— Дуже мені треба!
Полетів горобець до кота:
— Котику, котику! Злови мишу! Не хоче миша ліану перегризти, не хоче ліана слона задушити, не хоче слон море випити, не хоче море вогонь погасити, не хоче вогонь палицю спалити, не хоче палиця змію набити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра покарати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як по білому світу літати?
А кіт саме був дуже голодний. Почув про мишу та й каже:
— Зловити мишу? Ану ходімо!
Миша як побачила кота, відразу й перелякалася.
— Котику, котику! — пищить. — Не лови мене, я перегризу ліану!
Ліана як побачила мишу, то й каже:
— Мишко, мишко, не перегризай мене, а обів'юся навколо слона й задушу його!
Слон як побачив ліану, то й затрубив:
— Ліано, ліано, не души мене, я все море вип'ю!
Море як побачило слона, то й зашуміло:
— Слоне, слоне, не випивай мене, я погашу вогонь!
А вогонь крикнув:
— Не гаси мене, море! Спалю я палицю!
А палиця стала благати:
— Не пали мене, вогню, наб'ю я змію!
А змія просичала:
— Не бий мене, палице, вкушу я рані!
А рані, як побачила змію, почала просити:
— Не кусай мене, зміє, я потурбую раджу!
І рані попросила раджу покарати впертого тесляра.
Раджа покликав тесляра, звелів розламати млина й дістати горошину. Що діяти бідному тесляреві? Розламав він млина й дістав горошину. Горобчик схопив горошину та й полетів по білому світу.
СПРАВЕДЛИВИЙ ВИРОК
Були собі три купці. Одного звали Білобородий, другого — Безбородий, а третього — Лисий. Вони й були такі. Купці як купці — скупуваті, хитруваті, до грошей охочі.
І мали купці комору, де зберігали крам — килими, шовки, сарі, дготі й таке інше. І дуже вони боялися злодіїв, понад усе на світі. Через це й найняли в комору сторожа, якого звали Ані.
Та купців підстерігала зовсім інша біда. В коморі завелися миші й почали їсти крам.
Тоді Білобородий, Безбородий і Лисий сказали сторожеві:
— Іди на базар і купи доброго кота!
— Нащо йти на базар? — відповів Ані. — Купіть мого кота.
— І скільки ж ти за нього хочеш? — питають купці.
— Та не дорого, — каже Ані. — По монеті за лапу.
Тоді Білобородий, найскупіший і найхитріший серед купців, питає:
— А в твого кота скільки лап — чотири?
— А скільки ж! — відказує сторож.
— А нам і трьох досить, по лапі на кожного, — заявляв Білобородий. — Якщо кіт добрий, то він ловитиме мишей і на трьох лапах. Ось тобі три монети, і принось у комору кота. Ані почухав потилицю та й питає:
— Виходить, четверта лапа в кота залишиться моєю?
— Атож, твоєю, — згодилися жадібні купці.
І сторож приніс у комору свого кота. Спочатку все було гаразд, кіт старанно ганяв мишей, та незабаром сталося з ним лихо. Погнався він за мишею, упав з полиці й поламав передню праву лапу.
Пішов Ані до своїх господарів та й каже:
— Треба лікаря кликати, кота лікувати. Хто з вас, шановні купці, дасть гроші на лікаря?
— Я платив за передню ліву лапу, — відразу застеріг Білобородий. — Отож кіт поламав не мою лапу.
— А я платив за задню ліву! — вигукнув Безбородий.
— А я за задню праву! — схитрував і Лисий.
— Виходить, кіт поламав лапу, яка належить Ані, — промовив Білобородий. — То хай наш сторож і платить лікареві!
Так-то й так, Ані не став сперечатися.
Узяв він кота в мішок і пішов до лікаря. Той направив котові лапу і перев'язав її. За це Ані заплатив лікареві три монети, які одержав від купців за кота. На прощання лікар сказав:
— Поки що твій кіт поскаче на трьох лапах, а згодом і на четверту стане.
