З другого боку, він у той самий час став почувати фізичну втому в своєму старому тілі і доконечну потребу фізичного відпочинку.
29 листопада Кутузов в'їхав у Вільну — у свою добру Вільну, як він казав. Двічі за свою службу Кутузов був у Вільні губернатором. У багатій вцілілій Вільні, крім вигод життя, яких так давно вже він був позбавлений, Кутузов знайшов давніх друзів і спогади. І він, одвернувшись разом від усіх воєнних і державних турбот, поринув у рівне, звичне життя настільки, наскільки йому давали спокій пристрасті, що кипіли навколо нього, наче все, що відбувалося тепер і мало відбутися в історичному світі, зовсім його не стосувалося.
Чичагов, один з найпристрасніших відрізувачів і відкидувачів, Чичагов, який хотів спочатку зробити диверсію в Грецію, а потім у Варшаву, але ніяк не хотів іти туди, куди йому було наказано, Чичагов, відомий своєю сміливістю мови з государем, Чичагов, який вважав, що він Кутузова облагодіяв, бо, коли його, крім Кутузова, було послано в 11-му році для укладення миру з Туреччиною, він, переконавшись, що мир уже укладено, визнав перед государем, що заслуга укладення миру належить Кутузову; цей ось Чичагов перший зустрів Кутузова в Вільні біля замка, в якому мав зупинитися Кутузов. Чичагов у флотському віцмундирі, з кортиком, тримаючи кашкета під пахвою, подав Кутузову стройовий рапорт і ключі від міста. Те презирливо-шанобливе ставлення молоді до старого, що вижив з розуму, дуже повно виявлялоЬя в усьому обходженні Чичагова, який знав уже обвинувачення, що зводилися на Кутузова.
Розмовляючи з Чичаговим, Кутузов між іншим сказав йому, що відбиті в нього в Борисові екіпажі з посудом цілі і будуть повернуті йому.
— C'est pour me dire que je n'ai pas sur quoi manger... Je puis au contraire vous fournir de tout dans le cas même où vous voudriez dormer des dîners1,— спалахнувши, промовив Чичагов, кожним словом своїм бажаючи довести свою правоту і тому гадаючи, що й Кутузов заклопотаний тим самим. Кутузов усміхнувся своєю тонкою, проникливою усмішкою і, знизавши плечима, відповів:
— Ce n'est que pour vous dire ce que je vous dis 2.
У Вільні Кутузов, всупереч волі государя, зупинив більшу частину військ. Кутузов, як казали близькі до нього люди, незвичайно опустився і фізично ослаб за час цього свого перебування у Вільні. Він неохоче займався справами по армії, полишаючи все на своїх генералів, і, чекаючи государя, поринув у дозвільне життя.
Виїхавши зі своїм почтом — графом Толстим, князем Волконським, Аракчеєвим та іншими 7 грудня з Петербурга, государ 11 грудня приїхав у Вільну і в дорожніх санях прямо під'їхав до замка. Біля замка, незважаючи на великий мороз, стояло чоловік зо сто генералів та штабних офіцерів у повній парадній формі і почесна варта Семеновського полку.
Кур'єр, підлетівши до замка спітнілою тройкою, попереду государя, прокричав: "їде!" Коновніцин кинувся до сіней повідомити Кутузова, який чекав у маленькій швейцарській кімнатці.
За хвилину огрядна велика постать старого в повній парадній формі, з усіма регаліями, що вкривали груди, і з підтягненим шарфом черевом перевальцем вийшла на ґанок. Кутузов надів капелюха по-стройовому, взяв у руки рукавички і бочком, насилу ступаючи вниз зі сходів, зійшов з них і взяв у руку приготований для подання государеві рапорт.
Біганина, шепіт, шалено пролетіла ще одна тройка, і всі очі спрямувалися на сани, які під'їжджали і в яких уже видно було царя і Волконського.
Все це за п'ятдесятилітньою звичкою фізично тривожно вплинуло на старого генерала; він заклопотано квапливо обмацав себе, поправив капелюха і враз, у ту хвилину, як государ, вийшовши з саней, звів на нього очі, він, підбадьорившись і витягнувшись, подав рапорт і став говорити своїм розміреним, запобігливим голосом.
Государ бистрим оком оглянув Кутузова з голови до ніг, на мить нахмурився, але зараз же, переборовши себе, підійшов і, розставивши руки, обняв старого генерала. Знову давнім, звичним враженням і відношенням до задушевної думки його обійми ці, як і звичайно, вплинули на Кутузова: він схлипнув.
Государ привітався з офіцерами, з семеновською вартою і, ще раз потиснувши руку старому, пішов з ним до замка.
Залишившись на самоті з фельдмаршалом, государ висловив йому своє незадоволення за повільність переслідування, за по
1 — Ви хочете мені сказати, що мені нема на чому їсти. Навпаки, можу вам допомогти всім, навіть якби ви захотіли давати обіди,
2 — Я хочу сказати тільки те, що кажу.
милки у Красному й на Березіні і сповістив свої міркування щодо майбутнього походу за кордон. Кутузов не заперечував і не робив зауважень. Той самий покірний і безглуздий вираз,, з яким він сім років тому вислухував накази государя на Аустерліцькому полі, застиг тепер на його обличчі.
Коли Кутузов вийшов з кабінету і своєю важкою, пірнаючою ходою, опустивши голову, пішов по залі, чийсь голос зупинив його.
— Ваша світлібть,— сказав хтось.
