Повернення Тарзана

Едгар Райс Барроуз

Сторінка 41 з 42

А Тарзан ліг нижче, в розгалуженні гілок і задрімав, ладен навіть уві сні стати на її захист.

Подорож до берега тривала багато днів. Там, де дорога була рівна, вони йшли, тримаючись за руки, під переплетінням гілок пралісу, як колись давно ходили їхні пращури.

Там, де рослинність була надто густа, він брав її на свої сильні руки і ніс, мов пір'їнку, у затінку гілок. Вони були такі щасливі, що дні здавалися їм надто короткими. Якби не турбота про Клейтона і не бажання швидше прийти йому на допомогу, вони нескінченно могли б насолоджуватися цією чарівною прогулянкою. Напередодні того, як вони дісталися на берег моря, Тарзан раптом відчув попереду людський запах — запах чорношкірих. Він сказав про це дівчині і наказав їй поводитися тихо.

— В джунглях рідко трапляються друзі, — просто пояснив він.

Через півгодини вони обережно підкралися до невеликого загону чорношкірих вояків, які рухалися один за одним на захід. Коли Тарзан їх побачив, то радісно скрикнув — це були його власні вазирі. Тут був і Бузулі, і інші, що ходили з ним до Опара. Коли вони побачили свого вождя, то почали пританцьовувати й кричати, зовсім ошалівши від радощів. Вони сказали, що шукають його вже багато тижнів.

Чорношкірі були дуже здивовані, коли побачили білу жінку, але коли дізналися, що це жінка вождя, то почали всіляко вшановувати її, намагаючись при цьому перевершити один одного. В супроводі радісних вазирі, які без угаву сміялися і пританцьовували довкола, Тарзан і Джейн підійшли до вутлого куреня на березі моря.

Довкола не було ніяких ознак життя, і на їхні заклики ніхто не вийшов. Тарзан швидко виліз на дерево, у хатину, але зразу виглянув з неї, тримаючи в руках порожню бляшанку, яку він кинув Бузулі, наказуючи йому принести води. Потім жестом запросив Джейн Портер увійти.

Обоє вони схилилися над знесиленою істотою, яка колись була англійським аристократом. Очі дівчини налилися сльозами, коли вона побачила схудлі, запалі щоки, провалені очі і тавро страждання на колись молодому і гарному обличчі.

— Він ще живий, — сказав Тарзан. — Ми зробимо для нього все можливе, але боюся, що ми спізнилися.

Коли Бузулі приніс воду, Тарзан розтулив спухлі, розтріскані губи і влив кілька краплин хворому в рот. Потім він зволожив його гаряче чоло і освіжив водою зпеможене тіло.

Невдовзі Клейтон розплющив очі. Слабка тінь усмішки з'явилася на його обличчі, коли він побачив дівчину, що схилилася над ним. Коли він побачив Тарзана, то усмішка змінилася здивуванням.

— Все в порядку, — сказав Тарзан. — Ми вчасно прийшли. Тепер усе буде добре, і ви самі незчуєтеся, як одужаєте.

Англієць кволо похитав головою.

— Пізно, — прошепотів він. — Але так буде краще. Я хочу вмерти.

— А де Тюран? — спитала дівчина.

— Він пішов від мене, коли я занедужав. Це диявол у людській подобі. Коли я попросив принести мені води, бо був надто слабкий, щоб самому піти по неї, він на моїх очах випив половину, а решту вихлюпнув і сміявся мені в очі. — На цей спогад у хворого раптово спалахнула іскра життя і він підвівся на лікті. — Так, — майже вигукнув він, — я не вмру. Я проживу ще достатньо часу, щоб знайти цього негідника і вбити. Але коротке збудження ще більше знесилило його, і він знову зсунувся на підгниле сіно, яке колись разом зі старим непромокальним плащем правило за постіль для Джейн Портер.

