– По дорозі треба буде говорити щось, відповідати на її запитання, а він хотів зосередитись. – Будь ласка, не треба. Я потім зателефоную вам.
І він пішов, залишивши їх удвох – спантеличених і розгублених.
На Бейсін-стріт він зупинив таксі. Дівчині він сказав, що піде до готелю, але тепер передумав і назвав водієві свою адресу.
Там буде спокійніше.
А тепер – думай, сказав він собі. І вирішуй, що робити далі.
Коли Пітер Макдермот остаточно утвердився в своєму рішенні, вже звечоріло.
Він подумав: якщо ти обмірковуєш щось двадцять, тридцять, сорок разів і кожного разу доходиш одного й того самого висновку, якщо, до того ж, ідеться про справу такої ваги – то це покладає на тебе відповідальність, ухилитися від якої ти не маєш права.
Останні півтори години він провів у себе вдома. Він примусив себе – притлумивши збудження й бажання діяти негайно – зважити все спокійно, холодно, логічно. В уяві своїй він послідовно перебрав усю низку подій, починаючи з понеділка. Він шукав якихось інших пояснень і окремим фактам, і всім їм, разом узятим. Але жодної прийнятної альтернативи, жодної версії, яка б спростувала його попередній, такий несподіваний і страшний висновок, не знайшов.
Отже, ваганням кінець, треба діяти.
Він подумав, чи не викласти всі факти й висновки Уорренові Тренту. Але зразу ж відкинув цю ідею як спробу сховатися за чужі плечі. Те, що треба зробити, він мусить зробити сам.
Перевдягнувшись у темний костюм, він вийшов на вулицю, зупинив таксі й проїхав кілька кварталів до готелю. З вестибюля, киваючи підлеглим, піднявся до свого кабінету. Флори вже не було: її робочий день закінчився. На його столі лежала купа листів і записок, але він не звернув на них уваги.
Посидівши хвильку нерухомо в тихому кабінеті, він знову подумки повторив усе, що має сказати, потім зняв трубку й набрав номер міського управління поліції.
12
Вдень настирливе дзижчання москіта, що якось проник в автомобіль, розбудило Огілві. Він прочумався не зразу: спершу навіть не зрозумів, де він є. Та потім згадав усе: від'їзд із готелю, нічне шосе, свою безпідставну тривогу, рішення зупинитись десь на день і, нарешті, вибоїстий, зарослий травою путівець, а в кінці його – купку дерев, між яких він сховав машину.
Задоволено відзначивши собі, що схованку він вибрав надійну, Огілві глянув на годинник. Він проспав майже вісім годин.
Але тепер він відчув, як душно в машині. М'язи його затерпли від незручного лежання на тісному задньому сидінні, в роті пересохло, хотілося пити, а головне – їсти.
Тихенько стогнучи, гладун спустив ноги з сидіння й відчинив дверцята машини. На нього зразу ж накинувся рій москітів. Відмахнувшись, він огледівся довкола, відновлюючи орієнтацію, порівнюючи свої ранкові враження з тим, що бачив тепер. Коли він зупинив тут машину, стояла передсвітанкова імла, повітря було свіже. А тепер сонце підбилося високо, і навіть затінок не рятував від спеки.
Ставши за крайніми деревами, Огілві постежив трохи за шосе, над яким коливалося гаряче мерехтливе марево. Вранці тут не було ніякого руху, а тепер в обох напрямках мчали легкові й вантажні машини. А на сонному полі, на тихому путівці й під купками дерев між гаєм і шосе ніщо не ворушилося; тишу порушувало тільки дзижчання комах.
Огілві помочився, потім вийняв з багажника сумку, яку поставив туди перед від'їздом з готелю. В сумці були термос із кавою, кілька бляшанок пива, сендвічі, кільце копченої ковбаси, банка консервованих огірків і пиріг з яблуками. Він жадібно поглинав наїдки упереміш із пивом, а потім запив усе кавою. Кава була міцна й смачна, хоч за ніч устигла охолонути.
Жуючи, він прислухався до радіо – чекав останніх вістей з Нового Орлеана. Коли їх нарешті передали, диктор тільки коротко сказав, що розслідування вбивства на дорозі триває.
Потім Огілві вирішив детальніше оглянути місцевість. За кілька сот кроків, на невисокому пагорбі, зеленів ще один гай, трохи більший. Гладун попрямував до нього через поле й незабаром опинився на березі тихого, каламутного струмка. Ставши навколішки над водою, Огілві помився. Трава тут була свіжіша, ніж у гайку, де стояла машина, і він простягся горілиць, підклавши під голову згорнутий піджак.
Лежачи отак, Огілві знову перебрав в уяві події минулої ночі, обміркував плани на майбутнє. Тепер він уже остаточно утвердився в думці, що Пітер Макдермот біля гаража опинився випадково; отже, про зустріч цю можна більше не згадувати. Ясна річ, дізнавшись про від'їзд старшого детектива, Макдермот лютуватиме. Та нехай він хоч на стіну лізе, а про те, чому й куди поїхав Огілві, не дізнається.
Цілком можливо, звичайно, що за ніч поліція могла в якийсь інший спосіб натрапити, нарешті, на правильний слід, і що машину з Огілві вже шукають. Але, судячи з радіопередачі, це було малоймовірно.
Отже, виходить, усе йде як по маслу, і до тих десяти тисяч, які він уже має, в Чікаго додадуться ще п'ятнадцять.
Тепер лишалося тільки чекати, доки стемніє.
13
Ключник Мілн весь день перебував у райдужному настрої. І о п'ятій годині, наближаючись до дверей Президентського люкса, він майже не відчував страху.
