Стара дрімала. Я дивився на неї й думав:
"Скільки ще казок і спогадів залишилося в її пам'яті?" I думав про велике палаюче серце Данко і про людську фантазію, яка створила стільки прекрасних і сильних легенд.
Дмухнув вітер і оголив з-під лахміття сухі груди старої Ізергіль, яка засинала все міцніше. Я прикрив її старе тіло і сам ліг на землю біля неї. В степу було тихо й темно. По небу й далі сунули хмари, повільно, нудно... Море шуміло глухо і журливо.
(1894)