Подібно до того, що сподіяла Рамбгіка заради брахмана".
Прабгаваті спитала: "А що ж вона сподіяла?"
Папуга розповів: "Є село Дабгіло, а старостою в ньому був якийсь Вілочано, що мав дружину Рамбгіку, яка страшенно рвалась до чужих мужчин, але всі боялися її чоловіка і любощів з нею не заводили. Одного разу пішла вона з глечиком до криниці, нібито по воду, а там запримітила подорожнього, сина брахмана, і, наче жартома, почала йому бісики пускати очима, а той добре розбирався в поглядах красунь і зрозумів, на що вона натякає.
Недарма ж кажуть:
І худобина второпа, як людина заговорить,
Коні і слони рушають, тільки слід подати знак.
Що спаде комусь на думку, мудрий легко розгадає,
Та однак потрібен розум, щоб чужі збагнути миги.
До того ж
Про що приховане та потаємне
Не розповість шаленими очима
Та, що палає пристрастю до тебе?
O дурнику! Чого лиш не розкажеш?
Все потаємне криється у зорі.
Очима, поглядом кокетна жінка
Чуття, жагу сердечну розкрива.
Коли ж цього не поміча мужчина,
Він безнадійний неук і невіглас,
1 вже такому словом не зарадиш,
І вже з таким нічого не поробиш,
Хто не спроможний знаків суть збагнути,
Той очевидний, безнадійний дурень.[295]
Тоді перехожий підійшов до неї й запитав: "Що ж далі робитимемо, люба?"
А вона йому й каже: "Іди слідом за мною в мій дім, ввійшовши, привітай як слід мого чоловіка, а все інше я владнаю сама. Ти повторюй лише одне слово: "Так!"
Напутивши його, вона побігла додому і одразу ж кинулась до чоловіка. Той здивувався. Тоді поставила вона додолу глечик з водою і мовила: "Придивись-но до цього молодика, повелителю!" Той озвався: "Не знаю, хто це такий".— "Та це ж,— каже вона,— тітчин син, син сестри моєї матері, якого я не бачила з самого дитинства. Він прийшов до мене в гості, а звуть його Дгавала. Я обняла його і про всі сімейні справи розпитала".
І брахман сказав: "Авжеж, так воно й було!" Потім, з дозволу чоловіка, вона повела його на кухню, пригостила, дала чисту одежу та іншими всілякими почестями улестила, і, вдоволений послухом дружини, чоловік мовив: "Голубонько, прийми свого родича, як годиться",— та й заснув.
І от саме тоді Рамбгіка примостилась на лежанці поряд з брахманом, а він їй сказав: "Ти перед чоловіком назвала мене братом, виходить, ти мені сестра, то й поводитись ми маємо, як брат і сестра.
Кажуть:
Хай хоч голову знесуть,
Закують у ланцюги,
У тюрму за грати кинуть,
Безкінечно той щасливий,
Хто свого додержав слова.
Люба, не вчиняй того,
Що твій рід зганьбити може,
Що вважалося б за сором
Навіть і в годину скону".
А Рамбгіка заперечує: "Облиш.
Чи ж у світі є красуні,
Батьку й матері покірні?
Для красунь за батька й матір
Приголубливі мужчини.
Бо ж кажуть:[296]
Хто повнотілою не втішиться до змори,
Коли та прийде з власного бажання?
Того вона до пекла доведе
Своїм палким і пристрасним зітханням.
Адже відомо, як у давнину
Рукміні, ошалілу від жадання,
Сам Крішна викрав, хоч вона й була
Йому за братову. Й ніщо не згасить пристрасть!
Так і Вірінчі, ласолюб, що в шалі мав свою дочку,
На небі он, немов би птах, який до лані припада.
І Харі, ошалілий на весіллі,
Уздрів свою Парваті любу
І сім'я вивергнув —
Із нього народились балакхільї.
її зневажив, дурень,
Не упився нею.
Зчинила крик вона: "Пограбував мене він!
Рятуйте! Ой, рятуйте!"
На гамір, вигукуючи: "Що сталося? Що сталося?", поприбігали чужі люди й родичі. А як вона з цього виплуталась? Ось що цікаво".
"Ну,— вів далі папуга,— коли все оце скоїлось, переляканий брахман упав їй до ніг, благаючи: "Господине, врятуй мене! Зроблю усе, що захочеш".
Тоді вона розкидала біля нього їжу, перемішану з кисляком, запалила світильник і сказала своєму чоловікові, що саме нагодився: "Мабуть, холера в нього почалася. Тому я й закричала",— і показала чоловікові на залишки кисляку. Чоловік-телепень повірив їй і пішов собі спати, а вона, чого хотіла, того й домоглася. Брахман, удавши з себе хворого, цілісінький місяць пробув у них, а потім десь зник".
Вислухавши це, Прабгаваті заснула.
Така одинадцята з сімдесяти оповідок папуги.
От зібралася вона на другий день іти, а папуга їй і каже:
"Іди, якщо зумієш ти, мов Шобгіка, дать одвіт,
Коли, рятуючись, любас із ляку виліз на бабуль.[297]
Жив тут у селі Налауда багатий гончар Кулало, а його жінка Шобгіка дуже охоча була до чоловіків і щоразу, тільки-но гончар виходив з дому, вона втішалася по різних закутках. Одного разу, коли коханець іще був у неї, повернувся чоловік. От і скажи — що їй було робити?"
І сам папуга відповів: "Коли Шобгіка побачила, що йде чоловік, вона сказала коханцеві: "Лізь на бабуль!"
