Лишень у смертних, або він поплатиться.
ЛІССА
По батькові й по неньці — благородна я,
Бо вийшла з крові Неба й Ночі темної.
А щодо служби — ні боги б не заздрили,
Ні люди, бо й на друга йти доводиться.
Тож хочу Геру і тебе отямити,
Ще поки можна; що скажу — послухайте:
Цей муж, до кого нині ви шлете мене,
І на землі, й на небі похвали зажив:
860] Непрохідні країни, дику моря хлань [178]
очистив честь безсмертних, що схитнулася,
Він оберіг — один лиш! — од зухвалих рук.
Забудь же про той задум найжорстокіший.
ІРІДА
Це ми з Герою рішили — і втручатись тут не смій!
ЛІССА
Жаль. А я на кращу стежку скерувать хотіла вас.
ІРІДА
Не розсудку жде од тебе владна Зевсова жона.
ЛІССА
Проти волі — бачить Сонце — я за діло це берусь.
Та якщо такий мій жереб — Гері і тобі служить
І щосил, щодуху мчати, мов за здобиччю гончак,
870] То помчу! Ні в морі хвиля, збита вітром, не кипить,
Ні земля, коли стрясеться, ні грімкий з небес вогонь,
Так, як я, коли ввірвуся до Гераклових грудей,
Все вверх дном перевернувши, дім увесь, та перед тим
Діти ляжуть, але вбивця — батько сам — не знатиме,
Що своє ж потомство знищив, аж сама звільню його
Від шаленства. Ось він, бачиш, головою вже трясе,
Мовчки вкруг очима водить, що вже кров'ю налились,
Важко подих переводить — бик, до нападу готов,
880] Ще не так ти затанцюєш під жахної флейти гру!
Ти ж, Ірідо, легкокрило на Олімп майни, ясна,
Я ж у дім Геракла нишком, непомічена, ввійду.
Обидві богині зникають.
ХОР
Горе, о горе нам! Гине, підкошений
Нашого краю цвіт — паросток Зевсовий!
Плач, Елладо, плач! Добродійник твій
В дикий шал упав — пропадає він,
Безсердечної Лісси здобич!
Вона — на колісниці; сліз жадаючи,
Рисаків жене, штрикає,
890] Стоголово сичать над очима її,
Що вогнем зорять, люті змії.
Скоро щасливцеві в щасті відмовить бог,
Скоро, засліплений, батько синів уб'є.
АМФІТРІОН
(із палацу)
Горе! О горе нам!.. [179]
ХОР
Сина твого, що сам, Зевсе, бездітний вже,
Месниці пажерні в жертву взяли собі —
На землю кинувши, мучать.
АМФІТРІОН
(із палацу)
Нещасливий дім!..
ХОР
Уже танцює… Лиш гулкий тимпан не б'є
Й тирса не видно, що Бромію милий…
АМФІТРІОН
(із палацу)
О роде наш!..
ХОР
900] Вже крові прагне. Що йому сок виногрон —
Волога божественна Вакха?
АМФІТРІОН
(із палацу)
Мерщій тікайте, діти, звідсіля!
Страшна зазвучала пісня…
На діток лови розпочав.
Свого довершить таки Лісса,
В дім увірвавшись!
Гай-гай!.. Біда!..
ХОР
Як не оплакувать батька похилого
І годувальницю — матір, що діткам цим
Марно життя дала?
ОДИН ІЗ ХОРУ
Дивись! Дивись!
910] Од бурі дім здригнувся… Крівля валиться…
Лунає гуркіт. У повітрі появляться збройна Афіна Паллада.
ХОР
Ой-ой! Що робиш тут, Зевсова доню,
В цім домі?
Усе плюндруєш, як, було,
Супроти гігантів, Палладо,
В бій, на прю, йшла ти. [180]
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
З палацу вибігає вісник.
ВІСНИК
О друзі сивочолі!..
ХОР
В тебе вість якась?
ВІСНИК
Там жах, у домі!..
ХОР
Ну, кажи… Лиш не загадками.
ВІСНИК
Діти загинули!
ХОР
Гай-гай!..
ВІСНИК
920] Тут є над чим ридати, бо жахна їх смерть!
ХОР
А руки батька-вбивці ще жахливіші!..
ВІСНИК
Що звідали ми, хто б міг описати це?
ХОР
Все ж про долю жахну, долю батька й дітей
Спробуй звістити нас —
Як на палац упав
Грізний богів удар,
А головне — про нещасних діток.
ВІСНИК
Вже на вівтар поклали жертву Зевсові,
Щоб дім очистить, як нового владаря
930] Геракл убив і геть пожбурив труп його.
Довкола стали дітки — любо глянути! —
І батько, і Мегара; круг жертовника
З кошем уже пройшлися; всі замовкнули.