Кутузов підвів голову і довго дивився в очі графу Толстому, який стояв перед ним з якоюсь маленькою річчю на срібному блюді. Кутузов, здавалося, не розумів, чого від нього хочуть.
Раптом він наче згадав: ледве помітна усмішка майнула на його'пухлому обличчі, і він, низько, шанобливо нахилившись, узяв річ, що лежала на блюді. Це був Георгій 1-го ступеня.
XI
Другого дня у фельдмаршала були обід та бал, які государ удостоїв своєю присутністю. Кутузова вшановано Георгієм 1-го ступеня; государ виявляв йому височайші почесті; але незадоволення государя проти фельдмаршала було відоме кожному. Дотримувались пристойності, і государ показував перший приклад цього; але всі знали, що старий винен і нікуди не годиться. Коли на балу Кутузов, за старою катерининською звичкою, під час того, як государ увійшов до бальної зали, звелів до ніг його повергнути взяті прапори, государ неприємно скривився і промовив слова, в яких дехто чув: "старий комедіант".
Незадоволення государя проти Кутузова посилилось у Вільні особливо тому, що Кутузов, очевидно, не хотів чи не міг зрозуміти значення майбутньої кампанії.
Коли другого дня вранці государ сказав офіцерам, які зібралися в нього: "Ви врятували не лише Росію; ви врятували Європу",— всі вже тоді зрозуміли, що війна не кінчилася.
Тільки Кутузов не хотів розуміти цього і одверто висловлював свою думку про те, що нова війна не може поліпшити становища і збільшити славу Росії, а може тільки погіршити її становище і знизити той вищий ступінь слави, на якому, як він вважав, у цей час стояла Росія. Він намагався довести государеві неможливість набрання нових військ; говорив про важке становище населень, про можливість невдач кт. ін. '
З такрм настроєм фельдмаршал, природно, здавався тільки завадою і гальмом майбутньої війни.
Для уникнення сутичок зі старим сам собою знайшовся вихід, який полягав у тому, щоб, як в Аустерліці і як на початку кампанії за Барклая, вийняти з-під головнокомандуючого, не турбуючи його, не повідомляючи його про те, той грунт влади, на якому він стояв, і перенести його до самого государя.
З цією метою потрохи переформували штаб, і всю істотну силу штабу Кутузова було знищено і перенесено до государя. Толь, Коновніцин, Єрмолов дістали нові призначення. Всі голосно говорили, щр фельдмаршал став дуже, кволий і що в нього розладналося здоров'я.
Йому треба було мати кволе здоров'я, для того, щоб передати сзоє місце тому, хто заступав його. І справді, здоров'я в нього було кволе.
Як природно і просто, і поступово з'явився Кутузов, прибувши з Туреччини, в казенній палаті Петербурга збирати ополчення і потім в армії, саме тоді, коли його конче треба було, так само природно, поступово і просто тепер, коли роль Кутузова була відіграна, на місці його з'явився новий діяч, якого треба було.
Війна 1812 року, крім свого дорогого російському серцю народного значення, повинна була мати інше — європейське.
За рухом народів з заходу на схід мав початися рух народів зі сходу на зЬхід, і для цієї нової війни потрібен був новий діяч, з іншими, ніж у Кутузова, рисами, поглядами, спонукуваний іншими імпульсами.
Олександр Перший для руху народів зі сходу на захід і для відновлення кордонів народів був так само необхідний, як необхідний був Кутузов для врятуванням слави Росії.
Кутузов не розумів того, що означало — Європа, рівновага, Наполеон. Він не міг розуміти цьрго. Представникові російського народу, після того, як ворога було знищено, Росію звільнено й поставлено на вищий ступінь її слави, росіянинові, як росіянинові, робити більше не було чого. Представникові народної війни нічого не залишалося, крім смерті. І він помер.
XII
П'єр, як це здебільшого буває, лише тоді відчув увесь тягар фізичних злигоднів і напружень, яких він зазнав у полоні, коли ці напруження і злигодні кінчилися. Після свого визволення з полону він приїхав до Орла і на третій день по приїзді, в той час, як він збирався до Києва, захворів і пролежав в Орлі три місяці; в нього була, як казали лікарі, жовчна гарячка. Незважаючи на те, що лікарі лікували його, пускали кров і давали пити ліки, він, проте, видужав.
Усе, що було з П'єром з часу визволення і до хвороби, не залишило в нього майже ніякого враження. Він пам'ятав лише сіру, похмуру, то дощову, то снігову погоду, внутрішню фізичну нудьгу, біль у ногах, у боку; пам'ятав загальне враження лиха, людських страждань; пам'ятав тривожну для нього цікавість офіцерів, генералів, які розпитували його, свої турботи про те, щоб знайти екіпаж та коней, і, головне, пам'ятав свою тодішню нездатність мислити й почувати. У день свого визволення він бачив труп Петі Ростова. Того самого дня він взнав, що князь Андрій був живий понад місяць після Бородінського бою і тільки нещодавно помер у Ярославлі, в домі Ростових. Того самого дня Денисов, який сказав цю новину П'єру, між іншим у розмові згадав про смерть Елен, гадаючи, що П'єр це вже давно знає. Все це П'єру здавалось тоді тільки чудним. Він почував, що не може зрозуміти значення всіх цих вістей. Він тоді квапився тільки якнайшвидше виїхати з цих місць, де люди вбивали одне одного, в будь-який тихий захисток і там опам'ятатися, відпочити і обдумати все те химерне й нове, що він спізнав за цей час.