Я сидів на ліжку. Обличчя Голомозого нічого не виражало. Ясна річ, він ворушив губами, але решта його обличчя залишалося нерухомим. Як у ляльки, яку використовують для черевомовлення.
"Ви здогадалися, хто ми й куди вас привезли?" — насамперед запитав Голомозий Комацу. Той відповів, що не здогадався. Якийсь час Голомозий дивився на Комацу своїми порожніми очима. А тоді спитав: "А якщо скажемо: "Здогадайтесь", — то про що подумаєте?" Голомозий говорив ввічливо, але в його словах звучала беззаперечна нота. Його голос був твердий і холодний, як металева масштабна лінійка, що довго пролежала в холодильнику.
Трохи повагавшись і врахувавши побажання Голомозого, Комацу чесно зізнався, що, можливо, йдеться про "Повітряну личинку". Бо, мовляв, нічого іншого не згадав. Отже, напевне, вони належать до релігійної організації "Сакіґаке", а він перебуває зараз на її території. Хоча це, мовляв, не виходить за рамки припущення.
Голомозий не підтверджував і не заперечував того, що сказав Комацу. А мовчки дивився на нього. Мовчав і Комацу.
— Отже, поведемо розмову, спираючись на таке припущення, — спокійно вів далі Голомозий. — Наша подальша розмова буде продовженням вашого припущення. За такої умови. Згодні?
— Згоден, — відповів Комацу. Вони намагалися вести розмову не прямо в лоб, а натяками. Непогана ознака. Якби вони не збиралися відпускати його живим, то чого мали б так ускладнювати допит?
— Як редактор видавництва ви відповідали за випуск "Повітряної личинки" Еріко Фукади, чи не так?
Комацу визнав, що відповідав. Це загальновідомий факт.
— Наскільки ми розуміємо, під час присудження премії для молодого автора від літературно-мистецького часопису допущено незаконну дію. Перед тим, як подати рукопис цього твору на розгляд конкурсної комісії, за вашою вказівкою сторонній особі було доручено його значно переробити. Таємно перероблений твір отримав премію, дістав розголос у суспільстві й, вийшовши окремою книжкою, став бестселером. Правда?
— Все залежить, як на це подивитися, — відповів Комацу. — Я не заперечую, що конкурсний твір за порадою редактора був перероблений...
Щоб зупинити Комацу, Голомозий підняв долоню.
— Не можна назвати незаконним те, що авторка внесла правки в рукопис за порадою редактора. Це правда. Однак, як не крути, те, що стороння особа переробила твір для отримання премії, — вчинок, який суперечить закону. Крім того, використовуючи фіктивну компанію, було розділено авторський гонорар. Я не знаю, як можна це тлумачити юридично, але з погляду суспільного й морального ви, мабуть, заслуговуєте на суворий осуд. Такого вчинку не можна ніяк виправдати. Внаслідок шуму, який створили газети й журнали, ваше видавництво, безперечно, підірве довіру до себе. Комацу-сан, сподіваюсь, ви все добре зрозуміли. Ми розкопали всі подробиці цього вчинку й можемо оприлюднити його конкретні докази. А тому вам краще не викручуватися. Такі речі для нас неприйнятні. Даремна трата часу як для вас, так і для нас.
Комацу мовчки кивнув.
— Якби так сталося, то вам, звичайно, довелося б не тільки залишити видавництво, але й видавничу галузь. Вам буде ніде сховатися. Принаймні публічно.
— Можливо, — визнав Комацу.
— Однак поки що цей факт знає обмежена кількість людей, — сказав Голомозий. — Ви, Еріко Фукада, Ебісуно-сан і Тенґо Кавана, відповідальний за переписування рукопису. І ще кілька людей.
— Якщо спиратися на припущення, то під словами "кілька людей" ви маєте на увазі членів релігійної організації "Сакіґаке", чи не так? — добираючи слова, сказав Комацу.
Голомозий злегка кивнув.
— Саме так, якщо спиратися на припущення. І незалежно від факту. — Голомозий зробив паузу, чекаючи, коли його твердження вкладеться в голову Комацу. А тоді провадив далі: — І якщо це припущення правильне, то вони, напевне, дадуть собі з вами раду. Можуть тримати вас у цій кімнаті скільки заманеться як почесного гостя. Це не важко. А якщо захочуть трохи скоротити термін затримання, то, гадаю, зможуть придумати не один інший вибір. Серед них і такий, який важко назвати приємним для обох сторін. У всякому разі, вони мають досить сил і засобів, щоб таке зробити. Думаю, що ви це розумієте, чи не так?
— Здається, розумію, — відповів Комацу.
— От і добре, — сказав Голомозий.
Голомозий мовчки підняв одного пальця, і Кінський хвіст вийшов з кімнати. Невдовзі він повернувся з телефонним апаратом у руках. Приєднав телефонний шнур до розетки й подав слухавку Комацу. Голомозий велів Комацу подзвонити у видавництво.
— Скажіть: здається, я страшенно застудився і вже кілька останніх днів лежу в гарячці. Ще якийсь час не зможу прийти на роботу. Як передасте ці слова, то, будь ласка, покладіть слухавку.
Комацу викликав свого колегу, передав потрібні слова й, не відповідаючи на його запитання, припинив розмову. Коли Голомозий кивнув, Конячий хвіст вийняв шнур і виніс телефонний апарат з кімнати. Якийсь час Голомозий, ніби перевіряючи, поглядав на тильні сторони долонь. Потім, звертаючись до Комацу, голосом, в якому цього разу, здавалось, навіть вчувалася ледь-ледь помітна приязнь, сказав:
— На цьому сьогодні закінчимо. Розмову продовжимо якось іншим разом. А тим часом добре подумайте над тим, про що ми оце говорили.
