По-перше, капітанові не личить признаватися, що він не знає, куди пливти, бо це розвалило б дисципліну. Я розумію, шуряче, чого ти хитаєш головою, але ти мусиш знати: ніщо так не підриває дисципліни, як признання командира у своїй необізнаності... Я знав одного капітана, який цілий тиждень плив невірним курсом, але не признався команді про свою помилку, і ти навіть уявити не можеш, якої шани він зажив у матросів саме завдяки тому, що вони не зрозуміли його помилки.
— Може, на солоній воді це й можна собі дозволити, шуряче Кепе, а от на прісній — навряд. Я швидше Джаспера випущу з-під арешту, ніж погоджуся, щоб мене з усією командою викинуло на канадський берег.
— І відразу ж опинитися на фронтена-цькому рейдії Ні, шуряче, "Вітрогон" у надійних руках, він лише тепер трохи навчиться справжнього мореплавного мистецтва. Ми зараз на широкім просторі, і хіба тільки божевільному спало б на думку підходити в такий шторм —до' берега. Я сам стоятиму на :всіх вахтах, і нам жодна небезпека, окрім тих/ що можливі при дрейфі, не страшна; а на' такому низенькому судні, як це, коли постій-, но Міняти галс, можна взагалі нічого не боятися. Отож покладися, сержанте, на .мене, і я— ручуся тобі іменем Чарльза Кепа, що все буде гаразд.
Сержант Дангем змушений був поступитися. Надто вже він покладався .на море-, плавський досвід свого родича й плекав .надії, що той по-справжньому візьметься за діло й цілком виправдає виявлене йому довір'я. З другого боку, недовіра, як і любов, підсилюється, коли її живити постійними здогадами, а сержант до того боявся зради, що йому було байдуже, на кого звірити долю екіпажу,— тільки не на Джаспера. Справедлив вості ради мусимо вказати ще на одну важливу обставину. Йому, людині в скромному чині сержанта, майор доручив справу, якою належало керувати лише офіцерові, що викликало неабияке невдоволення серед молодших офіцерів залоги. Тому 'Дангем розумів, що повернутися назад, навіть • не досягши поста, означало б провалити операцію, і за це йому довелося б дорого розплачуватися; пёршим покаранням було б негайне призначення на його місце .іншого-—вищого/рангом.
РОЗДІЛ XVI
"Океане* В тобі, мов у свічаді яснім, Всякчас творець знаходить вияь свій: У штормах, штилі, в урагані жахнім, В льодах полярних, в спекоті страшній Країв тропічних — славен безмір твій. Лик Вічності і Духа трон високий, Тобі коряться зони всі у зміні віковій, Життя ти дарував землі, глибокий, І далі йдеш — бездонний, гордий, одинокий.
Байрон, "Чайльд Гапольд", Пісня IV (СХХХІІІ)
— Коли вже геть розвиднілося, ті солдати, які могли вільно розпоряджатися своїм часом, повиходили на палубу. Хвилі були не такі страшні, з чого можна було зробити висновок, що "Вітрогон" все ще перебував, очевидно, під захистом островів. Одначе для кожного, хто знав характер озера, було ясно, що от-от почнеться один з тих страшних штормів, які так часто гостюють у цих краях восени. Землі не було видно ніде, а низький виднокрай надавав понурій водній пустелі якоїсь таємничої величі. Брижі, чи, мовою суходільців, хвилі, були невисокі, з пінявими гребенями, і дробилися вони швидше, ніж довгі океанські.вали, а вода, що завжди змагалася .своїм відтінком з блакиттю неба, тепер стала зелена й сердита — аж ніяк не схожа на ту, яка вчора ще виблискувала під променями сонця. .Солдатам невдовзі надокучила ця-смутна картина, и вони одйй по одному знову посходили вниз, а на палубі залишилися тільки матроси, сержант, Ken, Слідопит, квартирмейстер і Мейбл. На личку дівчини, відколи вона довідалася про стан справ на "Вітрогоні" й відколи їй відмовлено в проханні настановити знову Джаспера капітаном, лягла тінь смутку. Тим часом Слідопит, провівши Цілу ніч у роздумах, зрештою, ще більше переконався у невинності Джаспера і теж гаряче заступався за свого приятеля, хоча так само марно, як і Мейбл.
Минуло кілька годин; вітер усе дужчав і дужчав, хвилі все вищали й вищали, нарешті, хитавиця змусила і квартирмейстера з Мейбл покинути палубу. Ken крутив судном на всі боки, та незабаром з'ясувалося, що вітер відносить його на середину озера, де найбільша глибина. А хвилі шквалом налітали на борти й били.' з такою силою, що судно абиякої конструкції та міцності давно вже не витримало б. Однак усе це анітрохи не бентежило Кепа. Навіть навпаки: як гуки ріжка примушують хорта нашорошувати вуха, як.барабанний бій змушує бойового коня бити копитом, так і лютий шторм розбуркав у Кепові всю його мужність. Де й подівся той до всього прискіпливий, надокучливий варивода, що через будь-яку дрібничку затівав суперечки й роздмухував кожен дріб'язок; тепер він став виявляти якості відважного й досвідченого моряка, яким у дійсності й був. Невдовзі" й матроси пройнялися повагою до
Капового мистецтва, і, незважаючи на те, що їхній подив з приводу усунення без будь-яких пояснень попереднього начальника та лоцмана так і не зник, вони згодом беззаперечно й охоче виконували всі розпорядження свого нового капітана.
