Вибач, розмову продовжимо пізніше: мене знову кличе Атлантика. Відбій!
…Гель Іванович Громов, переглядаючи газету, звернув увагу на замітку в розділі "Пригоди під водою".
"Підводні викрадачі" — такий був кричущий заголовок, і професор хотів уже відкласти газету, але щось привернуло його увагу, й він почав читати із середини.
"…Як відомо, одна восьма золота й срібла, накопичених людством, лежить на дні світового океану. Коли врахувати, що донедавна протягом сотень років у штормах і бурях гинуло щороку понад дві тисячі суден, то океанське дно буквально усіяне морськими скарбами".
— Якщо повірити репортерові, — пробурмотів Громов, — то треба, не роздумуючи, опуститися на дно морське.
"Один з таких кораблів — "Санта-Марія", який належав генуезькому купцеві і який затонув понад п'ять століть тому, знайдено археологічною експедицією. Майже місяць корабель, замулений до верхівок щогл, обчищали від осадових порід. Цінні для істориків експонати — зброя, побутові речі, бортовий журнал, який чудом зберігся, — археологи помістили в ізоляційні камери. Молодший науковий співробітник І. І. Слєпньов проник у трюми "Санта-Марії" і серед рештків зотлілого вантажу знайшов залізні скрині.
Відкривши одну з них, учений побачив, що вона наповнена золотими монетами…"
— Ото вже люблять газетярі всілякі несподіваності, — посміхнувся Гель Іванович.
"Коли наступного дня експедиція повернулася за скарбом, скрині були порожні…" Гель Іванович схопився, зібгав газету, сунув її в кишеню.
— Якась дурниця! Звичайні підводні грабіжники під рубрикою "Пригоди", — збуджено сказав він. — Але чому я думаю про Рессі? Що за нісенітниця!.. Теперь у будь-якій загадковій події мені ввижатиметься запропалий Рессі… Треба заспокоїтися, шановний Гелю Івановичу, — звернувся він до самого себе, — і… і… а де ж газета? Де стаття? Далебі, якась напасть…
Обшукавши всю кімнату й знайшовши газету у власній кишені, професор став читати далі:
"Працівники морської інспекції, прибувши на місце пригоди, оглянули трюм затонулого корабля, взяли проби води. Встановлено, що заржавілі замки на скринях одімкнено ключем особливої форми. Слабкий слід у воді, проаналізований "електронним носом", на жаль, не виявив прикмет викрадачів, але ж відомо, що найновіша машина "електронний ніс" визначає за запахом приблизний вік, професію, район проживання особи, яка вчинила злочин. У картотеці морської інспекції не знайшлося подібного запаху. Крім того, контрольні проби води, взяті біля затонулого корабля, свідчать про те, що викрадач застосовував реактивний двигун. З усіх відомих засобів пересування жоден не міг би проникнути в тісний корабельний трюм "Санта-Марн"…
— Він, — твердо сказав Громов. — Тепер я точно відчуваю, що це Рессі!..
Гель Іванович сидів, обхопивши голову руками. Маленький Рессі чудовий плавець, лише він міг залишити в трюмі слід реактивного двигуна. Професор схопився, заходив по кімнаті.
— Якщо вважати мислення за властиву лише людині якість, то створити мислячу машину неможливо, — Він зупинився, розсміявся. — Але ж вона є! Я сам спростував цю нісенітну тезу! І хто, хотів би я знати, може вказати межу удосконалення машини?!
Громов дістав з кишені люльку, запалив.
"Може, хвилювання даремне й підозри безпідставні, — заспокоював себе професор. І відразу ж пригадав: — Проте моя машина невловима. І для неї ніхто не придумав ніяких Заборонних Теорем!"
Про Заборонні Теореми, які можуть зупинити не тільки Рессі, а й будь-яку електронну машину, Громов намагався більше не думати: ці думки професор вважав небезпечними для майбутнього людства. Але сплив у пам'яті рядок з газети: "Одна восьма світових запасів золота й срібла…"
Громов похитав головою: "Що за дивна фантазія? Нy, я розумію: пошуки рідкісних лікарських водоростей, які допоможуть вилікувати невигойні поки що хвороби. Відкриття покладів марганцю, нікелю, урану на океанському дні. Нарешті, якщо хтось хоче терміново збагатитися, — збирання алмазів на материкових обмілинах Південно-Західної Африки. їх там скільки завгодно в піску — алмазів на чверть карата, хоч зараз в бурильну установку, а то й в ювелірну крамницю… Але затонулі кораблі із скарбами — яке мізерне, примітивне використання найновішої машини!.." Гель Іванович уявив волохату мордочку свого Рессі й усміхнувся.
"Напевно, я перевтомився, — вирішив професор. — Усі ці погоні, подорожі, винаходи не для мого віку. Яка "геніальна" гіпотеза: Рессі — скарболаз! Коли я його створював, то нібито був сповна розуму й не програмував грабіжництва… Та в цій газетній замітці лише один вірогідний, підтверджений наукою факт: Корабель "Санта-Марія" родом з того самого міста, що й Христофор Колумб. А всі інші гіпотези потребують ретельної перевірки!.." Громов став малювати схеми Рессі, заглядаючи в газетну замітку. Потім він узяв телефонну трубку, набрав на диску номер:
— Алло, глибинники? Говорить професор Громов. Прошу з'єднати мене з диспетчером Океану. Скажіть, будь ласка, Командорові, що в мене важливе повідомлення…
Кожні півгодини океан затихав. Підводні радіолінії, якими летіли голоси капітанів, зв'язківців, учених, усіх тих, що пливли й мандрували на різних глибинах, три хвилини мовчали: рятувальна служба сторожко слухала, чи не прозвучить у глибині сигнал SOS. Мабуть, це була швидше традиція, ніж потреба: відтоді як судна опустилися під воду, тривожні заклики звучали дуже рідко — коли спалахувала пожежа, відмовляли двигуни чи корабель не повернувся в порт. І порожні секунди ефіру сприймалися як мовчазна пам'ять про мільйони загиблих у морі, про тих, хто своїм життям тисячі років платив данину стихії. Лише зрідка тишу трьох хвилин порушував слабкий писк. Прислухаючись, рятівники махали рукою: це були тільки дельфіни й кити, які носили в собі мікропередавачі.
