Був похорон, аніж його життя.
Тюремники виходять, несучи тіло Мортімера.
Згас присмерковий світоч Мортімера,
Погашений зажерливістю нижчих.
За кривди ці, за ці гіркі образи,
Що Сомерсет завдав моєму роду,
Колись, напевне, з честю відповім.
Тепер же до парламенту хутчіше!
Або свої права там віднайду,
Або із волі свій талан зведу.
(Виходить)
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Лондон. Будинок парламенту.
Фанфари.
Входять король Генріх VI, Ексетер, Глостер, Уорік, Сомер-
сет, єпископ Вінчестерський, Річард Плантагенет та інші.
Глостер хоче подати скарг$; кардинал вириває її і шматує.
Єпископ Ти йдеш з обвинуваченням умисним,
Старанно обмізкованим доносом?
Ні, Гемфрі Глостер! Можеш — звинувачуй
Чи щось на карб мені ти закидай,
Але кажи без намислу, відразу,
Тоді і я без намислу, раптово
Дам відповідь на закиди твої.
Глостер Зухвалий попе! Ці священні стіни
Велять мені мовчати, а інакше
Ти б сам узнав, що кажеш недоладне.
Гадаєш, ніби я на цім папері
Списав усі твої препідлі вчинки,
Собі завдавши труд, бо неспррможен
Устами повторити слід пера?
О ні! Але твоє зухвальство злісне,
Твої смердючі й похітливі жарти,
Твою гординю навіть діти знають.
Ти — найлихіший з лихварів усіх,
Розпусний, хтивий більше, ніж годиться
І пастирю духовному, й вельможі.
Твоя підступність більш ніж очевидна —
Ладнав ти пастку на моє життя
І коло Тауера, й коло мосту.
Коли б твої просіяти думки,
То й сам король, я певен, в небезпеці
Від злоби й заздрості, що в серці в тебе.
Єпископ Тебе я зневажаю. Вас же, лорди,
Прошу послухать відповідь мою.
Якби я був зажерливий, амбітний,
Як твердить він,— невже б я бідним був?
Чом я не прагну вище піднестися,
Тримаюсь стану звичного свого?
А щодо чвар, то хто від мене більше
Мир любить, хоч мене і зачіпають!
Не це його дратує, любі лорди,
Не це все герцога розпломенило,
А те, що керувати хоче він лиш
Та й коло короля щоб він лиш був.
Це грім породжує у нього в грудях
І спонукає лаяти мене.
Та доведу — не гірший я за нього...
Глостер Не гірший ти? Байстрюк мойого діда!
Єпископ Величний пане! Ну, скажіть, а ви хто,
Як не пихатий і чванливий деспот?
Глостер Нахабний попе! Що ж, я не протектор?
Єпископ А я хіба вже не прелат церковний?
Глостер Атож — засів у церкві, мов розбійник
У замку над нахапаним добром.
Єпископ Безбожний Глостер!
Глостер Та зате ж у тебе
Побожний сан лише, а не життя.
Єпископ Рим відомстить!
Уорік Ото й грими в Рими!
Сомерсет А вам би, лорде, старших поважати.
Уорік Авжеж, аби єпископ переважив.
Належно має шанувати сан.
Уорік Скромніший мав би бути превелебний!
Прелатові галасувать не личить.
Сомерсет А що ж, як сан святий так зачіпають?
Уорік Святий чи не святий — однак негоже,
Бо Глостер же — протектор короля.
Плантагенет
(убік)
А ти припни язик, Плантагенете,
Щоб не сказали: "Не тебе питають,
В розмову з лордами не лізь, зухвальцю!"
А то б я Вінчестеру теж дошкулив.
Генріх Дядьки мої — і Вінчестер, і Глостер!
Вартівники священних благ вітчизни!
Прошу, молю, благаю вас обох,
Щоб поєднали ви серця в любові.
Яка тяжка це прикрість для корони,
Що так гризуться два шановні пери!
Повірте, лорди, серцю юнака:
Незгоди громадянські — це черва,
Що нашої держави силу точить.
Крики за сценою: "Геть, руді лівреї!"
Це що за гамір там?
Уорік Та то, напевне,
Зняли єпископові люди бучу.
Знову крики: "Каміння! Каміння!"
Входить лорд-мер Лондона з вартою.