Як вона сказала, так той і зробив, а поки видирався, зачепився за сучки і опинився на дереві голісіньким. Помітивши його на дереві, чоловік спитав: "Що це таке?" — а жінка в одвіт: "Це він, тікаючи від ворогів, скинув одежу і виліз на дерево". Тоді її чоловік обережно допоміг йому злізти зі стовбура і сам привів його до себе додому. Вони з тим забродою потім реготали удвох, затулившись долонями".
Вислухавши розповідь, Прабгаваті заснула.
Така дванадцята з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову питає Прабгаваті в папуги дозволу піти. А папуга сказав:
"Іди, красуне, звідай щастя,
Якщо зумієш так відповісти,
Як Раджіка своєму чоловіку,
Коли вернулася брудна, в пилюці.
Є таке місто Нагпур, а в ньому жив один купець, дружина якого Раджіка була вродлива, тільки ж дуже розпусна поведінкою своєю, але купець не знав, що вона гуляє з чужими чоловіками. От якось, коли він сів їсти, вона помітила, що дорогою прямує коханець і подає їй умовлені знаки. Тоді вона й каже: "Ой, у нас же немає масла!" І, взявши в чоловіка гроші, пішла з дому нібито купити масла, а сама десь довго пробула з коханцем. Тим часом чоловік сидів дома страшенно голодний і сердитий. От питання: як же їй тепер додому повернутися?
А ось і відповідь: вона обидві руки й обличчя пилюкою вимазала, гроші заквецяла гряззю і з'явилась додому. Коли чоловік побачив її в такому вигляді, у нього очі налилися кров'ю, і він гнівно запитав: "А це що таке?!"
Вона, ридма ридаючи, показала йому жменю пилюки й промовила: "Оце через твій гнів гроші в пилюку впали. Візьми, вони твої",— і кинула їх. А чоловік, зніяковівши, [298] став витирати їй руки й ноги своєю полою, потім заспокоїв, удавшись до пестощів".
Вислухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така тринадцята з сімдесяти оповідок папуги.
Зібралася на другий день стегниста господиня вже йти, а папуга їй услід:
"Цілком доречно, ясноока,
Натішитися з іншим,
Коли ти, як Дганашрі, знаєш,
Що чоловікові сказать".
Прабгаваті спитала: "А що ж саме сказала вона?" Відповів їй на це папуга:
"Є таке місто Падмаваті, а там жив купець Дганапала, який любив дружину свою Дганашрі більше за саме життя, і впивались вони радощами взаємного кохання. От якось купець узяв з собою крам і гроші, попрощався з дружиною і вирушив до іншої країни, а вона після його від'їзду неначе вмерла — з дому ані ногою.
Не вмивалась, крихти в рот не брала,
З перевесницями не точила ляс,
І своє звільнила пружне тіло
Від коштовних брязкалець, прикрас.
Та з повівом вітрів з вершин Малаї,
Під журне кукання зозуль,
Гінцем пославши пахощі жасмину
І добрим вісником — гудіння бджіл,
На землю з подихом тепла прийшов Васанта,
Що пори року визначає в нас,
І навіть у спокійних, стриманих людей
Схвильовано закалатало серце.
В свято Васанти вийшла вона на дах будинку й замилу-валася святковим містом, а заразом осудила молодість свою і красу. Подруга з першого ж погляду зрозуміла, що хвилює Дганашрі, і мовила: "Не марнуй, любонько, своєї молодості й краси. Недарма ж кажуть:
Прислухайся, прекрасностегна,
Звучать як зозулині голоси, [299]
Мов барабанів гук царя Мадани,
Коли іде Васанта по землі.
О гордливі, геть гординю! Любій послужіть людині!
Молодість така коротка, і життя в нас швидкоплинне.
Отож скористайся молодістю для власного блага!" Відповіла їй на це Дганашрі: "Несила мені більше терпіти. Коли можеш, то постарайся щось швидше зробити!" І подруга звела її з одним чоловіком; а тільки-но це сталося і той побачив, що Дганашрі цілком йому скорилася, він узяв та й відрізав їй косу. А тут несподівано з далекого краю повернувся її чоловік. Що їй було діяти?" І сам папуга відповів: "Коли чоловік підійшов до дверей будинку, вона сказала: "Любий, почекай трохи, поки я впораюсь!" Він погодився. Жінка тим часом підійшла до статуї Бгатта-ріки, вклонилась їй, поклала перед нею косу, немов жертву, і вийшла до чоловіка у прикрасах, а потім підвела його до зображення богині і мовила: "Велителю мій! Поклонись покровительці нашого дому!"
Поклонився він і, побачивши її косу, спитав: "Що це таке?" А дружина озивається: "Я благала її: "Коли повернеш мого чоловіка, то я тобі, богине, косу свою відріжу". От я зараз це й зробила".
А він, дурненький, поклонившись богині, дуже хвалив дружину".
Послухала цю розповідь Прабгаваті та й заснула.
Така чотирнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
От на другий день зібралась вона йти, а папуга, сміючись, і каже:
"Тож іди, якщо ти знаєш, що сказать, мов Шріядеві:
Начебто з ноги у неї вкрадено було браслета.
Є таке місто Шаліпурам, у ньому жив купець Шаліга, а жінку його звали Джаїка, і був у них син Гунакара, що мав дружину Шріядеві, котра любилася з купцем на ім'я Субуддгі. І хоча люди почали вже про це язиками плескати, її чоловік віри тому не йняв.