій палицю! Не дай їй утекти!
Слуга жбурнув палицю, влучив, і квітка випала з рота звірятка. Гільдельвек швидко схопила її, повернулася до Гіліадон і вклала їй в уста багряну квітку. Першої миті нічого не сталося, та за хвилину дівчина заворушилась, зітхнула і розплющила очі.
— Боже милий,— прошепотіла вона,— як довго ж я спала!
Почувши, що дівчина заговорила, Гільдельвек подякувала Всевишньому, а тоді спитала в Гіліадон, якого вона роду і звідки.
— Пані моя, народилась я в Британії, мій батько — британський король. Я безтямно покохала одного лицаря, хороброго найманця на ім'я Елідюк. Я таємно втекла із ним. Та він ошукав і зрадив мене. У нього була дружина, про яку він нічого мені не сказав, навіть і словом не прохопився. Коли ж я взнала всю правду, то відразу й зомліла на місці. А він жорстоко кинув мене, одну, тут, в чужому краї. Він обманув мене, і що зі мною буде, не знаю. Це божевілля — вірити чоловікам.
— Люба моя,— мовила Гільдельвек,— запевняю вас: весь цей час він у невтішному горі. Він гадає, що ви померли, і сам не свій від такого удару. Щодня приходить подивитись на вас. Але, бачу, ви нічого про це не знаєте. Я і є його справжня дружина й дуже за нього переживаю. Він був такий засмучений... І я вирішила довідатись, куди він весь час зникає. От я й поїхала за ним і ось так знайшла вас. А тепер я дуже рада, що ви живі. Я візьму вас із собою і відвезу до нього. І скажу усім на світі, що він ні в чому не винен. А по тому пострижуся в черниці.
Гільдельвек говорила так заспокійливо, що Гіліадон погодилася їхати з нею. Гільдельвек спорядила слугу і послала його за Елідюком. Слуга помчав учвал і незабаром наздогнав його. Хлопець поштиво привітав Елідюка, а тоді розповів усю правду. Елідюк, не чекаючи на своїх воїнів, стрибає в сідло. Того ж вечора він примчав додому і побачив Гіліадон — живу! Він ніжно подякував дружині і був на сьомому небі — такого щастя він ще не відав. Елідюк не може відірватись від Гіліадон, цілує її, а та сором'язливо відповідає на його поцілунки. Вони не в змозі приховати радості зустрічі.
Коли ж Гільдельвек побачила, як усе обертається, вона поділилась із чоловіком своїми міркуваннями. Попросила його дозволу жити нарізно, бо бажає стати черницею і служити богові. Елідюк має дати їй частину своїх земель, де вона заснує абатство. Після цього він має одружитись із дівчиною, яку так нестямно кохає, бо жити з двома дружинами не тільки протизаконно, але й непорядно і непристойно.
Елідюк не став перечити їй. Він зробить усе так, як вона побажає, і віддасть частину своїх земель.
У тому самому лісі біля замку, де стояла каплиця відлюдника, він звів церкву та інші монастирські споруди. За тим — відписав монастиреві багато угідь та всілякого добра. Коли усе залагодилося, Гільдельвек,— разом із тридцятьма іншими черницями — оселилася в монастирі. Отак вона заснувала свій орден і стала жити новим життям.
Елідюк обвінчався з Гіліадон. Пишне й бучне відсвяткували вони тоді весілля, і довгий час щасливо жили у повній злагоді й любові. Вони роздали людям силу всілякого добра і зробили багато гарних справ — так багато, що, зрештою, присвятили себе служінню богові.
Гарно все обміркувавши, Елідюк прибудував до свого замку церкву й одказав їй усі гроші й більшу частину своїх володінь. Він призначив служників та інших богочестивих людей дбати про орден та його будівлі. Коли все було завершено, він ввірив себе і слуг своїх всемогутньому богові. А Гіліадон, яку він так палко кохав, Елідюк відіслав до своєї першої дружини. Гільдельвек зустріла її як рідну сестру, і, виявляючи до неї велику шану й повагу, вчила слугувати богові й жити богоугодним життям ордену. Вони молилися за спасіння Елідюкової душі, а той, у свою чергу, молився за них обох. Через вістовців узнавав Елідюк, як вони жили і втішали одна одну. Всі троє по-своєму щиро намагалися любити бога, і, як настав час, то милістю божою, на якій стоїть уся правда життя, кожний спочив тихою смертю.