Лорд-мер Шановні лорди! Генріху достойний!
Над містом нашим зжальтесь і над нами!
Єпископові й герцогові слуги —
Хоч зброю їм носить заборонили —
Каміння до кишень понапихали,
Зібралися у два гурти ворожі
І так навзаєм ціляться в довбешки,
Щр декому вже й мізки розтовкли! ,
На кожній вулиці побито вікна.
Ми зі страху крамниці зачиняєм.
Входять, б'ючись, слуги Глостера і єпископа В і н ч естер с ького
із закривавленими головами.
Генріх Вам, як підданцям нашим, велимо:
Облиште битись, миру не ламайте!
Ви, дядьку Глостер, зупиніть цю чвару!
1-й слуга Як у мене віднімуть камінь — я зубами вцеплюся.
2-й слуга Роби що хочеш — не злякаюсь я! . .
' Б'ються знову.
Глостер Хто в мене служить, сварку цю лишіте!
Противну звичаям покиньте бійку.
3-й слуга Мілорде, знаємо: ви чоловік
І справедливий, і прямий, а родом
Лише від короля самого нижчий.
Не стерпим, щоб вельможу отакого,
Такого доброго вітця держави
Безчестив перодряп якийсь нікчемний. .
Ми — і жінки з дітьми — всі будем битись
І гіриймем смерть від вороґів твоїх.
1-й слуга Хай руки відрубають нам —-відтяті
В бій кинуться, коли загинем ми.
Б'ються знову.
Глостер Негайно зупиніться, я кажу вам!
Коли ви справді любите мене,
То умовлянь послухайте моїх. :
Генріх О, як мені ці чвари душу ранять!
Як можете ви, Вінчестере, бачить
Мої зітхання і не поступитись?
Хто мав би жаль відчути, як не ви?
Хто має вчити нас, що ліпший мир,
Коли церковник тішиться розбоєм?
Уорік Ну ж, Вінчестер і Глостер, помиріться!
Бо короля затятістю своєю
Ви уб'єте й зруйнуєте державу.
Погляньте, скільки лиха, скільки згуби
Ви чварами накоїли своїми.
Як крові ви не прагнете — миріться!
Єпископ Хай піддається він, бо я не здамся.
Глостер Схиляюся — з жалю до короля.
А то попові швидше б серце вирвав,
Аніж дозволив, щоб його був верх.
Уорік Погляньте, Вінчестере, он же герцог
Геть відігнав і злість свою, і нехіть:
Чоло його, дивіться, прояснілої
Ви ж досі невблаганні і суворії
Глостер Ось, Вінчестере, руку подаю.
Генріх Соромтесь, дядьку! У казаннях ваших
Вчите: злоба*-страшний і смертний гріх.
Чого ж самі ви по своїй науці
Не чините, а сієте злобу?
Уорік Королю добрий! Це легкі докори.
Змирися, Вінчестере! Справді сором:
Тебе дитина вчить, як повестися,
Єпископ Гаразд, я герцогові поступлюся.
Рука за руку, за любові— любов,
Глостер
(Убік)
. Але боюсь я, що з нещирим серцем.
(Уголос)
Погляньте, співвітчизники* і друзі,
Цей знак послужить стягом перемир'я
Між сторонами нашими двома.
Кля"у,£я< богомц я не лицемірю.
Єпископ
(убік)
Клянуся богом, маю іншу гадку.
Генріх О добрий герцогу і дядьку любий!
Як я зрадів оцьому перемир^ю!
Йдіть, слуги, не тривожте більше нас
І подружіться, як пани зробили.
1-й слуга Гаразд! Піду до лікаря.
2-й слуга І я.
3-й слуга А я піду по' ліки до таверни.
Слуги, мер та інші виходять.
Уорік Ласкавий наш державцю, згорток цей
Прийміть. У ньому наші міркування
Про Річарда Плантагенета право.
Глостер Ви дуже добре, лорде мій, зробили.
Величносте, як зважите усе,
Великі є підстави повернути
Плантагенетові його права,
А надто з огляду на ті події,
Що в Елтемі про них вам розповів я.
Генріх Так, ті події — то було насильство.
Тому, шановні лорди, ми волієм,
Щоб Річард був поновлений в правах.
Уорік Хай Річарда поновлять у правах
І кривду батька сину відшкодують.
