Вона зберегла східні риси в чистому вигляді, і може разом зі своїми азійськими сестрами позмагатися навіть з чудовими жінками Вірменії та Грузії. І тут, буває, трапляється некрасива і добродушна порода жінок з горбатим носом, із повними губами і тими великими зеленими очима, яким пані Юпітерова завдячує прізвиськом "волоока"; а поруч із нею – ота струнка козуля з Пісні пісень, зі смаглявим обличчям, мигдалеподібними, темними тужливими очима, з тим чорним, аж синім, відблиском волосся, довгим, "як сама вічність", як співає Гафіз. А ті великі, розкішні жінки, рудоволосі та білі, як мармур, яким до ніг схилялись ассірійські полководці та християнські пророки! З цього племені була ота Естерка, у кучерях якої впіймався великий Казимир Польський, і яка могла собі дозволити виховувати доньку найвірнішого сина Церкви у вірі Мойсея.
У містах звичайна єврейка швидко втрачає свою красу через ранній шлюб, тісний світ дому та крамнички і набуває характерних округлих форм.
Галицька єврейка ще зберегла своє напіворієнтальне, а напівслов'янське вбрання. З коротким, як в ортодоксальних євреїв, волоссям, та з пов'язкою на ньому, оздобленою перлами і коштовним камінням, вона подібна до "цариці Савської": над багато прикрашеним вбранням з азійським поясом – довгий каптан, обшитий хутром, нерідко з дорогої тканини. Які образки у Казимирі, які образки по суботах на валах Львова, у Бродах! Тут цісар Франц, стоячи на балконі Гаузнерового будинку, глянув на тисячі єврейських хутряних шапок та начільних пов'язок і весело сказав: "Тепер я уже знаю, чому мене називають царем Єрусалиму!"
Хоч як строго дотримується старосвітська єврейка приписів синагоги і не залишає поза увагою жодного з химерних звичаїв під час пологів, шлюбу, похорону, свят, та з християнкою вона перебуває у найкращих стосунках. У такому краї, як Галичина, де десять різних віросповідань не просто дозволені, а й визнані законом, нетерпимість неможлива. Нічого не чути про ті постійні чвари, якими відзначаються тверді у вірі альпійські народи.
Єврей та його жінка належать переважно до середнього класу: на рівнині, як орендарі шинків, вони часто небезпечні друзі селян, як управителі – вони права рука поміщиків. Скрізь жінка розділяє заняття чоловіка і переважає його розумом, поміркованістю, старанністю, одне слово – всіма тими чеснотами, що творять спадок вибраного народу.
Як єврейка вміє збувати свій товар, вона справжня цариця крамнички!
Як невтомно факторка мандрує від двору до двору з в'язкою товарів на спині, яка балакуча шинкарка, Геба селянина-пияка!
У справах вона шукає своєї вигоди, але в усьому іншому вона чесна і має добрі наміри. Своїх дітей вона любить більше, ніж життя – вони зі срібла, вони з золота, вони справжні діаманти!
Єврейка – полохлива мати, але відважна жінка, і її сини – хоробрі солдати. Її жвавий дух ніколи не залишає її без діла: вона балакає, спекулює, безперервно фантазує, однак залишається найвирозумілішою, найрозсудливішою істотою. Вона, звичайно, вміє читати і писати, і дозволяє собі сяку-таку освіту. Освічена єврейка "реформована" під кожним оглядом. Вона називає себе ізраеліткою, відвідує молитовний дім, скинула старий одяг, не підстригає волосся, тримається далеко від гешефтів чоловіка. Її "ґешефт" – це "освіта". Жінки цього типу найчарівніші та найнебезпечніші. Орієнтальну красу у них доповнює орієнтальна жадоба насолод. З тактовною грайливістю вони ідеалізують одяг свого племені. Ніяка пов'язка і ніякий капелюшок не спотворюють її голівку. В її розкішне волосся, що спадає пишними косами на спину, вплетене намисто з перлів. Багатий, з численними складками оксамитовий каптан, обшитий дорогим хутром, спадає на шовкову спідницю французького крою. Це повне поезії вбрання зустрічаєш не рідше, ніж паризьку моду.
Орієнтальний характер, який не знає жодного минулого, жодного майбутнього, що живе тільки чуттєвою сучасністю, блискучий дух, отой дух Соломонової мудрости і талмудичної хитрости, яскрава барвиста фантазія виховують у єврейок мистецтво чарів "Тисячі й однієї ночі".
Їхня освіта радше блискуча, ніж глибока, вони бавляться усім, читають все, говорять про все. Найкращими ж у них залишаються вроджені духовні таланти.
Вихрещена єврейка намагається якомога швидше згладити всі ознаки свого народу. Бідна – для неї це буде так важко! У соціальному сенсі вона така ж помітна, як вихрещений єврей, але відрізняється від нього у стосунку до релігії. Вона не вішає ніяких образів над своїм ліжком, урочисто не хреститься ні перед тим, як їсти зупу, ні після обіду, одне слово, вона вільнодумець, і у цьому сенсі є дуже своєрідним елементом нашого суспільства.
Особливістю Галичини є караїмка.
Татари за походженням, за звичаями, іудеї за вірою, строго зберігають караїми – діти письма – закон Мойсея і відкидають Талмуд.