На дев'ятий поверх він знову піднявся службовими сходами. Дублікат ключа, виготовлений слюсарем в Ірландському Закутку, лежав у нього в кишені.
В коридорі біля Президентського люкса нікого не було. Ключник зупинився перед двійчастими, оббитими шкірою дверима й прислухався, але не почув нічого. Швидко огледівшись, він дістав ключ і встромив його в замок. Перед тим він посипав ключ графітовим порошком, що мав правити за мастило. Ключ легко повернувся в замку. Ключник на дюйм прочинив двері. Зсередини – жодного звуку. Він знову замкнув двері й вийняв ключ.
Він не мав наміру проникати в номер зараз. Це він зробить пізніше. Ввечері.
Зараз він хотів лише перевірити, чи дублікат підходить, чи не підведе, коли треба буде діяти блискавично.
Задоволений, Ключник повернувся до свого номера на восьмому поверсі, накрутив будильник і ліг спати.
14
За вікном швидко сутеніло. Пітер Макдермот, вибачившись, підвівся з-за столу й увімкнув світло в кабінеті. Потім він знову сів навпроти відвідувача. Ні своїми спокійними манерами, ані одягом – сірим фланелевим костюмом – капітан Йоллес із слідчого відділу новоорлеанського поліційного управління не нагадував полісмена. Поки Пітер викладав йому факти й припущення, капітан слухав його з чемним виразом обличчя – так слухає, скажімо, банківський адміністратор клієнта, що прийшов просити позику. Лише раз слідчий перебив довгу Пітерову розповідь, спитавши дозволу подзвонити по телефону. Розмовляв він з паралельного апарата, який стояв у далекому кутку кабінету, – і так тихо, що Пітер не почув жодного слова.
Не бачачи сподіваної реакції на розповідь, Пітер знову відчув сумніви.
– Я зовсім не певен, чи все це держиться купи. І мені вже, щиро кажучи, здається, що я пошився в дурні, – сказав він.
– Якби більше людей діяло всупереч таким побоюванням, містере Макдермот, поліції було б куди легше працювати. – Капітан Йоллес уперше взявся за олівець і записник. – Якщо все це підтвердиться, то ми, звичайно, попросимо вас детально викласти ваші думки на папері. А тим часом, я хотів би дещо уточнити. Насамперед – номер машини.
Номер був зазначений у доповідній записці Флори. Пітер дав його слідчому, той записав.
– Дякую. А тепер, будь ласка, змалюйте зовнішність цього вашого Огілві. Я його знаю, але ваш опис може щось додати.
Пітер усміхнувся – вперше за цілий вечір.
– Ну, це зробити неважко.
Коли він завершив опис, задзвонив телефон. Пітер зняв трубку, потім передав її капітанові.
– Це до вас.
Тепер він чув відповіді слідчого: "так, сер" і "розумію, сер".
Десь посеред розмови він звів очі на Пітера, допитливо подивився йому в обличчя і сказав у трубку:
– Я вважаю, що на нього можна покластися цілком і повністю. – Потім, усміхнувшись, додав: – Так-так, і це є теж. Стурбований.
Переповівши опис Огілві й назвавши номер машини, він поклав трубку.
– Ви маєте рацію, я й справді стурбований, – сказав Пітер. – Ви, очевидно, тепер підете до герцога?
– Ні. Спочатку ми зберемо ще деякі докази. – Слідчий задумливо подивився на Пітера. – Ви читали вечірній випуск "Стейтс-айтем"?
– Ні.
– Там надруковано, що, згідно з чутками, герцога Кройдонського буде призначено послом Великобританії в Сполучених Штатах.
Пітер тихо свиснув.
– А мій шеф щойно сказав мені, що кілька хвилин тому радіо передало офіційне повідомлення про це призначення.
– Це означає, що йому надається право дипломатичної недоторканості?
Капітан Йоллес похитав головою.
– За злочин, вчинений раніше, він відповідатиме. Якщо, звичайно, він цей злочин вчинив.
– Але несправедливе обвинувачення…
– Обернулося б для нас великою неприємністю, а надто – тепер. Ось чому ми повинні зважувати кожен свій крок, містере Макдермот.
Пітер подумав, яка буча знялася б, якби стало відомо, що адміністрація готелю несправедливо запідозрила ясновельможне подружжя в убивстві.
– Я розкрию вам дві обставини, – сказав капітан Йоллес. – Після того, як я подзвонив звідси в управління, наші хлопці там порадилися й дійшли висновку, що цей ваш Огілві, напевно, хоче перегнати машину за межі штату, можливо – кудись на північ. Правда, ми ще не розуміємо, як він знюхався з герцогом і герцогинею.
– Для мене це теж загадка, – сказав Пітер.
– Очевидно, він усю ніч – після того як ви востаннє бачили його – провів за кермом, а на день сховався десь у безлюдному місці. Він же не такий дурний, щоб удень їхати в тій машині. Ну, а вночі, звідки б він не виповз, на нього вже чекатимуть. Поки ми з вами розмовляємо тут, сигнал тривоги передається в дванадцять штатів.
– Отже, ви поставилися до моїх припущень цілком серйозно?
– Я пообіцяв розкрити вам дві обставини. – Слідчий показав на телефон. – Під час останньої розмови мені повідомили висновки експертизи щодо уламків скла й зовнішнього обідця фари, знайдених на місці злочину в понеділок увечері. Скло і обідець не американського виробництва, і експертам нелегко було визначити Тх походження. Але тепер ми знаємо, що вони від "ягуара".
– Ви кажете це так упевнено…
– Ми зможемо це довести цілком і повністю, містере Макдермот, якщо нам пощастить затримати автомобіль, яким було збито жінку й дитину.
Капітан Йоллес підвівся, і Пітер пройшов з ним до дверей приймальні.