Тут син Алкмени головню занурити
Правицею у воду очисну збиравсь,
Та занімів раптово. Це завважили
І батько, й діти. Далі мов не той він став:
Неначе божевільний, страшно вирячив
Заплилі кров'ю очі; потекла йому [181]
940] Із рота піна, обліпила бороду.
Зареготавши дико, він таке сказав:
"Палю вогонь жертовний, а чому ж то я
Не вбив ще Еврістея? Нащо двічі те
Робити, з чим за раз тут я упораюсь?
Сюди принісши Еврістея голову,
Відмию свої руки від усіх убивств.
То геть ті узливання! Геть ті кошики!
Хто вірну мою зброю — лук і кий подасть?
Іду в Мікени. Не забути б лома ще
950] Й гаків узяти: мури-бо кіклопові,
Під шнур червоний добре припасовані,
Підваживши, зруйную; далі — й місто все!"
Й на колісницю — хоч і не було її —
Ступив ногою (так йому здавалося)
Та й замахнувсь на коней наче пужалном.
І сміх тут брав нас, і водночас жах проймав.
Перезирнулись: що це — невтямки було, —
Жартує наш господар, а чи в шал упав?
А він по дому став ходити поспіхом,
960] Тоді, в світлицю вбігши, сповістив усім,
Що він — у місті Ніса, хоч у себе ж був.
Прилігши на долівку, до обіду взявсь,
Як то бува в дорозі. Перегодом же
Сказав, що вже на Істмі він лісистому.
Зняв одяг і відразу ж до змагання став,
А з ким — не видно; сам проголосив себе
Звитяжцем, до уваги всіх закликавши,
Мов глядача б там бачив. Далі, впевнений,
Що то Мікени, — в гнів на Еврістея впав.
970] Тут батько втрутивсь, дужу руку стримує:
"О сину! Що з тобою? Що за мандри ти
Придумав? Чи не вбивство, щойно вчинене,
Затьмарило твій розум?" Той, вважаючи,
Що то отець аргосця заступається
За сина, пхнув старого й з тятиви уже
В дітей пускає стріли, бо гадав, що то
Ворожих він карає — Еврістеєвих.
А ті — урозтіч: цей в подолі матері
Сховатись хоче, той — у тінь колони став,
980] До вівтаря пурхнув з них інший пташкою.
"Що робиш, батьку? — бідна мати зойкнула, —
Дітей вбиваєш?.." Зойкнув батько, слуг юрба.
А той оббіг колону й наздогнав таки
Жахливим скоком хлопця, і, прицілившись,
Ударив з лука в серце. Навзнак син упав,
Плиту камінну кров'ю заливаючи.
А вбивця радий. Ба, ще й хвалить сам себе:
"Один ось, — каже, — Еврістея виплодок
За батькову злобливість заплатив уже!" [182]
990] Й на другого приміривсь, що у затінку
Жертовника сховатись ще надію мав,
Та де там!.. Перед батьком впав навколішки,
До шиї, підборіддя ручки тягнучи, —
"О батьку, любий, — молить, — не вбивай мене,
Я твій, не Еврістея, змилуйсь, батеньку!"
А той, очима божевільно водячи,
Не в змозі зблизька у дитя стрілу пустить,
Підносить довбню й мов ковальським молотом
Синочкові русяву вмить розтрощує
1000] Голівку. Так от махом вклавши другого,
До двох цих жертв додати третю квапиться.
Сердешна мати встигла з-перед рук йому
Дитя забрати — в спальні зачинилися.
Шаленець, наче б мури брав кіклопові,
Розніс ущент одвірки, двері виважив,
Одним лиш стрілом і жону, й дитя пройняв.
Уже й на старця кинувсь, та Паллада тут
Утрутилась, явивши грізний образ свій:
Окутим міддю списом потрясаючи,
1010] Розлюченому в груди камінь кинула —
Й погаснув шал убивчий, і пірнув Геракл
У сон глибокий, навалившись спиною
На стовп, що впав там, розколовшись надвоє,
Серед розвалин, де недавно дім стояв.
А ми, з заціпеніння врешті вийшовши,
Із старцем міцно прив'язали сонного
Шнурами до колони, щоб, отямившись,
Іще чогось жахного учинить не зміг.
І спить, бідака, сном важким, безрадісним,
1020] Жону й дітей убивши. Я не знаю, хто б
На світі був од нього нещасливішим.
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Так пролилась, було, і в Арголіді кров —
Знаний Елладі всій, неймовірний вчинок
Дочок Данаєвих.
Та чи стара біда — рівня теперішній,
Що опинивсь у ній Зевсом народжений?
Впав і на Прокну шал — одинака свого
Музам пожертвувать.
Ти — трьох синів своїх, о безталаннику,
1030] Трьох у нестямі вбив!..
Гай-гай!..
Над ким почну
Свій похоронний спів? [183]
Танці, пісні які
Нині б аїд волів?