І вони обидва пішли. Після того днів десять Комацу провів на самоті у тісній кімнаті. Тричі на день парубок, як завжди, у масці приносив несмачну їжу. На четвертий день Комацу дали переодягтися у ватяну піжаму. Під душ його так і не повели. Він міг тільки помити обличчя у маленькому вмивальнику вбиральні. З кожним днем відчуття ставали щораз непевнішими.
Комацу здогадувався, що, можливо, його привезли у штаб-квартиру "Сакіґаке", що в горах префектури Яманасі. Одного разу в телевізійних новинах він її бачив. Щось схоже на екстратериторіальну місцевість серед глибокого лісу, оточену звідусіль стіною. Втекти звідти або просити в когось порятунку було неможливо. Навіть якби його вбили (можливо, саме це означали слова про "вибір, який важко назвати приємним для обох сторін"), трупа, напевне, не знайшли б. Уперше в житті до Комацу реально підступила смерть.
На десятий день (здається, на десятий, але я в цьому не впевнений) нарешті з'явилися згадані раніше два чоловіки. Порівняно з попереднім разом Голомозий наче трохи схуд, а тому його обличчя було ще більш вилицюватим. Його холодні очі тепер здавалися налитими кров'ю. Як і перед тим, він сів на складаний стілець, що сам приніс, по той бік столика навпроти Комацу. Голомозий довго мовчав, уп'явшись у нього червоними очима.
Вигляд Конячого хвоста нітрохи не змінився. Як і минулого разу, він так само стояв, виструнчившись, перед дверима й не відводив своїх безвиразних очей від уявної точки простору. Обидва були в чорних штанах і білих сорочках. Можливо, такою була їхня уніформа.
— Ну що ж, поведемо далі нашу попередню розмову, — нарешті розтулив рота Голомозий. — Розмову про те, як ми дамо собі раду з вами.
Комацу кивнув.
— Зокрема й про вибір, який важко назвати приємним для обох сторін.
— У вас, як видно, чудова пам'ять, — сказав Голомозий. — Це правда. У полі зору з'явився і неприємний кінець.
Комацу мовчав. А Голомозий провадив далі:
— І це цілком логічно. Звичайно, вони не хотіли б, якби могли, робити крайнього вибору. Бо якби ви тепер у нас несподівано пропали, то знову могла б виникнути складна ситуація. Як і тоді, коли зникла Еріко Фукада. Можливо, в такому разі за вами не сумувало б багато людей, але ж ваша майстерність як редактора високо цінується та й у видавничій галузі ви, здається, помітна людина. Та й дружина, з якою ви розлучилися, скаржилася б на несплату щомісячних аліментів. І це вони не могли 6 назвати сприятливим розвитком подій.
Сухо відкашлявшись, Комацу проковтнув слину.
— Вони не збираються вас особисто критикувати й карати. Вони розуміють, що, видаючи оповідання "Повітряна личинка", ви не мали наміру нападати на певну релігійну організацію. Спочатку вони навіть не знали про зв'язок між "Повітряною личинкою" й цією організацією. Ви затіяли цю аферу, щоб розважитись і задовольнити свої амбіції. Але невдовзі вона дозволила вам заробити немалі гроші. Бо простому службовцеві платити аліменти колишній дружині на виховання дітей ой як нелегко. У свій план ви втягли й Тенґо Кавану, письменника-початківця, вчителя підготовчої школи, необізнаного з усіма його деталями. Сам план був забавним трюком, але вибраний твір і співучасник виявилися невдалими. Ваша справа набрала більшого розмаху, ніж ви спочатку сподівалися. Ви були схожі на цивільних громадян, що забрели на передову лінію й опинилися на мінному полі. Не могли ні просуватися вперед, ні відступати назад. Хіба це не правда, Комацу-сан?
— Можливо, — невиразно відповів Комацу.
— Здається, ви все ще багато чого добре не розумієте. — Дивлячись на Комацу, Голомозий ледве помітно примружив очі. — Бо інакше не говорили б так, ніби йдеться про когось іншого. Спробую пояснити вам ситуацію. Ви справді опинилися посеред мінного поля.
Комацу мовчки кивнув.
Голомозий ще раз заплющив очі й через секунд десять знову розплющив їх.
— У такому становищі ви, напевне, почуваєтеся зле, але також виникли складні проблеми і в них.
Набравшись сміливості, Комацу спитав:
— Можна у вас запитати про одну річ?
— Якщо зможу відповісти.
— Виданням "Повітряної личинки" ми завдали невеликого клопоту цій релігійній організації. Ви це хочете сказати?
— Невеликого? Навпаки, — відповів Голомозий. Його обличчя трохи скривилося. — Віщий голос перестав до них долинати. Ви розумієте, що це означає?
— Ні, не розумію, — сухо відповів Комацу.
— Гаразд. Я також не можу конкретно всього пояснити, зрештою, й вам краще цього не знати. Віщий голос перестав до них долинати. Більше нічого я зараз не можу сказати. — Голомозий зробив коротку паузу. — І ця біда виникла внаслідок оприлюднення в друкованому вигляді оповідання "Повітряна личинка".
— Еріко Фукада й Ебісуно-сенсей сподівалися, що вихід у світ "Повітряної личинки" призведе до такої "біди"? — запитав Комацу.
Голомозий хитнув головою.
— Ні, Ебісуно-сенсей, напевне, цього не знав. А що надумала Еріко Фукада, невідомо. Можна припустити, що цей вчинок не був навмисним.