— Не турбуйтеся щодо Тюрана, — сказав Тарзан і поклав Клейтонові на чоло руку, щоб заспокоїти його. — Він мій, і я його врешті-решт знайду, не журіться.

Після цього Клейтон довго лежав нерухомо. Кілька разів Тарзан прикладав вухо до його вутлих грудей, щоб вловити ледь помітне биття його слабкого серця. Надвечір він иена довго опритомнів.

— Джейн, — прошепотів він. Молода дівчина схилила голову, щоб почути його слова. — Я винен перед вами і перед ним, — він слабко кивнув у бік Тарзана. — Я так вас любив… Це, звичайно, не зменшує моєї провини, але я був неспроможний зректися вас. Я не прошу пробачення, я лише хочу зараз зробити те, що мав би зробити понад рік тому.

Він почав порпатися в кишені плаща, на якому лежав.

Нарешті він дістав те, що шукав, — зіжмаканий жовтий аркушик паперу — і передав його дівчині. Щойно та взяла аркушик, як рука хворого впала на груди, голова відкинулася назад, тіло випросталося і Клейтон, слабко зітхнувши, завмер. Тарзан накрив йому обличчя краєм плаща.

Кілька хвилин вони стояли на колінах, і дівчина читала про себе молитву. Коли вони підвелися і стали обабіч упокоєного тіла, на очі Тарзана навернулися сльози, бо страждання, яких він зазнав сам, навчили його співчутливо ставитися до інших.

Дівчина, теж крізь сльози, прочитала звістку, написану на збляклому жовтому аркушику, і її очі широко розплющилися з подиву. Вона двічі перечитала зміст, перш ніж усвідомила, про що йдеться:

"Відбитки пальців доводять, що ви Грейсток. Вітаю.

Д'Арно".

Вона передала телеграму Тарзанові.

— І він давно знав про це? — спитала вона. — І нічого тобі не сказав?

— Я дізнався про це ще раніше, ніж він, — відповів Тарзан. — Але я не думав, що він знає про зміст телеграми. Я, певне, викинув її того вечора на станції. Мені її там вручили.

— І після цього ти переконував нас, що твоя матір була мавпа і що ти ніколи не знав батька? — недовірливо перепитала вона.

— Титул і маєтки без тебе нічого не були б варті, кохана, — відповів він. — А якщо я позбавив би цього Клейтона, то пограбував би ту, кого любив. Хіба ти не розумієш, Джейн?

Здавалося, він намагався у чомусь виправдатися.

Вона простягнула до нього руки над мертвим тілом і стиснула його пальці.

— І я ледве не зреклася такого кохання! — вигукнула вона.

26

ТАРЗАН ПОКИДАЄ ДЖУНГЛІ

Наступного ранку вони вирушили до Тарзанової хатини.

Четверо вазирі несли мертвого англійця. Тарзан вирішив поховати Клейтона поруч із попереднім лордом Грейстоком біля хатини, що її збудував старший у їхній родині.

Джейн Портер раділа цьому і подумки дивувалася винятковій душевності цієї незвичайної людини, яка, попри виховання серед звірів, володіла справжнім розумінням лицарськості і витонченістю почуттів, які за звичай вважаються рисами висококультурних людей.

П'ять кілометрів з семи, які розділяли курінь і Тарзанову хатину, були вже позаду, як раптом вазирі, що йшли попереду, завмерли, з подивом тицяючи пальцями в дивну постать, яка йшла до них уздовж берега. Це був чоловік у блискучому циліндрі, що йшов повільно, зі схиленою головою і руками, закладеними ззаду за фалди довгого чорного сурдута.

Коли Джейн Портер побачила його, то радісно зойкнула і побігла йому назустріч. Старий почув її голос і підвів голову. Побачивши, хто перед ним, він скрикнув від щастя. Нарешті професор Архімед К. Портер притиснув доньку до серця. Сльози текли його старим, зморшкуватим обличчям, і він так розгубився, що впродовж кількох хвилин не міг вимовити ані слова.

