На поляну саме вийшла колона стрільців. Попереду виступав капітан з оголеною шаблею. Позаду трюхикав бик Корбініан, увесь обмаяний барвистими стрічками.
— Ура-а! — загукала юрба.
Усі пхалися, підводились навшпиньки, витягали шиї: всім кортіло побачити змагання стрільців, а надто щасливця, який виграє бика.
— Загін — стій! — скомандував капітан. За його знаком музиканти заграли туш.
— Тсс! Цитьте! — почулося в юрбі. — Зараз капітан виголосить промову.
— Мені випала велика честь, — почав той, — щиро вітати всіх вас із стрілецьким святом! Особливу нашу подяку ми складаємо нині господареві шинку "Золотий бик". Для винагороди переможця він віддає живого бика!
— Ура-а! Хай живе власник бика! — знову закричала юрба.
Тоді капітан махнув шаблею і сказав:
— Свято стрільців оголошую відкритим!
Край луки стояла висока жердина з дерев'яним орлом угорі. Його повинні були збити влучним пострілом.
Перший, як годиться, стріляв сам капітан — і блискуче промахнувся.
— Буває, — почулося з юрби.
Засоромлений невдачею, капітан відступив набік. Настала черга спробувати щастя прапорщикові. Він прицілився і вистрілив — але теж не влучив у орла.
Люди почали посміюватись. Далі всі зареготалися. Бо коли промахнеться хтось один, то ще півбіди. А вже як усі стріляють не туди, отодіто здійметься регіт! Ще зроду такого не було!
— Неймовірно! бурчав капітан, збентежено кусаючи вуса. Він ладен був із сорому крізь землю провалитись. Адже він і не здогадувався, що його рушницю, як і рушниці всіх стрільців, зачаклувала мала Баба Яга.
Але Томас і Броні, звичайно, відразу про все здогадались. Після кожного невдалого пострілу вони дедалі веселішали.
— Чудово! — вигукували вони, — Чудово!
Коли й останнього стрільця спіткала невдача, мала Баба Яга підштовхнула Томаса:
— А тепер іди ти.
— Я? Що я там робитиму?
— Стрілятимеш!
Хлопчик усе зрозумів. Він протовпився крізь юрбу і став на тому місці, звідки всі стріляли.
— Я зіб'ю орла!
— Отакий пуцьвірінок! — вигукнув капітан і хотів був прогнати хлопчика.
Та люди зняли галас:
— Нехай стріляє! Нехай стріляє! — Вони сподівалися чогось надзвичайно кумедного.
Тоді капітан сказав сердито:
— Про мене! З цього дива не буде пива.
Томас узяв рушницю, підняв її і прицілився, мов досвідчений стрілець. Люди затамували подих, позводилися навшпиньки, не спускаючи очей з дерев'яного орла.
Блиснуло полум'я, гримнув постріл. Орел з жердини ляпнувся додолу… Томас переміг. Томас став королем стрільців.
— Ура-а-а! — закричали глядачі, вимахуючи капелюхами. — Ура-а-а! Ура-а-а! Хай живе Томас! Син власника бика виграв бика!
Натовп завирував. Томаса підхопили на руки й підкинули вгору.
— Посадіть його на бика! Верхи на бика!
— І мене! — вигукнула Броні.
— Вилазь! — гукнув Томас. — Адже це й твій бик!
Вони з радістю посадили б на бика й малу Бабу Ягу. Але вона не схотіла. Томас і Броні рушили верхи на бику до міста.
Попереду всіх ішов оркестр, виграючи один за одним веселі марші. Похнюплені стрільці з своїм капітаном плентались позаду. А збуджена юрба вітала переможця:
— Браво! Хай живе король стрільців Томас! До дітей крізь юрбу пропхався кореспондент місцевої газети. Він розгорнув свій записник, дістав олівець спитав:
— Коли накажете засмажити бика?
— Ніколи! — відповів Томас. — Його взагалі не заріжуть! Бик повернеться до свого стійла!
Гули дзвони, бахкали ракетниці, і ніхто не помітив, що мала Баба Яга, сяючи з утіхи, сіла на свою мітлу й полетіла до лісу.
