Але то були все дрібні витівки, і скоро вони їй набридли.
Та ось нарешті знову засяяло сонце, і мала Баба Яга не могла більше всидіти в своїй хатині й хвилиночки.
— Гайда! — бадьоро вигукнула вона. — Вилітаймо! І тільки через комин! Подивимось, чи десь, бува, не стануть у пригоді наші чари.
— Але пам'ятай, що насамперед треба робити добрі справи! — застеріг її Абраксас.
Вони покружляли над лісом, а тоді над луками. Внизу, то тут, то там, блищали калюжі від дощу, дороги порозкисали. Селяни чалапали по кісточки в болоті.
І шлях до села після дощу розгруз. Саме тоді з міста їхала підвода, запряжена парою коней. На підводі лежали бочки з пивом. Дорога була така, що швидко не поїдеш. З рота в коней клаптями падала піна. Важку підводу вони тягли щосили. Візникові ж, який розсівся собі на передку, здавалося, що їде він надто поволі.
— Вйо! — горлав він. — Ворушіться, кляті! — безжально батожив коней.
— От поганець! — обурився Абраксас. — Лупить коней, мов якийсь катюга! Хіба можна спокійно на це дивитись?
— Нічого! — сказала мала Баба Яга. — Скоро він забуде цю погану звичку!
Вони летіли слідом за підводою, аж поки вона не спинилася у селі перед корчмою. Візник зняв дві бочки й покотив їх через подвір'я до підвалу. Потім сам зайшов до корчми й замовив собі обід. А знесилених коней і не подумав випрягти й дати їм хоч по жменьці сіна чи вівса.
Мала Баба Яга тим часом стояла за повіткою, і коли візник щез за дверима корчми, вона миттю підбігла до підводи й спитала в коней їхньою мовою:
— Ваш хазяїн завжди такий жорстокий?
— Завжди, — зітхнули коні, — якби ти ще його побачила, коли він добре вип'є або лють на нього нападе. Періщить нас уздовж і впоперек, та ще й пужалном. Поглянь на наші спини в рубцях, то сама пересвідчишся.
— Парубійка слід провчити! — вигукнула мала Баба Яга. — Просто сором, що він отак вас лупцює. Допоможіть мені розквитатися з ним,
— Охоче. А що нам робити?
—Не рушайте з місця, коли він вилізе на підводу й схоче їхати. Не рушайте й кроку!
— Ох, ні-ні! — злякались коні. — Він нас приб'є!
— Обіцяю, що вам нічого не буде, — заспокоїла їх мала Баба Яга.
Вона підійшла до підводи, взяла батіг і зав'язала на його кінці вузлика. Та й більш нічого! Тепер вона могла з спокійною душею повернутися за повітку й крадькома позирати звідти на подвір'я.
Невдовзі з корчми вийшов візник. Він добре пообідав і чимало випив. Голосно посвистуючи від задоволення, він попрямував до підводи. Виліз на передок, взяв у ліву руку віжки, а правою звично потягся до батога.
— Вйо! — гукнув він і прицмокнув.
Але коні не рушили з місця. Візник розсердився.
— Ну постривайте ж, ледацюги! Ось я вам додам охоти! — І він замахнувся батогом.
Але батіг, не зачепивши коней, свиснув у повітрі і вдарив по вухах візника.
— А, бодай вас! — вилаявся він і ще раз замахнувся… та знову влучив батогом себе самого.
Візника взяла страшенна лють. Він зірвався на ноги і несамовито замахав батогом, силкуючись поцілити коней. Але щоразу оперізував себе самого.
— От нечиста сила! — закричав візник. — Ні, так воно не буде! — Він ухопив батіг і, не тямлячись із люті, замахнувся на коней. Та й тільки ж то.
Батіг так ляснув його, що аж кров бризнула. Візник скрикнув од болю і випустив батіг. В очах йому потемніло, він ухопився за край бочки, щоб не впасти.
Коли він згодом трохи оговтався, то побачив біля підводи малу Бабу Ягу. Вона посварилася на нього пальцем.
— Якщо ти ще хоч раз візьмешся за батіг, то знов тобі те буде. Затям собі це! А тепер можеш їхати. Вйо!
Вона дала коням знак, і вони рушили. "Дякую", — заіржав один кінь. Другий вдячно покивав головою.
Візник на передку сидів ні живий, ні мертвий. І все бубонів під свій розпухлий ніс:
— Поки й житиму, не візьму в руки батога?
Несподівані гості
П'ятниця для чарівниць усе одно, що для звичайних людей неділя. Як люди не працюють у неділю, так і чарівниці не чаклують у п'ятницю. Якщо ж котрась усе-таки здумає ворожити і її застукають на гарячому, то вона за це платить штраф.Ось чому мала Баба Яга так ревно пильнувала цього звичаю. Щоб не спокушати себе, вона ще звечора в четвер ховала мітлу якнайдалі, а чаклунську книгу замикала в шухляду. Навіщо ризикувати!
У п'ятницю мала Баба Яга спала майже до обіду. Бо що ж їй було робити, коли чаклувати заборонено? Пообідавши, вона здебільшого йшла на прогулянку або сиділа в холодочку біля печі й байдикувала.
— Як на мене, то досить було б і однієї п'ятниці на місяць, — бурчала вона іноді.
Якось у п'ятницю наприкінці літа мала Баба Яга звично сиділа на лаві біля печі й нудьгувала. Сьогодні, як ніколи, їй раптом скортіло поворожити.
Зненацька вона почула чиюсь ходу. Потім хтось постукав у двері хатки.
— Іду, йду! — крикнула мала Баба Яга.