Одна з таких "стихійних точок", на яку радисти й рятівники не звертали уваги, рухалася певним маршрутом. Якби хтось придивився до карти її життя, він відзначив би цілковитий збіг з картою загиблих кораблів. Причому не всіх кораблів, про збереглися в пам'яті людства, а лише тих, про які в історичних хроніках та морських довідниках сказано, що вони везли цінний вантаж.
Це був Рессі. втім, уже не Рессі, а Індекс — так кодувалася нова механічна система в нам'яті кругівської машини. Рессі-Індекс, неоціненний підводний розвідник, був гордістю фон Круга: чуткий, швидкий, він миттю озивався з глибини. Одягнений в пругку дельфінячу шкіру під кудлами шерсті, вік міг суперничати з будь-яким підводним човном, з будь-яким морським роботом. Слідом за Рессі по хвилях пливла звичайна морська яхта, яких в океані тисячі й тисячі. Тільки прочитавши її назву — "Альбатрос", можна було за спеціальним каталогом установити, що "Альбатрос" належить фірмі "Пелікан".
Зовні Рессі нітрохи не змінився — такий же кудлатий, з розпущеним хвостом, ледь роздутий, схожий на маленького кита. Але плавець Індекс уже не був тим цікавим, хоробрим Рессі, який колись разом з дельфіном Білобочкою рятував синього кита. Якби Індекс зустрів у морських глибинах Білобочку, він байдуже проплив би мимо. Індекс слухався тільки нових хазяїв: яхту "Альбатрос", фон Круга, його машину. До речі, своє колишнє ім'я Індекс теж не пам'ятав.
Самотній плавець був спринтером глибин. Коли Рессі набирав швидкості, його дельфіняча водовідштовхувальна шкіра давала йому змогу легко ковзати в струменях води. Всі звуки моря цікавили його не більше, ніж ділову людину — розмови дресированого папуги. У скреготі, тріску, писку, ляскоті Й балачках риб'ячих косяків, у гулі морського прибою і в шереху підводних течій він вирізняв лише шум кораблів, яких побоювався. Кільватерний слід у воді зберігався тривалий час, і Рессі намагався обминати морські дороги кораблів. Він користувався іноді шляхами кашалотів, які переслідували кальмарів та глибинних риб, і ці пустельні морські "мисливські стежки" вели Рессі до мети.
В одній з течій він натрапив на запах синього кита. У пам'яті промайнув якийсь знайомий образ і щез. Швидкі струмені підхопили Рессі, й самотні мандрівники — Нектон і його колишній рятівник — так і не зустрілися.
Як величезні рибини, що зарилися в намул, на дні лежали два кораблі — до них і поспішав Рессі. Кілька століть тому в бурхливому морі розігралася звичайна трагедія: корсари перейняли корвет, який доставляв колоніальне золото, розбили його й потопили; грабіжників застигла в дорозі буря, пригнала розбійницький корабель на те саме місце, швиргонула на камінь, що стирчав серед хвиль. Вони лежали на боку за півмилі один від одного — два давніх вороги, і світ забув про них, лише кілька рядків зберегли старі рукописи.
Наблизившись до кораблів, Індекс послав умовний радіосигнал яхті "Альбатрос" і, випустивши сталевий бур, став легко руйнувати гниле дерево. І хоч Індекс бачив під водою, він увімкнув пошуковий промінь лазера, щоб працювати напевно в корабельному трюмі. Вузький пучок світла привернув якихось дивних істот. Сплющені тіла, звиваючись, рушили до розвідника, і він гукнув на допомогу акул.
Африти — злі духи моря, як називають їх підводники, — з'явилися негайно й заходилися знищувати сплющених тварюк. Зграя акул, позначених радіокулями, супроводжувала Індекса по п'ятах; коли йому хтось заважав, він кликав своїх сторожів. Вони підкорялися сигналам Індекса, й усе живе, забачивши зухвалі довгі тіні, кидалося врозтіч.
Услід за акулами підводний скарболаз викликав дельфінів, які кружляли над затонулими кораблями. Дельфіни були чудовими вантажниками: вони доставляли на яхту мішки з коштовним вантажем. Ці хитромудрі мішки, що їх приносив на дно один з дельфінів, хутко усмоктували в себе золото разом з морською водою, і Рессі пильно стежив, щоб води було менше, ніж золота.
Іноді його відвертав від роботи пронизливий свист дельфіна. Рессі залишав мішки й плив до гінця, на якого нападала метка акула. Нахабний сторож діставав електричний: удар і, звиваючись, опускався на дно, а потім, якщо його не встигли розірвати інші африти, плавав, наче нічого й не сталося. Рессі, знайшовши покинутий мішок, коротко свистів потерпілому дельфінові: "Пливи!" І той плив до яхти.
Коли трюми опустіли, Рессі залишив корабель.