Застерігаючися, що він говорить тільки правду, він одночасно вкладає в уста Жака (який є речником його поглядів) слова, які заперечують можливість об'єктивної правди, бож "кожен має свій характер, свій смак, свої пристрасті, у згоді з якими щось перебільшує або применшує..."
Друга риса, якою роман "Жак фаталіст" особливо сьогодні цікавий і заради неї самої був би вартий перекладу, в тому, що він у наші дні звучить так само модерно, як і двісті років тому.
Справді, "Жак фаталіст" клясичний антироман: він не має зав'язки, не має сюжету, позбавлений архітектонічної симетрії, і навіть його фінал умисне проблематичний. Роман починається з розмови автора з читачем, з якої виявляється, що Жак і його пан їдуть невідомо звідки й невідомо куди, як так само невідома й мета їх подорожі. Жак оповідає панові історію свого кохання, що переривається безліччю випадкових пригод, вставних новель і анекдотів і ледве доходить свого кінця. Врешті, персонажами роману є сам автор і читач, які раз-у-раз переривають розповідь філософічними дискусіями чи суперечками про те, як має далі розгортатися дія.
При цій строкатості роман повний ще й інших суперечностей. Якщо перша, згадана нами, міститься в тому, що теоретика, який деклярує тільки правду в мистецькому творі, перемагає мистець, фантазія якого виповнює роман безліччю несамовитих вигадок, то друга суперечність — знову між філософом Дідро, який устами Жака стверджує послідовний детермінізм (у його термінології фаталізм: "...усе, що тут, унизу, трапляється нам, добре чи зле, записане там, угорі"), і мистцем, який мусить визнати, що життя неймовірно складна річ, яку не можна схопити жодною філософічною схемою. І тут суперечність знімається поступкою філософа, який мусить визнати, що в людській природі примхливо переплітається світле й темне і їх взаємодія виявляється так несподівано у вчинках людини, що годі було б і думати пояснювати їх прямолінійним детермінізмом.
Названі суперечності цікаві самі собою для визначення специфіки філософії й літературної творчости, особливо в такому випадкові, як у Дідро, коли філософ і мистець виступають в одній особі. Але з них ще один цікавий висновок. Оскільки світле й темне, добро і зло органічно людині притаманні і оскільки, далі, добрий чи злий вчинок людини не можна визначити наперед самими її нахилами, а треба зважати й на конкретні обставини, з цього походить толерантність Дідро до людських слабостей, тобто його гуманізм. У кожному конкретному випадкові він попереджає своїх партнерів (Жака, його пана і не в останню чергу читача) не поспішати з схваленням чи осудом якогось вчинку. І послідовно кожного разу він може іронічно зауважити, що добрий вчинок нічого не вартий, коли на нього не треба було жодного зусилля, і охоче заступиться за того, кого Жак, його пан і читач одностайно осудять.
Гуманізм Дідро не декляративний, як той, що в двадцятому столітті пропаґує абстрактну любов до всього людства чи цілих народів, яким треба приносити в жертву людську особистість, і таким чином перетворюється на свою протилежність — деспотизм; його гуманізм конкретний, що виявляється в шануванні прав кожного індивіда, незалежно від його вдачі чи соціяльного становища. Таким чином слуга Жак може стояти вище, ніж його пан (просто таки революційним кроком для літератури того часу треба вважати факт, що Дідро зробив головним персонажем роману слугу Жака, а не його пана, що дало підставу одному авторові півжартома назвати Дідро першим "пролетарським" письменником). Слуга Жак, а не пан, є речником ідей автора і в згоді з ним вимагає пошанування людської гідности, в тому числі й для себе, за тодішніми поняттями, неповноцінної людини: "Якийсь Жак, пане, така сама людина, як і хтось інший... А часом і ліпший від іншого".
На той час ця людяність була справді революційною, але на всі часи вона залишається симпатичною, і в ній невмирущість роману Дідро.
В українському перекладі Дідро вперше появився на початку 1930-их років: "Вибрані твори" в перекладі В. Підмогильного, вступна стаття С. Родзевича. Т. І: "Черниця", "Небіж Рамо"; т. II: "Жак фаталіст і його пан" (Харків, вид. "Радянська література", 1933). Цей переклад був останньою працею В. Підмогильного, бо він невдовзі був заарештований і засланий. Разом з його арештом зникли всі книжки, на яких стояло його прізвище. Так що фактично тодішнє видання до читача не дішло. Десь на початку шістдесятих років у Києві перевидали перший том його ("Черниця" і "Небіж Рамо"). Точної дати його виходу я не можу назвати, як так само не маю ніяких відомостей і про "Жака фаталіста". Якщо він там не заплянований до перевидання, тоді цей переклад міг би бути доповненням до тих двох романів, що перевидані в Києві.
Іван Кошелівець
_____________________________
Примітки
Роман Дені Дідро "Жак фаталіст і його пан" в українському перекладі Леоніда Кошелівця представлено тут за виданням 1970 року (видавництво "Сучасність", Мюнхен, ФРН). Це другий український переклад даного твору. Перший переклад, зроблений Валеріаном Підмогильним, був виданий 1933 року (видавництво "Радянська література", Харків), і відносно недавно перевиданий (Дені Дідро, "Жак-фаталіст", видавництво "Фоліо", Харків, 2008).
