Він точно вказує, скільки років, місяців, тижнів і днів витратив Гаргантюа, щоб завчити нікому не потрібні трактати й богословські тексти.
Місце Олоферна заступив учитель-гуманіст Понократ. Його принцип виховання — гармонійний розвиток розумових і фізичних здібностей дитини. Власне, це заклик самого Рабле до людини — активно пізнавати світ, боротися за вільну й творчу науку.
Надзвичайно важливий аспект роману — вирішення письменником проблеми війни і миру. Миролюбним велетням-королям автор протиставляє королів агресорів — Пікрохоля і Анарха. Рабле висміює Пікрохоля, змальованого гротескно-карикатурними фарбами, за його прагнення підкорити світ. Сатира Рабле набагато випереджає свій час, вона і в наші дні звучить актуально.
Письменник виправдовує лише одну війну — війну на захист батьківщини, війну визвольну.
У романі багато представників народу, але всіх їх заступає могутня постать брата Жана, одного з найулюбленіших образів письменника. Брат Жан вигідно відрізняється від інших ченців. Сміливий, чесний, благородний, він єдиний серед них стає на захист вітчизни і перемагає всіх ворогів. Брат Жан уособлює в собі здорові фізичні, моральні й життєлюбні сили французького народу. Виходець із народу, він мріє про золотий вік, про нове суспільство, де кожна людина буде вільна і щаслива, кожна знайде собі місце у житті.
Борючись із старим світоглядом, Рабле використовує проти нього подвійну зброю: проповідь гуманістичних ідей і в'їдливий народний сміх. Речником цього нищівного сміху в романі виступає міський вільнодумець Панург — хитрун, спритник, сміливець і боягуз водночас. Він жартує, глузує, знущається, дискутує, заперечує, розважається, хоч його витівки іноді бувають жорстокими. Свою ненависть до вищих станів середньовічного суспільства письменник передає саме через образ Панурга. Від Панурга терплять учені-схоласти, сановники, попи, лихварі, астрологи, аристократи, алхіміки, судді, чиновники та багато інших.
Сміливість Рабле вражає. Незважаючи на постійну загрозу розправи, він і в роки реакції лишався незламним відважним борцем. З яким сарказмом змальовує він кожного з представників схоластичної науки! Рабле таврує методи, до яких вони вдавалися, вирішуючи те чи інше питання, і, таким чином, дискредитує цю науку, показуючи її цілковиту безпорадність та нікчемність.
Не менш дошкульну критику містять розділи роману, в яких мандрівники відвідують різні острови. Тема подорожей у чудові країни на той час була досить поширена. Рабле широко використовує її для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами. Так, на острові Сутяг живуть зажерливі й жорстокі чиновники суддівського апарату, які заробляють собі на хліб тим, що дозволяють себе лупцювати. їхню діяльність, основану на хабарях, шпигунстві та доносах, ще з більшою силою викриває письменник у розділі про Пухнастих котів.
Рабле різко засуджував жорстокість і фанатизм як католиків, так і протестантів. Змалювавши острови Папоманію й Папідулію, острів Хиренний, на якому живе злиденний Безскоромець, і ковбасний острів Дикий, він з уїдливою сатирою викрив релігійні чвари. Письменник відверто знущається з самого папи римського, обоження особи якого переходить усілякі межі й стає дурістю, знущається з його послань-декреталій, що нібито мають чудодійні властивості, і з католицьких ритуалів — посту і сповіді. Острів Дзвінкий населений птахами, кожна порода яких відповідає одній з церковних посад, тому їх називають клирцями, абатцями, кардин-цями тощо. А найголовніший серед них — жирний і бундючний папець, тобто папа римський.
Сатира й гіперболи Рабле — не абстрактні. Найнесподіваніші форми його уяви стоять на цілком реальному грунті. Хоч би які примхливі й дивні були образи, факти й картини його роману, в них незмінно відбивається тогочасна дійсність, чітко вимальовуються цілком певні історичні персонажі й події.
У своїй боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі можливі форми комічного. Тут і вбивча іронія, і грубий комізм, і нищівна пародія, і сатиричний гротеск. Письменник завжди сміється. Постійний гомеричний сміх — його випробувана зброя. Сміх цей — багатоликий і викривальний; він дискредитує, скидає з п'єдесталу застарілі святині й авторитети.
Важко переоцінити значення реалізму Рабле для пізнішої французької літератури. У нього вчилися Скаррон і Бержерак, Моль-єр і Лафонтен, Вольтер і Монтеск'є, Бальзак і Флобер, Франс і Роллан.
Слава Франсуа Рабле особливо поширилась у нашій країні. Його роман перекладений майже на всі мови національних республік.
Матеріаліст, глибоко народний письменник, геніальний мислитель і художник-реаліст, невтомний войовник проти мракобісся, борець за нове суспільство — таким ми сприймаємо великого гуманіста, титана епохи Відродження Франсуа Рабле.
ВАДИМ ПАЩЕНКО, кандидат філологічних наук, професор
ПРИМІТКИ
1 Платон (428 або 427—348 до н. е.) — давньогрецький філософ-ідеаліст.
2 Сократ (470 або 469—399 до н. е.) — великий давньогрецький філософ, один із основоположників діалектики.
3 Силен — у давньогрецькій міфології — вихователь і супутник Діоніса (Вакха), бога виноградарства й виноробства; його зображали у вигляді веселого, добродушного, завжди підхмеленого дідка.
