— Він, уявіть собі, захоплювався мудрістю провидіння, яке, на його думку, влаштувало так, щоб великі річки неодмінно протікали через великі міста.
Опівдні "Вікторія" пролетіла над Гао — невеликим містечком з досить жалюгідними хатинами.
— А колись це містечко було столицею. Саме тут Барт переправився через Нігер, повертаючись з Тімбукту, — почав розповідати доктор. — Ось він, Нігер, — ця знаменита в давнину річка, суперниця Нілу. Язичники навіть приписували їй божественне походження. Як і Ніл, Нігер привертав увагу географів всіх часів. Дослідженню Нігеру було принесено в жертву, мабуть, ще більшу кількість людських життів, ніж навіть вивченню Нілу.
Нігер котив на південь свої повні бурхливі води. Але "Вікторія" так швидко уносила вдалину мандрівників, що вони ледь встигли розглянути могутню річку і її мальовничі околиці.
— Я тільки зібрався розповісти вам про цю ріку, — почав Фергюсон, — як вона вже далека від нас! Під назвою Джоліба, Майо, Еггйреу, Кворрі і ще іншими вона пробігає величезну відстань і по довжині своєї майже дорівнює Нілу.
Її численні назви означають просто-таки "річка" на мові тих країн, через які вона протікає.
— А доктор Барт пройшов тут тим же шляхом, що і ми? — запитав Кеннеді.
— Ні, Дік; покинувши озеро Чад, він побував в головних містах країни Борну і перетнув Нігер в тому місці, де розташований Сай, на чотири градуси нижче Гао, потім він проник в ті ще не досліджені країни, які лежать в закруті Нігеру, і після восьми місяців нових утомливих трудів досяг Тімбукту; нам для цього знадобляться якихось три дні або ще того менше при хорошому вітрі.
— А витоки Нігеру досліджені? — запитав Джо.
— Давно вже, — відповів доктор. — Нігер разом з його притоками вивчався багатьма дослідниками, і я можу назвати вам головних. Від тисяча сімсот сорок дев'ятого по тисяч сімсот п'ятдесят восьмий рік цьому завданню присвятив себе Адамсон, який побував в Горе. Від тисяча сімсот вісімдесят п'ятого по тисяча сімсот вісімдесят восьмий рік Гольберрі і Жоффруа вивчали пустелі Сенегамбії і проникли в країну маврів, які вбили Соньє, Бріссона, Адама, Рилєє, Кошля і багатьох інших. На зміну їм з'явився знаменитий Мунго Парк, друг Вальтера Скотта, шотландець, як і він. Посланий тисяча сімсот дев'яносто п'ятого року лондонською "Африканською асоціацією", він досягає Бамбара, бачить Нігер, проходить п'ятсот миль разом з одним работорговцем, досліджує берега річки Гамбії і повертається в Англію у тисяча сімсот дев'яносто сьомому році; потім він знову відправляється в Африку тридцятого січня тисяча вісімсот п'ятого року зі своїм дівером Андерсоном, малювальником Скоттом і цілим загоном робітників; приїхавши в Горе, Мунго Парк відбуває звідти в супроводі загону солдатів з тридцяти п'яти чоловік і дев'ятнадцятого серпня знову бачить Нігер. До цього часу внаслідок втоми, поневірянь, зіткнень з тубільцями, негоди, нездорового клімату з сорока європейців залишається тільки одинадцять. Дружина Мунго Парка отримала його останні листи шістнадцятого листопада, а через рік стало відомо зі слів одного з місцевих торговців, що човен нещасного мандрівника перекинуло плином на одному з порогів, а сам він був убитий тубільцями
— І цей жахливий кінець не зупинив дослідників?
— Навпаки, Дік. Адже тепер, крім вивчення річки, з'явилася нова задача — розшукати матеріали, залишені вченим. У тисяча вісімсот шістнадцятому році в Лондоні організовується експедиція, в якій бере участь майор Грей; вона прибуває в Сенегал, проникає в Фута-Джалон і, побувавши серед місцевих племен, повертається до Англії. У тисяча вісімсот двадцять другому році майор Ленг досліджує частину Західної Африки, що примикає до англійських володінь; він-то перший і вивчив витоки Нігеру. Судячи з його матеріалами джерело витоку у верхів'ї цієї могутньої ріки не має і двох футів в ширину.
— Через неї, значить, можна легко перестрибнути, — сказав Джо.
— Начебто легко, — відповів доктор. — Але, якщо вірити переказам, всякий, хто намагався перестрибнути через витік Нігеру, звалювався в воду і тонув. А хто хоче зачерпнути в ньому води, той відчуває, що його відштовхує чиясь невидима рука.
— Але ви дозволите не вірити цим переказом?
— Дозволяю. Через п'ять років майор Ленг пройшов через всю Сахару, проник в Тімбукту, але потім, декількома милями вище, його задушили у Улед-Слімані, де хотіли змусити його прийняти мусульманство.