Увечері Ані знов пішов у комору сторожувати. І кота взяв.
А миші вже знали, що кіт поламав одну лапу. "Тепер, — вирішили вони, — його нема чого боятися".
Бідному котові й справді було важко ганятися на трьох лапах за мишами. Скакав він, скакав, і якось ненароком зачепив хвостом свічку. Свічка впала, спалахнула пожежа, і скоро від купецької комори та краму лишився самий попіл.
Купці як побачили, що сталося, то від жалю та злості мало не полускалися. Прибігли до Ані й кажуть:
— Це кіт в усьому винен. Але він належить нам чотирьом. Отож за четверту частину наших збитків маєш ти заплатити.
Але сторож тільки й мав багатства, що старе дготі на собі. Тоді Білобородий і каже:
— Наш крам коштував тисячу рупій. І якщо ти не заплатиш четвертої частини, двісті п'ятдесят рупій, ми потягнемо тебе в суд, і тобі присудять працювати на нас до самої смерті даром!
І купці потягли сторожа до судді.
У судді найстарший і найхитріший з-поміж купців, Білобородий, виступив наперед і, показавши на кота з перев'язаною лапою, промовив:
— О наймудріший і найсправедливіший! Вислухай нашу скаргу. Цей кіт перекинув свічку і влаштував пожежу. Наша комора і весь крам згоріли. А кіт належить нам чотирьом. Тепер скажи: хіба власники кота не повинні платити за збитки порівну, кожен четверту частину?
— Повинні, — відповів суддя.
— Тоді нехай Ані й заплатить нам свою частину — двісті п'ятдесят рупій!
Тут суддя й питає:
— А чого це у вашого кота перев'язана лапа?
— Та він поламав її, коли ловив мишей, — відповідають купці. — А лікар направив її і перев'язав.
— Лікар? — перепитав суддя. Потім звернувся до Білобородого: — І скільки ж ти заплатив лікареві?
— Я нічого не платив. Бо кіт поламав не мою лапу.
— А ти скільки заплатив лікареві? — питає суддя Безбородого.
— І я нічого не платив, — відповідає той. — Я ж купував собі іншу лапу!
— То, виходить, лікареві платив ти? — звертається суддя до Лисого.
— Та що ви! — замахав руками Лисий. — Поламана лапа в кота належить нашому сторожеві. Він і заплатив лікарю.
— Он воно як! — здивувався суддя. — Сторожеві, кажете?
— Атож, оцьому, — показали купці на Ані.
— Отже, вам інші три лапи належать?
— Авжеж! — влад відповіли купці.
— А кіт, — вів далі суддя, — перекинув свічку, коли бігав на трьох здорових лапах?
— Так, — кивнули головами купці.
— А ті здорові лапи належали вам, — міркував уголос суддя. — Виходить, кіт зробив пожежу, коли бігав на ваших лапах… Ну, то сторож нічого вам не винен!
Почувши цей вирок, Білобородий, Безбородий та Лисий розлючено перезирнулись і подалися геть.
А сторож Ані, задоволений справедливим вироком, узяв кота та й пішов собі додому.
ГРОШІ ЧИ РОЗУМ
Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже:
— Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум?
— А дурному й гроші не поможуть! — відповідає бідняк.
— Ба ні! Гроші — всьому голова, вони в будь-якій біді зарадять.
— Без розуму гроші нічого не варті, — стоїть на своєму бідняк. — А розум і без грошей може стати людині в пригоді.
— Дурниці верзеш! — гнівно каже багатій. — Давай поб'ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші, я плачу тобі тисячу рупій. А якщо мої гроші виявляться могутнішими за твій розум, ти станеш моїм рабом. Згода?
— Згода, — відповідає бідняк.
І вони вирішили піти до раджі, щоб той розсудив, на чиєму боці правда.
Прийшли до раджі, розповіли про суперечку. А той правитель був жорстокий, злий. Не минало дня, щоб він не карав на смерть когось із своїх підданих. І того дня за його наказом уже скарали трьох нещасних.