Вони винятково сумлінні та миролюбні, обробляють землю і відрізняються від русинських селян у Галичині коротким волоссям і довгою бородою, а караїмка від селянки, як і від простої єврейки, відрізняється своєю зразковою охайністю.
Політично єврейський елемент був важливою підпорою австрійського уряду. Звичайний єврей ще й зараз, подібно до селянина, налаштований прихильно до цісаря, натомість єврей освічений, який гордо називав себе німцем і кокетував з німецькими ідеями, тепер так само кокетує з ідеями польськими. Матері читали у ролях "Дона Карлоса", доньки декламують "Альпухару" – знамениту баладу Міцкевича з "Конрада Валлєнрода" – і вдягають на свої кучері конфедератку.
Тут, де раса ще у повній силі, єврейству треба буде виконати важливе соціальне завдання. Звичайно, їхній шлюб, що легко розв'язується (за винятком роду Леві), ще й тепер не втратив свого впливу. Що стосується морального обличчя, то воно ані не краще, ані не гірше, ніж у будь-якого іншого народу комерсантів. Насильство не властиве євреєві. Його злочини – це злочини маклерів, ділків, спекулянтів. Його сімейне життя дуже відрізняється від життя британців та американців. Він має добре серце, ніколи не буває жорстоким, не образить і мухи. Єврейка буває навіть надмірно чутливою і строго дотримується звичаїв, а закохана єврейка залишається ідеалом польського донжуана.
Німкеням Галичини, як і жінкам інших племен, властиві різні відтінки. Відповідно до того, як німецький елемент розселився тут під польським або вже під австрійським пануванням, – чи то через колонії та поселення у містах, чи то за посередництвом урядників та солдатів – він творить різні групи і відповідно різні жіночі типи. У той час, як у містах Південної Руси вже здавна було власне міщанство, польські міста вже від багатьох століть заселяли німці та євреї. Хоч німці і жили в окремих кварталах, мали особливі пільги, особливий міський статус, – вони швидко переймали мову та національність краю, так що багато краківських патриціанських родин з німецькими прізвищами вже двісті років можна розглядати як польські. Це міське населення зберегло лише німецьке прізвище, та й те вони уже пишуть по-польському.
Нова німецька імміграція почалася від об'єднання з Австрією[3]. Німці прибували як поселенці – цілими громадами – за часів Йосифа II, і відтоді прибувають до краю як ремісники, купці, урядники, солдати, переважно з жінками і дітьми. Працюючи, вони закладають у містах поселення або купують помістя. Оскільки вони з різних німецьких земель та племен, то й зовнішність і вдачу мають різну.
Спільним для всіх є німецька серйозність, німецький хід думок, поміркованість і працьовитість. Вони подобаються місцевим слов'янам, та їхній характер, яким би добрим він не був, не дуже делікатний, а їхні манери нерідко вражають грубістю. Натомість тон, звичаї поляка діють на німця дуже привабливо, і він прагне якнайшвидше їх засвоїти. Але це ще не все. У Німеччині жінкам роблять закид, що вони неактивні в політичному житті – як дивно! У Галичині поважний німець, сп'янілий від польських мелодій та польської поезії, спочатку позбувається дрібничок національного одягу, а потім переходить у чужий табір, тоді як німецька жінка любовно береже і захищає німецьку національність. Кожний німець, що у другому чи третьому поколінні ще є німцем, має дякувати за це своїй матері.
Високе покликання – бути посередником між німецьким і слов'янським світами, німецькою та слов'янською культурами – німці здійснюють дуже погано, вони забувають свого Ґете, аби захоплюватися Міцкевичем, і нерідко поляк засоромлює німця тим, що він у захваті від "Дона Карлоса", "Марії Стюарт", "Дзвону", "Фавста" німецькою мовою.
Німці втрачають свої переваги, переваги духовного обміну. Вони забувають, що мають передати (як німці) слов'янам, а що (як німці) зі слов'янської землі взяти. Полька схильна глузувати з німкені, вона сміється з її панчіх, з її ополоника, але незабаром німецький будинок починає навіювати повагу та симпатії. Німкеня, зрештою, має власну думку про крій одягу і кулінарні книги, проте вона має ще й інші книжки, розповідає польці про своїх поетів, насамперед про свого Шіллера, полька відповідає чудовим перекладом цього поета, "Ґражиною", ‘‘Паном Тадеушем". Вони вчаться навзаєм говорити мовами одна одної, співати пісні і допомагати одна одній словом і ділом – у радості і в горі.
Багато німецьких поміщиць, дружин урядників краще, ніж німецькі професори та апарат цісарського уряду, виконують своє культурне завдання: познайомити між собою і помирити два великі народи.
У Галичині серед німців рідко можна зустріти вродливих, але часто – чарівних, спокусливих жінок. Тут впадає в очі те, як "заробляють" привілеї німецька дівчина перед слов'янкою і навпаки, слов'янка перед німкенею. Німецькі дівчата цвітуть у незайманій красі, якої позбавлені слов'янки, але тоді, коли німецька жінка швидко в'яне, у слов'янки розвиваються справді пластичні форми. Слов'янська дівчина – це незріла жінка, німецька жінка – відцвіла квітка. Зрозуміло, і тут і там є винятки. Німкені в Галичині перевершують своїх сестер з тверезої Північної Німеччини грацією, ніжністю, благородством форм настільки, що деякі скромні дружини урядників досить непогано можуть грати великих дам з берегів Шпре або Ізару.