4 Алькофрібас Назьє (Alcofribas Nasier) — анаграма імені та прізвища Рабле (Francois Rabelais). Анаграма — переставлення окремих літер чи складів у слові, внаслідок чого утворюється інше слово з іншим значенням.
6 Грангузье — ненажера, велика пелька (Grand gosier, франц.).
6 Флажолетом за часів Рабле називали флейту.
7 Франц. Que grand tu as I — тобто: "Ну й здорова вона в тебе!" (Грангузье говорить про горлянку сина).
8 Лікоть — старовинна міра довжини: трохи менше, ніж пів-метра.
9 Марка — старовинна міра ваги, близько 250 грамів.
10 Карбункул — старовинна назва прозорих мінералів густо-червоного кольору (рубінів, альмандінів тощо).
11 Богослов (теолог) — людина, що тлумачить й обстоює теологію — релігійне вчення, що прагне обгрунтувати й систематизувати релігійні догми та вірування.
12 Квінта л — міра ваги: 100 фунтів, тобто сорок кілограмів.
13 Евдемон — щасливий (грецьк.).
14 Гракхи, Тіберій (162—133 до н. е.) і Гай (153—121 до н. е.) — політичні діячі Стародавнього Риму, знамениті трибуни. Ціцерон, Марк Туллій (105—43 до н. е.) — видатний політичний діяч Стародавнього Риму, оратор, філософ і письменник. Головні твори: 4Про державу", "Про закон", "Оратор", Емілій — Луцій Емілій Павел, консул 182 і 168 pp. до н. е., переможець македонян. Його ораторські здібності хвалив Ціцерон.
15 Понократ — дужий, невтомний, невідпорний (грецьк.).
16 Залишки якоїсь давньоримської споруди неподалік од міста Шінон, де жили батьки Рабле і де, як гадають дослідники, він народився.
17 "Tout beaux" — французький жартівливий вираз, який перекладається приблизно так: "Ось я тобі покажу!", "Стривай, буде тобі непереливки!", "Завдам я тобі гарту!".
18 "Париж" французькою мовою вимовляється як "Парі".
19 Страбон (бл. 63 — 6л. 19 до н. е.) — давньогрецький географ та історик. Автор трактату "Географія" (17 кн.).
20 Лютецією Париж називався за римського владарювання в Галлії.
21 Тобто до Сорбонни. Сорбонна — вища богословська школа, що її заснував у 1253 р. Робер Сорбонн. Згодом стала богословським факультетом Паризького університету. В XVI ст. була опорою католицизму в його боротьбі проти вільнодумства та єресі. Під час великої французької революції (1790) її було закрито; згодом (1808) приміщення її передано університетові. Традиційна назва збереглася до наших часів; так іноді називають Паризький університет.
22 Оракул — тут жрець, який від імені божества відповідав на запитання віруючих.
23 Ритор — у Стародавній Греції та Римі оратор і вчитель красномовства.
24 Юлій Цезар був лисий.
25 Філотомій — той, що любить краяти (грецьк.).
26 Понтано, Джованні (1426—1503) — італійський історик — та поет. Писав латиною. Мав славу найпліднішого й найвишуканішого латинського письменника свого часу.
27 Пуд, фунт — старовинні міри ваги; пуд дорівнював шістнадцяти кілограмам, фунт — чотирьомстам грамам.
28 Автор має на увазі комедію "Євнух* римського комедіографа Теренція (195—159 до н. е.).
29 Мілон Кротонський, знаменитий грецький атлет VI ст. до н. е.
30 Пищаль — старовинна, дуже важка рушниця.
31 Від грецького "пікрос* (гіркий) і "хол* (жовч).
32 Василіск — старовинна гармата, що стріляла залізними ядрами вагою в сімдесят п'ять фунтів (тридцять кілограмів). На її стволі було зображене казкове чудовисько — василіск: змія, в якої складки шкіри на голові утворювали корону. За давнім повір'ям, від погляду василіска враз умирали люди та звірі, а від свисту його тікали світ за очі. Бомбарда — старовинна великокаліберна гармата. Фальконет — старовинна чавунна гарматка; стріляла свинцевими ядрами.
33 Мається на увазі Томас Бекет (1118—-1170) — архиепископ Кентерберійський. Король Генріх Другий наказав його стратити. Католицька церква зарахувала його до сонму святих.
34 Так відповів спартанський цар Леонід (кінець VI — по* чаток V ст. до н. е.) перському царю Ксерксові, який запропонував спартанцям здатися на його ласку.
35 Геркулесові стовпи — стародавня назва двох скель на протилежних берегах Гібралтарської протоки.
36 Барбаросса (Рудобородий) — прізвисько Хайр-ед-Діна, пірата, що владарював у Алжірі з 1523 р. Турки, з його дозволу й благословення, перетворили Алжір на провінцію Османської імперії.
37 Католики, коли їх приймав папа, повинні були цілувати його черевик.
38 Лорето — місто в Італії. В його соборі зберігався дім бого-матері, що його начебто перенесли туди ангели із Насарета. Християни з усієї Європи приходили й приїздили туди на прощу.
39 Цей храм нібито побудував цар Іудеї Соломон; потім його зруйнував Навуходоносор, цар Вавілонський. Далі храм звели знову. А римляни, коли завоювали Іудею, знову його зруйнували.
40 Ехефрон — розважливий (грецьк.).
41 У Західній Європі аж до XVIII ст. Російську державу називали Московією або Московитією, а росіян — московитами.
42 Сеньйор — за середньовіччя в Західній Європі великий землевласник, який мав усю повноту влади на території, що йому належала.
43 За легендою, Авессалом, син царя Давида, пішов проти батька.