Ті викладені нижче коментарі, що позначені написом "Примітка перекладача", – з вищеназваного мюнхенського видання. Решта додані до даної інтеренет-публікації 2017 року. Деякі – зі згаданого щойно харківського видання 2008 року.
... після взяття Берґ-оп-Цому і Пор-Маону... – Берг‑оп‑Цом – нідерландська фортеця, захоплена французькими військами під командуванням Моріса Саксонського у 1747 p., під час війни за "австрійський спадок". Пор‑Маон – фортеця й місто на острові Мінорка, відбите французькими військами у англійців.
... як святому Рокові з капелюхами. – Мандрівника Святого Роха зображали з трьома капелюхами за спиною.
... між Дюфуаром і Люї. – П'єр Дюфуар (1735-1813) – хірург, автор трактату про вогнестрільні поранення. Люї Антуан (1723-1792) – очолював медичний розділ Енциклопедії.
... я пригадав собі Мольєрового Гарпаґона, коли він сказав про свого сина: "Чого він шукав на цій ґалері?" — Насправді Жеронт у "Витівках Скапена". (Примітка перекладача).
... до Пон-туазу чи до Сен-Жермен, до Нотр-Дам де Льорето чи до Сант-Яґо де Компостелля... – Тобто до французьких міст, де знаходяться католицькі святині.
... він гарний, дуже гарний, від Жюльєна Леруа. – Жюльєн Леруа (1686-1759), славетний паризький годинникар.
... це тхнуло б "Клівлендом". — Мається на увазі роман Антуана Франсуа Прево, повна назва котрого "Англійський філософ, або Історія пана Клівленда, побічного сина Кромвеля, написана ним самим і перекладена з англійської автором "Спогадів знатної людини"", що той роман видавався сім'ю частинами з 1731 по 1739 рік..
... треба робити так, як Мольєр, Реньяр, Річардсон... – Жан Франсуа Реньяр (1655-1709) – французький комедіограф доби Класицизму. Семюел Річардсон (1689-1761) – англійський романіст доби Просвітництва, започаткував жанр сімейно‑побутововго роману.
Пондішері – центр володінь французької Ост‑Індської компанії (1664-1719), яку пізніше поглинула створена Джоном Лоу (1671-1729) Індійська компанія, що монополізувала майже всю заморську торгівлю Франції.
Ні боги, ні люди, ні видавці не пробачають поетові посередности, як сказав Горацій. – Горацій, "Мистецтво поетичне", вірш 373.
... і то босим кармелітом. – католицький чернечий орден кармелітів був заснований у другій половині XII ст. в Палестині на горі Кармель. З 1245 р. він стає європейським орденом мандрівних ченців. З 1564 р. від ордену відгалужується "Братство босоногих кармелітів", які носили сандалії на босу ногу.
І чого вони шукали в Лісбоні? Жак: Землетрусу... – У Лісабоні 1755 р. стався страшної сили землетрус, який знищив мало не все місто.
... нічого не варті поодинці, ніяк не більше, ніж дон Кіхот без Санчо чи Рікардетто без Ферраґуса, чого продовжувач Сервантеса й імітатор Аріосто, пан Фортеґеррі, до кінця не зрозуміли. — Продовжувач Сервантеса – анонімний автор, що написав продовження до першої книги Сервантеса "Дон Кіхот", що те анонімне продовження було видане 1614 року. Нікколо Фортеґеррі (Niccolò Forteguerri, 1674-1735) — італійський поет. Рікардетто та Ферраґус — персонажи його поеми "Рікардетто" ("Ricciardetto"), складеної за мотивами поеми Лудовіко Аріосто "Несамовитий Роланд".
... я сам зустрів "Лікаря мимоволі"... – "Лікар мимоволі" – (1671) – комедія Мольєра.
... чув про одного такого — Премонваля... – П'єр Премонваль (1716-1764) автор трактатів з прикладної математики, член Прусської академії. Викладав в Парижі та в Берліні.
... дівчина на ім'я панна Піжон... – Марія Анна Вікторія Піжон (1724-1767) – дружина Премонваля. Була читцею дружини Генріха Пруського.
... під ножем брата Косми... – Брат Косма – чернече ім'я французького хірурга Жана Базейлака (1703-1781).
Chi va piano va sano. — Хто не поспішає, той рухається вдало (іт.).
Chi va sano va lontano. — Хто тихше їде, той далі буде (іт.).
... до божевільні в Бісетрі. – Бісетр – замок неподалік від Парижу, де розміщалися шпиталь та божевільня.
Пана Сен-Фльорантена. – Граф Сен‑Фльорантен де Трієр (1705-177) – керівник духовного департаменту за Людовіка XV, один з найзапекліших ворогів енциклопедистів, мав право видавати накази на арешт.
"Благодійний відлюдок" — П'єса італійського драматурга Карло Гольдоні (1707-1793), була вперше поставлена театром "Комеді Франсез" у 1771 році. Ця вистава принесла авторові світову славу.
... так наказував Троншен. – Теодор Троншен (1709-1781) – відомий французький лікар.
...