Побачивши багатія й бідняка, раджа хотів був покликати ката, але передумав. Він пригадав батьківський заповіт: "Ніколи не вбивай за один день більше трьох підданих, а то скоро нікому буде доглядати твоїх слонів, пасти твою худобу, обробляти твій бавовник і жати твій рис".
Отож раджа й не зважився порушити батьківського заповіту і придумав таку хитрість. Дав багатієві й бідняку скріпленого сімома печатками листа і сказав:
— Передасте цього листа володареві сусіднього царства. Коли повернетесь, дістанете від мене нагороду.
Прийшли багатій і бідняк у сусіднє царство, віддали володареві листа і ждуть, що той скаже.
Володар розкрив листа й почав голосно читати:
— "О могутній і шановний сусіде-володарю! Якщо не бажаєш собі зла, скарай цих двох чоловіків!"
Багатій, як почув це, враз упав володареві в ноги:
— Змилуйся, о великий і всемогутній! Візьми всі мої гроші, тільки не забирай у мене життя!
— У мене й своїх грошей досить, — відказує володар. — Гей, охоронці! Відведіть цих двох нечестивців до в'язниці! Завтра кат зітне їм голови!
Охоронці схопили обох. Багатій заходився просити:
— Відпустіть мене, я заплачу! Кожному дам по тисячі рупій!
Та охоронці не відпускають — бояться, щоб володар не наказав і їм усім постинати голови.
— Без голови, — каже старший охоронець, — і гроші не потрібні!
На другий день зібралися придворні, вийшов володар. Ось і кат з'явився з мечем. Тільки-но бідняк його побачив, як гучно й весело засміявся.
— Ти що — з глузду з'їхав? — зчудувався володар. — Чого ти смієшся?
— Вислухай мене, о могутній, — каже бідняк, — і ти зрозумієш, чого я сміюся. Тиждень тому в палац нашого раджі прийшов мудрий віщун. Побачивши нас двох, він сказав раджі: "Поки в твоїх володіннях житимуть ці два чоловіки, на твою землю падатиме лихо за лихом — чума, голод, зливи, засуха. Спробуй позбутися цих двох. Але пам'ятай: якщо їх уб'єш ти, то всі лиха — і чума, й голод, і засуха — прийдуть у твої володіння воднораз. Нехай їх скарає інший володар, і тоді всі лиха впадуть на його голову…"
Почувши таке, володар розлютився.
— Ага! То ваш раджа замислив наслати на моє царство смерть! — закричав він. — Вертайтеся назад до того підлого пса й скажіть: через три дні я виступаю проти нього війною! Мої хоробрі вояки візьмуть вашого раджу в полон, а я накажу запрягти його в плуг і орати ним землю!
Багатій і бідняк вклонилися й мерщій подалися додому. По дорозі бідняк каже:
— Тепер ти бачиш, що розум сильніший за гроші? Якби не я, не носив би ти вже голови. Віддавай мені тисячу рупій!
Але скупий і хитрий багатій відповів:
— Прийдемо додому, а там побачимо.
Шкода було йому грошей, і надумав він звести бідняка з білого світу. От прийшли вони до свого раджі та й кажуть:
— Сусідній володар послав нас сказати, що йде на тебе війною. Через три дні його вояки топтатимуть наші землі!
Злякався раджа, питає:
— За віщо ж мій сусід на мене так розгнівався?
А багатій і каже:
— Це все оцей злидень наробив.
І розповів усе, як було.
Раджа як тупне ногою, як крикне:
— Обом голови з плечей! Гей, де мій кат?!
Багатій і цього разу впав навколішки:
— О всемогутній! Змилуйся наді мною — всі свої гроші віддам, усе золото!
А раджа кричить катові:
— Рубай їм голови! Це через них сусідній володар іде на мене війною!
Кат ширше розставляє ноги, вже й меч заносить.