Потім, коли він побачив Тарзана, присутнім було дуже нелегко переконати його в тому, що горе не вплинуло на його розумові здібності. Професор твердо поділяв загальне переконання у смерті "лісового бога" Джейн і ніяк не міг оговтатись від його раптової появи. Старий був дуже за смучений звісткою про смерть Клейтона.

— Я нічого не розумію, — сказав він. — Тюран переконав нас, що Клейтон помер кілька днів тому.

— А хіба Тюран тут? — запитав Тарзан.

— Так, він лише нещодавно знайшов нас і привів до вашої хатини. Наш табір буде неподалік, трохи на північ від неї. Як він зрадіє, коли вас побачить!

— І здивується, — додав Тарзан.

Невдовзі усе незвичайне товариство наблизилося до галявини, на якій стояла Тарзанова хатина. Там було чимало людей, які ходили туди-сюди. Одним з перших, кого Тарзан впізнав, був Д'Арно.

— Поль! — вигукнув він. — Яким дивом ви тут опинилися? Чи ми всі з глузду з'їхали?

Втім, його присутність швидко пояснилася. Корабель Д'Арно ніс берегову службу і крейсував у цих місцях. Одного разу на пропозицію молодого лейтенанта було вирішено кинути якір у маленькій захищеній бухті і зійти на берег — ще раз подивитися на хатину і на джунглі, де двома роками раніше дехто з офіцерів і матросів пережив такі цікаві пригоди. Тут вони знайшли тих, хто зазнав аварії, на чолі з лордом Тенінгтоном. Уже було вжито заходів, щоб забрати вранці їх усіх на корабель, а потім відвезти назад, до цивілізованих країн.

Гейзел Стронг, її матір, Есмеральда та Самуель Т. Філан дер не могли натішитися з радощів, коли побачили Джейн Портер живою й неушкодженою. Її порятунок здавався просто дивом, і всі одностайно вирішили, що тільки Тарзан з племені Великих мавп міг здійснити такий подвиг. Усі присутні почали так хвалити і вшановувати Тарзана, що тому захотілося втекти назад, на мавпячу галявину.

Всіх зацікавили його дикуни-вазирі, і чорношкірі отримали багато подарунків від приятелів свого вождя. Проте коли вони довідалися, що він поїде на великому човні, що стояв на якорі за півтора кілометра від берега, і поїде далеко, то дуже зажурилися.

Новоприбулі досі не бачили ані лорда Тенінгтона, ані Тюрана. Вони з самого ранку пішли на полювання і ще не встигли повернутися.

— Як здивується людина, яку ти називаєш Роков, коли побачить тебе! — сказала Тарзанові Джейн Портер.

— Він дивуватиметься недовго, — похмуро відповів Тарзан, і в його голосі пролунало щось таке, що змусило її з тривогою зазирнути йому у вічі.

Те, що вона там прочитала, зміцнило її побоювання. Вона поклала йому руку на плече і почала впрошувати, щоб він віддав свого ворога французькому правосуддю.

— Любий мій, в серці джунглів, — сказала вона, — там, де замість законів і правосуддя панує право сильного, ти мав би рацію, чинячи з цією людиною так, як вона цього заслуговує. Але тепер, коли ти можеш згідно із законом віддати його до суду цивілізованої країни, його вбивство було б злочином. Навіть твої друзі не могли б завадити твоєму арештові, а якби ти став опиратися, то це завдало б нам усім нового горя й страждань. Я не витримаю цієї нової розлуки з тобою, мій Тарзане. Пообіцяй мені, що ти передаси Рокова капітанові Дюфранові і не будеш перешкоджати здійсненню правосуддя. Цей негідник не вартий того, щоб ми через нього ризикували нашим щастям.

Тарзан зрозумів, що Джейн має рацію, і дав їй обіцянку.

Через півгодини з лісу вийшли Роков і Тенінгтон.

36 37 38 39 40 41 42