З 1245 р. він стає європейським орденом мандрівних ченців. З 1564 р. від ордену відгалужується "Братство босоногих кармелітів", які носили сандалії на босу ногу.
[20] Кармська, або мелісова вода – алкогольний препарат, уживаний як збуджувальний засіб.
[21] У Лісабоні 1755 р. стався страшної сили землетрус, який знищив мало не все місто.
[22] У 1614 р. було опубліковано анонімне продовження першої частини "Дон Кіхота".
[23] Форті‑Гверра (Фортегверрі) (1674–1735) – італійський поет, автор поеми "Річардатто", що становила продовження "Шаленого Роланда" Аріосто.
[24] "Лікар мимоволі" (1671) – комедія Мольєра.
[25] П'єр Премонваль (1716–1764) автор трактатів з прикладної математики, член Прусської академії. Викладав в Парижі та в Берліні.
[26] Марія Анна Вікторія Піжон (1724–1767) – дружина Премонваля. Була читцею дружини Генріха Пруського.
[27] Чернече ім'я французького хірурга Жана Базейлака (1703–1781).
[28] Тихше їдеш, далі будеш (італ.). Досл.: хто їде тихо, той їде здоровий, хто їде здоровий, їде далеко.
[29] Тобто ваші слова єретичні, такі, що можуть довести до вогнища.
[30] Бісетр – замок неподалік від Парижу, де розміщалися шпиталь та божевільня.
[31] Граф Сен‑Флорентен де Трієр (1705–177) – керівник духовного департаменту за Людовіка XV, один з найзапекліших ворогів енциклопедистів, мав право видавати накази на арешт.
[32] Тампль – монастир ордену тамплієрів в передмісті Парижу, використовувався як в'язниця.
[33] Абатство – тюремне приміщення при монастирі Сен‑Жермен де Пре. Оскільки територія Тампля та Абатства була вилучена з загальної юрисдикції, тут знаходили притулок неспроможні сплатити борги.
[34] П'єса італійського драматурга Карло Гольдоні (1707–1793), була вперше поставлена театром "Комеді Франсез" у 1771 році. Ця вистава принесла авторові світову славу.
[35] Теодор Троншен (1709–1781) – відомий французький лікар.
[36] Клод‑Луї де Реньє граф де Герші (помер у 1769 р.) – офіцер, відзначився в боях у Фландрії та Богемії.
[37] П'єр Даніель Гюе (1630–1721) – французький літератор, який належав до духовного стану.
[38] П'єр Ніколь (1625–1695) – автор‑мораліст янсеністського напряму.
[39] Жак Бенінь де Боссюе (1627–1704) – відомий богослов, проповідник, автор "Надгробних промов".
[40] Містечко близько Версаля, де того часу був інститут для виховання убогих шляхтянок.
[41] Порода мавп.
[42] Франциск Сальський (1567–1622) – видатний представник квієтизму.
[43] Чи не були ви трохи квієтистом? – квієтизм (від лат. "quies" – спокій) – релігійно‑етичне вчення, яке пропагувало споглядальний спосіб життя, байдужість до власної долі. Виникло у XVII столітті як опозиційне вчення по відношенню до єзуїтського ордену. Церковна комісія, яку очолив Боссюе осудила квієтизм як єресь.
[44] Містечко за 8 кілометрів від Парижа.
[45] Віда Маріо Джіроламо (1480–1566) – італійський єпископ, автор художніх творів та праць з поетичного мистецтва, а також віршованого трактату латинською мовою "Поетичне мистецтво".
[46] Боссю (1631–1680) – автор класицистичного "Трактату про епічну поему", до якого схвально поставився Буало.
[47] Гра словами: Боссю (Bossu) – горбатий.
[48] Сімон Андре Тіссо (1727–1797) – швейцарський лікар, автор популярної книги "Порадник народові про його здоров'я".
[49] Картярська гра.
[50] У Франції штрикалом (aiguillon) поганяють волів.
[51] Назва одного з чернечих орденів, що його члени ходили в білому одягу.
[52] Місце страт у Парижі.
[53] "Angelus domini nuntiavit Mariae!" (лат.) – "Янгол Божий сповістив Марії!"
[54] Мірпуа – епископ Мірпуанський (Жан Франсуа Бойє, 1675–1755) – переслідувач янсеністів.