ЕКСОД
Відчиняються двері палацу. Видно Геракла, який спить,
прив'язаний до колони. Побіч нього — тіла Мегари і
трьох синів. У глибині сцени Амфітріон.
ХОР
Гай-гай!..
Погляньте: відчинено навстіж
Двері подвійні стрімких палат.
О горе!..
Погляньте: нещасного батька
Жертви — повбивані дітки там!..
А поряд — сам убивця спить, утомлений,
1040] Міцно охоплено грубими путами,
Затягнено вузлами
Тіло Геракла — при шнурі шнур —
До каменя — дому опори.
ПРОВІДНИК ХОРУ
А ось і старець-батько… Йде, вагається,
Мов птах, що втратив свій безперий виводок,
І плаче, й стогне, шлях гіркий верстаючи.
АМФІТРІОН
Не гомоніть ви так! Тихше-но, старці з Фів!
Чи ж не дозволите сном оповитому
Приспать біль важкий?
ХОР
1050] Жаль мені, жаль тебе, друга похилого
Й діток цих; жаль його — мужа звитяжного!
АМФІТРІОН
Проходьте далі, не кричіть,
Щоб він не випірнув із сну —
Хай спить, хай ще трохи
Спочине без горя.
ХОР
Гай-гай!..
Скільки крові тут!..
АМФІТРІОН
Не мучте ще й ви мене! [184]
ХОР
Усе тут, усе в крові!..
АМФІТРІОН
Навіщо ви так голосно,
1060] Старці, голосите?
Прокинувшись, пута порве,
Зруйнує будівлі міські,
Мене, свого батька, вб'є,
Весь дім розметає.
ХОР
Ох важко! Ох важко мені!..
АМФІТРІОН
Тихо!.. Як дихає він,
Дайте прислухатись.
ХОР
Ще спить?
АМФІТРІОН
Спить, мовби ліг на дно сну душогубного,
1070] Той, хто дружину вбив, хто у дітей дзвінку
З лука стрілу пустив.
ХОР
Тож сам ридай…
АМФІТРІОН
Ридаю…
ХОР
Оплакуй внучат…
АМФІТРІОН
О горе!..
ХОР
Тужи за сином…
АМФІТРІОН
Гай-гай!..
ХОР
О старче!..
АМФІТРІОН
Мовчи… Мовчи…
Наші зойки, здається, вчув, [185]
Повернутися хоче вві сні…
Треба вже схов собі в темнім кутку знайти.
ХОР
Сміло! З повік його все ще не сходить ніч.
АМФІТРІОН
1080] Та я б не проти в нещасті такім
Навік покинути день ясний,
Лиш сина жаль:
Убивши мене, свого батька,
Вбивством убивство примноживши,
Ще й за батьківську кров заплатити б мусив.
ХОР
Краще б зустрінув ти смерть ще тоді, коли
Мстив за братів жони — й морем оточене
Місто тафійців з землею зрівняв!
АМФІТРІОН
Мерщій відсіль тікайте, старці! Чуєте?
1090] Рятуйся, тікай, хто куди:
Шалений прокинувся вже!
Стане до вбивства знов —
Рознесе, розіб'є місто Кадма вщент!
ХОР
За що так свого сина ти зненавидів,
О Зевсе, що на нього море бід пролив?
ГЕРАКЛ
(отямившись)
Живу я ще, а значить, бачу й неба синь,
І землю, й сонце, що метає промені…
Але неначе вихор щойно бив мене
І скаламутив розум; мов гаряче щось
1100] Клекоче у легенях… важко дихати.
Стривай!.. А що це, як судно до берега,
Я до колони, що лежить, розтріснута,
Прикутий по руках, по грудях путами,
Та ще й в сусідстві трупів окривавлених?
Ось лук мій побіч, і пернаті стріли он
Розсипано; я ж завжди при собі їх мав,
Шануючи цю зброю — вірний захист мій.
Чи з волі Еврістея другий раз мені
У царстві мертвих побувать судилося?
1110] Але ж нема Сісіфа з його каменем,
Нема Плутона, ані Персефони тут
Не бачу… Що за лихо? Де ж я все-таки? [186]
Гей, друзі! Хто тут близько, а чи далі є, —
Озвіться ж і розвійте мої сумніви!
Не впізнаю нічого, хоч і звичне все.
АМФІТРІОН
Чи приступити, старці, до нещасного?..
ПРОВІДНИК ХОРУ
І я з тобою; про біду ж — мовчатиму.
ГЕРАКЛ
Ти плачеш, батьку? Очі відвертаючи,
Од сина геть відходиш найдорожчого?
АМФІТРІОН
1120] О сину! Хай нещасний, — мій ти, мій однак!
ГЕРАКЛ
А що ж так наді мною побиваєшся?..
АМФІТРІОН
Сам бог сльози б не втримав, якби з ним таке!
ГЕРАКЛ
Вагоме слово.