Єпископ Як хочуть всі, так Вінчестер бажає
Генріх Як Річард вірним буде, ми тоді
Всю повну спадщину йому дамо,
Яка належить нині роду Йорків,-
Адже від них веде він родовід свій.
Плантагенет Смиренний твій слуга тобі клянеться
Служить до скону чесно і покірно.
Генріх Стань на коліна біля ніг моїх.
За шану, явлену мені, тебе
Опережу мечем великих Йорків.
Встань, Річарде, Плантагенете справжній,
Устань, поновлений наш герцог йорк!
Плантагенет Встаю — хай вороги твої впадуть!
Як честь моя звелась, хай згине той,
Хто проти вас лиху намислив думку.
Всі Хвала тобі, могутній герцог Йорк!
Сомерсет
(убік)
Ганьба тобі, нікчемний герцог йорк!
Глостер Владарю, зараз вам рушать пора
До Франції, щоб там коронуватись.
Присутність короля любов породить
У підданих його і вірних друзів,
А недругів його позбавить духу.
Генріх Як Глостер скаже, Генріх так і вчинить.
Порада добра справу половинить.
Глостер Вже ваші кораблі напоготові.
Фанфари. Виходять усі, крім Ексетера.
Ексетер Чи в Англії, чи в Франції ми будем —
Бог відає один, що нас чекає.
Незгода, що зайшла оце між перів,
Під попелом нещирості жаріє
І полум'ям спахне колись нарешті.
Отак помалу тіло загниває,
Так заздрісний і ниций тліє розбрат.
Боюся я фатального пророцтва,
Що в ті часи, як Генріх П'ятий правив,
Було в дітей маленьких на устах:
"Усе, що Генріх з Монмута здобуде,
Те Генріх з Віндзора усе погубить".
І це так ясно видно, що надіюсь
Померти ще до тих часів лихих.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Франція, біля Руана.
Входить Діва і четверо солдатів, переодягнутих селянами, з мішками
за плечима.
Діва Ось брама міста, ось Руана брама,
Яку ми хитрощами подолаєм.
Отож слова обачні добирайте,
Немовби ви прості собі селяни,
Прийшли пшеницю продавать на ринок.
Коли ввійти до міста пощастить нам
І ми побачим, що слабка сторожа,
Я нашим вірним друзям знак подам,
І Карл-дофін вдереться в місто з військом.
1-й солдат Мішками "у мішок" це місто візьмем
І станемо панами над Руаном.
Отож постукаймо.
(Стукає)
Вартовий
(за сценою)
Qui est la?*
* Хто там? (Фр.)
Діва Paysans, pairvre gens de France *.
Селяни ми, прийшли продать пшеницю.
Вартовий
(відчиняючи браму)
Заходьте. Дзвін уже дзвонив на ринку.
Діва Руане, повалю твої твердині!
(Входить із солдатами в місто)
Входять Карл, Бастард, Алансон, Рене та військо.
КарЛ Святий Дені, благослови цю хитрість,
Щоб знову мирно спалось нам в Руані.
Бастард 3 солдатами в Руан пройшла вже Діва,
Вже там вона. Та як покаже нам,
, . Де краще, найбезпечніше вступити?,
Алансон На тій он вежі смолоскип запалить.
. Він знаком буде тим, який покаже,
Де найзручніше нам іти на приступ.
Сходить на укріплення Діва із запаленим смолоскипом в руках.
Діва Дивіться, це весільний смолоскип,
Який Руан з'єднає і вітчизну,
А Толботові згубу провістить.
Бастард Поглянь, достойний Карле,— смолоскип
Для нас палає на вершині вежі.
Карл Нехай він сяє, мов комета помсти,
І провіщає недругів падіння.
Алансон Не гаймо часу — зволікання згубні!
Гукаючи: "Дофін!", анум на приступ!
І вибиймо при брамі всю сторожу. '
Тривога. Французи штурмують браму.
Тривога. З міста, б'ючись, виходить Толбог з англійськими солда-
тами.
Толбот О Франціє, за підступ цей заплатиш,
Якщо я зможу пережить його.
Ця Діва — чарівниця проклятуща;
Вона цю штуку втнула так зненацька,
Що ледве від французів ми втекли.
(Виходить)
Тривога. Сутички.
З міста виносять у кріслі хворого Бедфорда.