— Тобі знову пощастило зробити добру справу! — похвалив її Абраксас. — Тепер, гадаю, ти спокутувала свою провину за те, що чаклувала в п'ятницю.
Сніговик наш — молодець!
Був сонячний зимовий день. Прозора блакить неба аж мерехтіла. Сніг сяяв біло-біло, як випрана лляна скатертина. Мала Баба Яга й ворон Абраксас сиділи на узліссі, гріючись на сонці. Раптом поблизу залунали дитячі голоси, веселий гамір. Мала Баба Яга послала ворона подивитися, що там таке. За хвилину той повернувся і сказав:— Малеча, років по шість-сім. Сніговика ліплять, аж ген там, за живоплотом, на лужку.
— Сніговика? Треба подивитись! — заявила мала Баба Яга.
Лужок, де гралися діти, був не дуже далеко, і мала Баба-Яга подалася туди пішки. Діти щойно зліпили сніговика. Він мав довгий морквяний ніс і очі з вуглинок, на голові замість капелюха — діряву каструлю. В правій руці він гордо тримав мітлу.
Діти не бачили, коли мала Баба Яга вийшла з-за живоплоту. Побравшись за руки, вони пішли танцювати навколо сніговика. Стрибаю
чи то на одній нозі, то на другій, діти приспівували:
Сніговик наш — молодець!
Як прибрався, пустунець:
Вдяг білесенький кожух
І з каструлі капелюх!
Сніговиче — з моркви ніс,
Ти ж не мерзни нам, дивись!
Мала Баба Яга раділа, дивлячись на гарного сніговика і веселих дітей. їй страх як кортіло потанцювати й собі з ними.
Але з лісу несподівано вискочила ватага старших хлопчаків — усього семеро. З галасом і свистом ринули вони на сніговика й перекинули його. Бешкетники затоптали в сніг каструлю, а мітлу переламали навпіл. Малюкам, що досі так весело бавилися, вони заходилися натирати обличчя снігом. Хтозна, що вони вчинили б ще, якби не нагодилася мала Баба Яга.
— Ей ви! — гнівно гукнула вона на хлопчаків. — Не чіпайте малечі. Бо вимету вас звідси мітлою!
Ватага хлопчаків дременула до лісу. Але гарного сніговика мов не було. Вкрай засмучені малюки стояли, понуривши голови. Мала Баба Яга добре їх розуміла. Щоб утішити дітлахів, вона порадила:
— А ви зліпіть нового сніговика.
Але діти сказали:
— Ми зліпимо, а ті лобуряки його знову потовчуть. Та й мітли в нас немає. Цю ж вони поламали.
— А може, це вам здалося? — мовила мала Баба Яга й нахилилася над поламаною мітлою. — Гляньте-но!
Мітла й справді була ціла!
— Тепер беріться до роботи. І нікого не бійтеся! — підбадьорила дітей мала Баба Яга. — Якщо ті бешкетники ще хоч раз спробують сюди прийти, то дістануть по заслузі. Повірте мені!
Малюки повеселішали й заходилися ліпити нового сніговика. Цей вийшов у них ще кращий, адже їм допомагала мала Баба Яга.
Щойно вони скінчили, як із лісу знову вискочило, галасуючи, семеро лобуряк. Малюки злякалися й ладні були накивати п'ятами.
— Стійте! — спинила їх мала Баба Яга. — І дивіться, що зараз буде!
І сталося диво: сніговик раптом заворушився, підняв мітлу й пішов на бешкетників. З першого хлопчика він збив шапку. Другому дав лівою рукою добрячого щигля по носі. Третього й четвертого схопив за коміри й так стукнув головами, що аж загуло. П'ятого метнув на шостого, і ті обоє покотились клубком, збивши з ніг і сьомого. А коли всі бешкетники лежали на землі, сніговик ухопив мітлу і вмить намів на них високу кучугуру.
Цього хлопчаки аж ніяк не сподівалися! Вони безпорадно вовтузилися в кучугурі. Кликали б на допомогу, та не могли — їм у роти понабивалось повно снігу. Нарешті вони якось вибралися з-під снігової купи й кинулись навтікача.