За давніх-давен склали цю легенду благородні кельти, щоб зберегти пам'ять про дивовижну долю цих трьох людей. Хай живе вона у віках!
55
Камелот — легендарне місто в Британії, де знаходився двір короля Артура. Синдромом Камелота Фаулз іронічно називає пристрасне захоплення середньовіччям.
56
Марі де Франс — талановита французька поетеса XII століття, авторка віршованих новел, так званих ле, сюжети яких здебільшого запозичені з народних кельтських переказів. Уславилась як авторка найдавнішої літературної обробки роману про Трістана та Ізольду ("Ле про жимолость").
57
Марі зовуть мене, і родом я із Франції (стар. фр.).
58
Аліенора Аквітанська (1122—1204), онука найдавнішого з відомих нам трубадурів, Гільома IX, графа Пуатье (1071— 1127). Королева Франції (1137—1152) як дружина Людовіка VII і королева Англії (1154—1189) як дружина Генріха II. Була діяльною провідницею провансальських літературних ідей.
59
Генріх II Плантагенет, граф Анжуйський (звідси друга назва династії — Анжуйська, 1133—1189), англійський король (1154—1189), перший з династії Плантагенетів.
60
Томас Бекет (1118—1170), канцлер Англії з 1155 р.; архієпископ Кентерберійський — з 1162 р. Противник політики Генріха II, спрямованої на підкорення англійської церкви світській владі. Був убитий за таємним наказом короля.
61
"Бретонські повісті" (фр.), твори, сюжети яких беруть свій початок з бретонських, уельських і корнуельських фольклорних джерел. Діляться на чотири основні цикли: бретонські ле, романи про Трістана та Ізольду, романи про короля Артура і романи про пошуки святого Грааля.
62
Джейн Остін (1775—1817) — англійська письменниця, авторка сімейно-побутових романів. Надзвичайно правдиво зображувала побут і звичаї англійської провінції, виявляючи велику майстерність психологічного аналізу.
63
"Розум і почуття" — назва одного з романів Д. Остін.
64
Арпеджіо (іт. arpeggio) — виконання звуків акорду не одночасно, а по черзі у висхідному або низхідному русі.
65
Йоганн Гутенберг (бл. 1399—1468), німецький винахідник книгодрукування, перший друкар Європи.
66
Хочу подякувати доктору Оксфордського університету, з Пембрук-Коледж, Ніколасу Манну, за допомогу в особливо важких місцях. (Примітка автора).
67
Куртуазна любов (фр.).
68
Уотергейтська справа — розслідування політичного скандалу, пов'язаного з протизаконними діями адміністрації уряду Р. Ніксона, що призвело до відставки Р. Ніксона з поста президента США в серпні 1974 р.
69
Переходи оповіді в теперішній час, так само, як і діалогу, повністю відповідають оригіналові. (Примітка автора).
70
У тексті говориться "в замку", але цілком очевидно, що йдеться про Ексетер, який на той час був обнесений муром. Марі повинна була знати про велике значення міста за часів існування Західної Саксонії і захоплення її Вільгельмом Завойовником у 1068 р. Сакси відібрали у кельтів Східний Девоншір і Ексетер у другій половині сьомого століття, тому першоджерело "Елідюка" Марі мало бути створене до цього часу. В зв'язку з цим Тотнес часто згадується в matsere de Bretagne. (Примітка автора).
71
...en soudees remaneir (стар, фр.) — наймати. Лицар soudoyer означає (принаймні в лицарському романі) "найманий воїн". Це визначення вживалося в набагато благороднішому й шанобливішому розумінні, ніж слово "найманець" тепер чи навіть за доби Відродження. Можливо, японський "самурай" буде тут найкращим аналогом. (Примітка автора).
72
Знак милості, даної Гіліадон її високим становищем. Звичайно кавалери середньовіччя брали даму — навіть свою дружину — за ліву руку, але тільки за пальці.