— Ця прісна сажавка, шуряче Дангеме, правду кажучи, теж із норовом! — вигукнув Кеп десь біля полудня, потираючи руки й тішачись тим, що йому знову випало щастя вступити у двобій зі стихією.— Вітер нагадує мені старий добрий шторм, а хвилі виглядають мало не такими завбільшки, як на самому Гольфстрімі. Люблю я це, сержанте, ох як люблю! І якщо воно протримається таким, як оце зараз, ще хоча б добу, я вже по-справжньому поважатиму ваше озеро.
— Земляї — крикнув раптом вахтовий з бака.
Кеп стрімголов кинувся до нього і справді крізь туман і мряку на віддалі всього півмилі побачив берег, прямісінько по курсу тендера. Старий мореплавець уже рота був розкрив, аби дати команду: "Повертать через фордевінд і тримать у відкрите море",— але холод-нокровніший сержант випередив його.
— Чекай, шуряче, дай підпливти трохи ближче,— промовив він,— може, хто пізнає, де ми, адже більшість із нас знає американський берег у цих краях, а нам важливо встановити точно наше місцезнаходження.
— Таки й правда!.. Таки й правда! Якщо можна й скільки можна, ми, звичайно, не мінятимемо курс. Але гляньте, що то. прямо перед нами? Так, ніби якась низька коса чи...
— Наш форт! їй-богуі — вигукнув сержант, який своїм досвідченим оком швидше за родича розпізнав військові укріплення.
І сержант не помилявся. Це таки, дійсно був їхній форт, хоча крізь густу заволоку мряки його контури ледь маячіли, ніби у вечірніх сутінках чи в серпанку сизого ранкового туману. Та невдовзі стало видно приземкуваті, в зеленому і мокрому дерні фортечні бастіони, понурі і ще дужче потемнілі від дощу палісади, дахи однієї-двох будівель, високий і самотній флагшток з прапором, який був так надутий вітром, що, здавалося, непорушно стояв у повітрі. Довкола жодної живої душі! Навіть вартовий і той, певне, сховався десь від дощу. Тож на "Вітрогоні" всі спочатку подумали, що їх так ніхто й не помітив. Але пильність прикордонної залоги невсипуща: хтось із тих, що були на чатах, мабуть, таки зробив цікаве відкриття, першим помітивши судно, тому що не? вдовзі на баштах з'явилися спочатку поодинокі солдати, а незабаром весь фортечний бастіон з боку озера ряснів крапочками людей.
А в довколишньому краєвиді краса, диво.-вижно пом'якшувала могутність стихії. Шторм так лютував, що, здавалося, ніколи йому не буде кінця, і важко було повірити, що тут взагалі колись буває тиша й спокій, Безперестанку завивав і сік колючими бризками вітер,"іа .розшаліле. озеро відповідало на його тужне:завивання погрозливим шумом валів, холодним перекочуванням, бризками та водяним пилом. Густа мжичка, мов заволока рідкого "туману, затягла все довкола, надавши предметам якоїсь таємничості, а почуття піднесеності, навіюване штормовою годиною, притлумлювало всі інші почування, котрі заполонюють душу в такі хвилини. Темний безкраїй ліс бовванів велетенською непроглядною 'стіною, і погляд, пригнічений грандіозністю речей, знаходив спочинок тільки на миттєво схоплених ознаках життя у форту й довкола нього.
—' Вони бачать нас,— промовив сержант,— і, певне, гадають, • що ми вернулися "через шторм і 'вирішили триматися неподалік від порту. А он і сам майор Данкен на північно-східному бастіоні: я пізнаю його по зросту і по тому, що довкола нього юрмляться всі офіцери.
— Ех, сержанте, а воно й не завадило б отак жартома дійти до гирла річки й спокійно приякоритися там, якщо тільки можна пристати до берега. Та й трюм очистили б від цього Прісної Води.
— Воно було б непогано, але хоч який з мене нікчемний моряк, я все ж таки знаю, що це аж ніяк не можливо. Жодне судно на цім озері не може пристати в такий шторм до берега з навітряного боку. Та і якірної стоянки в. таку негоду не знайдеш.
— Знаю, сержанте, сам бачу... Як не принадна вам, суходільцям, земля, а доведеться повертати від неї. Щодо мене, то я почуваю себе під час шторму просто щасливим, коли знаю, що земля в мене позаду.
В цей час "Вітрогона" підігнало так близько до берега, що треба було негайно міняти галс, щоб вийти знову на відкритий простір. І Кеп віддав наказ поставити штормовий стаксель опустити гафель2 і повернути стерно праворуч. Легеньке суденце, що, здавалося, бавилося на хвилях, мов качка, слухняно підкорилося порухові стерна, ледь накренилося, а потому, нехтуючи штормом, випросталося і, підхоплене вітром, полетіло собі горами-хви-лями вперед. Хутко і форт, і схвильовані глядачі на бастіоні знову потонули у мряці, хоча земля довгенько ще виднілася з бакборту. Потім почалися довгі маневрування, доки, нарешті, судно знову пощастило вивести за вітром і спрямувати його тим самим важким курсом до північного берега.
Минуло кілька годин без будь-яких змін; вітер усе дужчав, аж доки досяг насамкінець такого шаленства, що навіть сухий педант Кеп змушений був назвати його "славним борвієм". Надвечір "Вітрогон" ще раз поміняв
'Штормовий стаксель — (шторм-стак-сель) — менше за інші вітрило, що напинається за штормової погоди.
2 Гафель — похила дишлеподібна балка, прикріплена одним кінцем до щогли, за допомогою якої натягається верхній край косого вітрила.
галс, аби не наскочити в темряві на північний берег, а десь опівночі тимчасовий капітан, одержавши від матросів різними хитрими розпитами деякі загальні відомості про розміри та форму озера, вирішив, що вони мають бути десь на однаковій віддалі від обох берегів.