А сніговик спокійно вернувся на своє місце, підняв мітлу і застиг у своїй звичайній позі. Він стояв, начебто нічого й не сталося.
Малеча раділа страшенно. Адже ті хлопчиська вже не насміляться сюди прийти! Мала Баба Яга раділа разом з ними і так сміялася, що на очах у неї виступили сльози. Ворон Абраксас аж злякався:
— Годі! Годі! — крякав він. — А то луснеш!
Може, закладемося?
Як опинилося двоє негренят на засніженій сільській вулиці? Відколи тут з'явились турки й індіанці? Турки — в червоних чалмах і широких шароварах, індіанці — зі страхітливо розмальованими обличчями, з пишним пір'ям на головах.— Вони з цирку! — догадався Абраксас.
Але негренята не були артистами цирку, так само й турки та індіанці. І маленькі китайці, ескімоси, і людожер, і шейх — володар пустелі, і вождь готтентотів також не були циркачами. Просто в селі почався карнавал. А коли починається карнавал, то дітей звільняють від уроків, і всі вони, кумедно перевдягнені, галасливо біжать на сільський майдан.
Малі турки пускають паперових зміїв.
— Ур-а-а! Ур-а-а! — кричить вождь готтентотів.
— Я голо-о-одний! Я го-ло-о-одний! Хто хоче, щоб я його з'їв? — вигукує людожер.
Китайці пронизливо гукають щось китайською мовою, ескімоси — ескімоською, ковбої бабахкають із пугачів. Сажотрус розмахує своїм чорним картонним циліндром, клоун стьобає лозиною володаря пустелі по тюрбану, ватажок розбійників Яромир так страшно кривиться, що йому раз по раз відпадають приклеєні вуса.
— А он, бачиш — баба-яга! — раптом сказав Абраксас.
— Де?
— О-он там, біля пожежної вежі! Бачиш? З довгою мітлою в руці.
— А, бачу! — зраділа мала Баба Яга. — Я хочу роздивитись її зблизька!
Вона підбігла до карнавальної баби-яги й привіталася.
— Добрий день! — відповіла та. — Може, ти моя сестра?
— Цілком можливо! — мовила мала Баба Яга, — Скільки тобі років?
— Дванадцять. А тобі?
— Сто двадцять сім з половиною.
— Це ти добре придумала! — вигукнула карнавальна баба-яга. — Треба запам'ятати! Коли мене тепер діти спитають, скільки мені років, я скажу: двісті п'ятдесят дев'ять років і дев'ять місяців!
— Але ж мені справді стільки років!
— Авжеж, тобі справді стільки років! І чаклувати справді вмієш! І літати верхи на мітлі!
— Ще б пак! — вигукнула справжня Баба Яга. — Хочеш, закладемося? На що?
— Краще зовсім не закладатись, — примирливо сказала карнавальна баба-яга. — Адже ти все одно не вмієш ворожити! І літати на мітлі не вмієш!
— На що закладемося? — не відступалась від свого мала Баба Яга.
Карнавальна баба-яга голосно засміялася.
— Гей! — вигукнула вона весело. — Діти, ходіть-но сюди! Турки, негренята! Мерщій сюди! Усі сюди! Володарю пустелі, ескімоси, людожери! Ось баба-яга, яка вміє літати на мітлі!
— Не може бути! — здивувався клоун.
— Може! Може! Вона хоче битися зі мною об заклад! Нехай покаже, чи це правда!
Діти з'юрмились довкола обох. Сажотрус і ватажок розбійників Яромир, клоун та індіанці, турки й негренята — всі пхалися наперед, галасували і сміялись.
— Не дури нас! — кричали ескімоси.
— Якщо ти нас дуриш, то я тебе з'їм! Чуєш? — заревів людожер. — Ти ж знаєш, що я голод-д-д-д-ний!
— З'їж мене, як ти такий голодний, — сказала мала Баба Яга. — Тільки швидше, бо я можу полетіти.
Людожер хотів був схопити малу Бабу Ягу за комір, та вона була прудкіша.