— Ще одна жертва! — сказав мисливець. — І ось тоді один відважний юнак здійснює на свої мізерні кошти найдивніше з сучасних подорожей; я говорю про француза Рене Кайе. Після спроб, зроблених ним у тисяча вісімсот дев'ятнадцятому та в тисяча вісімсот двадцять четвертому роках, він відбуває дев'ятнадцятого квітня одна тисяча вісімсот двадцять сьомого року з Ріу-Нуньші; третього серпня він приїжджає в Тіма до такої міри виснажений і хворий, що лише в січні тисяча вісімсот двадцять восьмого року, через шість місяців, в стані відновити подорож; змінивши свій європейський костюм на східний, він приєднується до каравану, досягає Нігеру десятого березня, проникає в місто Дженне і на човні спускається вниз за течією до Тімбукту, куди він прибуває тридцятого квітня. Може бути, це цікаве місто відвідав і інший француз, Ембер, в тисяча шістсот сімдесятому і англієць Роберт Адамі в тисяча вісімсот десятому році, але Рене Кайе — перший європеєць, що представив про нього точні дані. Він залишає цю столицю пустелі четвертого травня, а дев'ятого знаходить те місце, де був убитий майор Ленг. Дев'ятнадцятого він приїжджає в торгове місто Ель-Арауан, а потім, піддаючись незліченним небезпекам, здійснює перехід через велику пустелю, яка тягнеться між Суданом і Північною Африкою; нарешті, прибуває в Танжер і двадцять восьмого вересня сідає на пароплав, що відпливає в Тулон. За дев'ятнадцять місяців Кайе перетнув Африку з заходу на північ, хоча прохворів сто вісімдесят днів. Якби Кайе народився в Англії, він був би прославлений як самий безстрашний з сучасних дослідників нарівні з Мунго Парком. Але у Франції його мало оцінили [35].
— Це сміливець, — сказав мисливець. — А його подальша доля?
— Помер тридцяти дев'яти років; негаразди, перенесені за час подорожі, підірвали його здоров'я. У Франції вважали, що достатньо вшанували його, якщо Географічне товариство, присудило йому премію. В Англії йому були б віддані найбільші почесті. Між іншим, саме в той час, коли Кайе здійснював свою дивовижну подорож, один англієць зробив таку ж спробу і виявив не менше мужності. Але щастя не сприяло йому. Це капітан Клаппертон, супутник Денхема. У тисяча вісімсот двадцять восьмому році він пройшов по західному узбережжю Африки до затоки Бенін, потім відправився по слідах Мунго Парка і Ленга, знайшов в місті Бусса документи, які стосуються смерті Мунго Парка, приїхав двадцятого серпня в Сокото, де був узятий в полон і помер на руках свого вірного слуги Річарда Лендера.
— А що сталося з цим Лендером — запитав сильно зацікавлений Джо.
— Йому вдалося повернутися на узбережжі, і він благополучно прибув до Лондона з паперами капітана і точним повідомленням про свою власну подорож. Лендер запропонував уряду свої послуги: завершити дослідження Нігеру. Він з'єднався зі своїм братом Джоном. Вони були родом з Корнуолла, з бідної сім'ї. Брати спустилися по річці-від міста Буссе до гирла, описуючи її берега, селище за селищем, місто за містом. Ця подорож, розпочата тисяча вісімсот двадцять дев'ятому році, закінчилася у тисяча вісімсот тридцять першому році.
— І обидва брати уникли загальної долі? — запитав Кеннеді.
— Так, принаймні на цей раз. Але тисяча вісімсот тридцять третьому році Річард зробив третю подорож по Нігеру і загинув біля самого гирла річки від кулі, пущеної невідомо ким. Як бачите, друзі мої, країна, над якою ми летимо, була свідком благородних і самовідданих подвигів, нагородою яким занадто часто бувала лише смерть.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Вигин Нігеру. — Фантастичний вид гір Хомбори. — Кабар. — Тімбукту. — план доктора Барта. — Занепад Тімбукту. — З волі неба.
Доктору було приємно розповідати своїм товаришам в цей дощовий, похмурий день тисячі подробиць про місцевість, що проноситься під ними. Досить рівна земля не створювала перешкод для польоту. Одне лише бентежило Фергюсона — проклятий північно-східний вітер. Він дув зі страшною силою і відносив "Вікторію" дещо в сторону від Тімбукту.
Дійшовши на півночі до Тімбукту, Нігер згинається, немов гігантський фонтан, а потім цілий сніп блискучих рукавів мчить до Атлантичного океану.
Усередині цього грандіозного вигину Нігеру природа надзвичайно різноманітна. Тут і буйна рослинність і цілковите безпліддя: необроблені рівнини змінюються полями маїсу, а за ними тягнуться обширні простори, порослі дроком. Всілякі водяні птахи — пелікани, чирки, зимородки — цілими зграями носяться над притоками Нігеру і над його болотистими рукавами.
Час від часу миготять села туарегів. Чоловіки відпочивають в шкіряних наметах, а жінки, курячи великі трубки, займаються домашніми роботами, доять верблюдів.
До восьмої години вечора "Вікторія" пролетіла на захід більше двохсот миль, і тут перед очима мандрівників розгорнулася чудова картина: місячні промені, прориваючись крізь хмари і ковзаючи між смугами дощу, заливали своїм світлом гірський ланцюг Хомборі. Як вигадливі обриси у цих базальтових вершин! Вони вимальовуються на фоні темного неба фантастичними силуетами, нагадуючи, подібно айсбергам полярних морів, легендарні руїни якогось величезного середньовічного міста.
— Ось картина з "Удольфських таємниць" — сказав доктор — Енн Редкліфф не зуміла б надати гірському пейзажу більш похмурий і таємничий вигляд.
— Далебі, — відповів Джо — не хотілося б мені опинитися одному вночі в цій країні привидів. Чи знаєте, сер, я з задоволенням переніс би цей пейзаж в Шотландію. Він був би непоганий на березі озера Ломонд, і туристи кинулися б туди натовпом.
— У нашої кулі замало місця і задовольнити твою фантазію було б важко. Але дивіться-но, напрямок польоту як ніби змінюється. Чудово! Духи цієї таємничої місцевості дуже люб'язні; вони дмухнули для нас вітром з півдня-сходу, — а нам того й треба.
Дійсно "Вікторія" взяла курс на північ і 20 травня вранці вони вже мчали над заплутаною мережею річки — притоки Нігеру.