[55] У монастирську в'язницю, дослівно: в мир (лат).
[56] Алексіс Пірон (1689–1773) – французький поет та драматург. Найбільшою популярністю з його творів користувалася комедія "Метр о манія", поставлена у 1738 році в "Комеді Франсез", в якій дотепно висміювалась графоманська пристрасть молодих авторів з третього стану. Пірон не стояв на будь‑якій політичній позиції, його дотепні епіграми висміювали однаково і дворян, і Вольтера, і енциклопедистів.
[57] …що метелик або моя душа колись розіб'є свою шкаралупу й полине до божественної справедливості… – іронічний парафраз з "Божественної комедії" Данте ("Чистилище", пісня X).
[58] "Genuit" (лат.) – народив. Жак помилився, говорячи тут про першу главу Євангелія від Луки, "нескінченна низка" народжень фігурує в першій главі Євангелія від Матфея і є ремінісценцією Старого Завіту: "Авраам народив Ісаака, Ісаак народив Іакова" тощо.
[59] Феррагюс – герой поеми "Річардетто" Фортігверри. Він був кастрований. Перед смертю йому з'явився сам Люцифер для того, щоб показати втрачене.
[60] Ранкова молитва.
[61] Слово це вживається по‑французьки як лайливий вигук (bigre) і походить від bougre – мужоложець. Але як іменник слово bigre означало в старовину пасічника, що збирав у лісах бджільні рої.
[62] Конде – французький аристократичний рід. Тут йдеться про видатного французького полководця принца Луї II Конде (1621–1686).
[63] Завойовник Великобританії – йдеться про Вільгельма І Завойовника (біля 1027–1087), який підкорив Англію та встановив панування нормандської знаті.
[64] "Адвокат Патлен" – трьохактна комедія Огюстена Брюеса (1640–1723), створена на основі однойменного французького фарсу.
[65] Лорд Четем – Уільям Пітт Старший (1708–1778), англійський державний діяч за короля Георга III, керівник угрупування "Патріотів" (Вігів) в парламенті, прибічників активної колоніальної політики. Під час Семирічної війни 1756–1763 pp. сприяв захопленню Англією майже всіх колоніальних володінь Франції в Індії та Північній Америці.
[66] Звичай дарувати всім присутнім на весіллі шматочок стрічки, знятої з ноги в нареченої.
[67] Жан Батіст Руссо (1670–1741) – французький ліричний поет.
[68] Плоджуся (лат.).
[69] Від того, що я написав хтиву сторінку, не стає менш чистим моє життя (лат.). Див. "Нариси" Монтеня, кн. II, розд. V, звідки наслідувано цей вислів.
[70] Бакбук (іврит) – пляшка. Так в "Гаргантюа та Пантагрюелі" звати жрицю храму Священної Пляшки.
[71] Медонський кюре – так називали письменника Франсуа Рабле (близько 1494–1553), який деякий час виконував обов'язки кюре в Медоні, передмісті Парижа.
[72] Черевомовець.
[73] Французькі поети XVII–XVIII ст., перераховані тут поряд з Рабле, Лафонтеном, Мольєром, були послідовниками епікурейського вчення в його гедоністичному трактуванні (культу чуттєвої насолоди).
[74] Пом‑де‑Пен ("Ялинова шишка") – улюблений шинок французького поета Франсуа Війона.
[75] Нодо – автор літературної містифікації, начебто знайденого ним у Белграді повного тексту роману Петронія "Сатирикон".
[76] Шарль де Бросс (1709–1777) – французький історик, археолог, співробітник "Енциклопедії", автор "Історії VII століття Римської республіки", в якій намагався реконструювати фрагменти "Історії" Саллюстія, що відносяться до подій 78–66 pp. до н. е.
[77] Іоганн Фрейнсгеймський (1608–1660) – німецький філософ, філолог, коментатор творів римського історика Квінта Курція.
[78] Габріель Бротьє (1723–1789) – коментатор та перекладач Тацита.
[79] Апофегма (в перекладі з давньогрецької) – заява.
[80] Поліційний реєстр.
[81] Браво, браво, мій любий пане (італ.).
[82] Марія Жанна Ріккобоні (1713–1792) – актриса театру "Італійської комедії" в Парижі, поетеса і драматург.