З цікавості вона миттю схопилася і побігла глянути, хто там стукає.
Під дверима, тримаючись за руки, стояли двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Побачивши малу Бабу Ягу, вони сказали:
— Добрий день!
— Добрий день! — відповіла мала Баба Яга. — Що вам, дітки?
— Чи не покажеш ти нам дорогу до міста, — почав хлопчик. — Ми заблукали…
— …Збирали гриби, — додала дівчинка.
— Еге, еге, — закивала головою мала Баба Яга. — Збирали гриби й заблукали.
Вона завела дітей до хатки, посадовила за стіл, налила їм кави ще й дала по шматку святкового пирога. А вже потім спитала, як їх звати.
Хлопчика звали Томас, дівчинку — Броні. Вони були брат і сестра. У їхніх батьків є заїзд і чималий шинок "Золотий бик" недалечко від міського фонтана.
— Знаю, знаю, — кивнула головою мала Баба Яга.
— А ти? — поцікавився хлопчик і сьорбнув кави. — Ти хто?
— А от відгадай! — захихотіла мала Баба Яга.
— Як же я відгадаю? Ти скажи!
— Я — Баба Яга, а це — моя хатка.
— Ой! — злякано скрикнула дівчинка. — Ти справді Баба Яга? І ворожити вмієш?
— Не бійся! — заспокоїв ворон. — Вона — добра Баба Яга і нічого поганого вам не зробить.
— Авжеж, не зроблю, — сказала й мала Баба Яга.
Вона налила їм ще кави й спитала:
— Вичаклувати вам щось?
— Схаменися! — зупинив її Абраксас. — Хіба ти забула, що сьогодні п'ятниця?
Однак мала Баба Яга вагалася недовго.
— Ми просто зачинимо віконниці, і ніхто нічого й не помітить, — лукаво мовила вона.
Та так і зробила. Позачиняла віконниці й навіть на штаби взяла, а тоді заходилась чаклувати. Спершу вичаклувала на столі в кухні морську свинку і хом'ячка, потім черепаху. Хом'ячок і свинка поставали на задні лапки й пішли танцювати. Черепаха танцювати не схотіла.
— Танцюй, танцюй! — нагримала на неї мала Баба Яга. — Не лінуйся!
Хоч-не-хоч, а довелося танцювати й черепасі.
— Ух ти! — захоплено вигукували діти. — Як у тебе здорово виходить!
— Це тільки початок, — сказала мала Баба Яга і звеліла морській свинці, хом'якові й черепасі щезнути.
Вона вичаклувала для дітей ще багато дечого веселого і втішного. Грубка співала пісеньку, в кавнику виріс букет квітів, ложки та ополоники на стінній поличці виступали, як у ляльковому театрі. Діти надивуватися не могли.
— Ану ще! — одно просили вони.
Мала Баба Яга чаклувала цілих дві години, викликаючи диво за дивом. Нарешті вона сказала:
— Ну, годі! Вам треба йти додому!
— Вже й іти?
— Авжеж, пора… Ви ж хочете бути дома ще завидна, правда?
Аж тепер діти помітили, як уже пізно. Кожне кинулось до свого кошика.
— О! — так і остовпів Томас. — Ми ж знайшли тільки трішечки всякого дріб'язку, а тепер кошики повні боровиків!
— Чого тільки на світі не буває, — вигукнула мала Баба Яга, начебто аж сама здивувалася.
Потім вона хутенько вивела дітей на дорогу.
— Дякуємо тобі! — сказала на прощання Вроні. — А може, ти прийдеш у гості до нас? Ми поводили б тебе скрізь, показали б кухню й льох, стайню й Корбініана.
— А це ж хто? — поцікавився Абраксас.
— Бик, наш улюбленець, — захоплено мовив Томас. — На ньому можна їздити верхи! Тож прийдете?
— Прийдемо! — запевнила мала Баба Яга. — Коли найкраще прийти?
— У неділю, за два тижні, — сказав Томас. — У нас буде свято — День стрільців. Давайте ‘зустрінемося на луці, де буде свято!
— Гаразд! — погодилась мала Баба Яга. — У неділю, через два тижні, ми прийдемо. Ну, а тепер біжіть!
Томас і Броні, взявшись за руки, побігли до міста. Мала Баба Яга подалася до своєї хатки. "Коли б кожна п'ятниця минала так швидко, як оця!" — подумала вона.
Ступивши на подвір'я, вона побачила просто над хаткою чорну, як смола, хмару.
— Оце тобі таке! — каркнув Абраксас. — Тітуся Трам-Бам-Бах підглядала за нами! Мабуть, через димар.
— А може, це звичайнісінька чорна хмара, — збентежено промовила мала Баба Яга. — Принаймні мітли ніде не видно…
Проте на серці в неї наче миші шкреблися. А що, коли це й справді була тітонька Трам-Бам-Бах? Ой лишенько! Та відразу донесе Найстаршій, що вона чаклувала у п'ятницю.
— Побачимо, як там воно буде, — прошепотіла мала Баба Яга.
Вона чекала день, два, цілий тиждень — але нічого не сталося. І до Найстаршої чаклунки її не покликали, і штрафу вона також не платила.
Аж тоді мала Баба Яга полегшено зітхнула: все-таки то була не тітка Трам-Бам-Бах, а звичайнісінька дощова хмара!
Зачароване свято
Гули дзвони, вистрілювали в небо ракети, святкова поляна на околиці міста ледве вміщала щасливих глядачів. Мала Баба Яга довго шукала Томаса і Броні. Вона проштовхувалась крізь юрбу, а ворон Абраксас, роззираючись на всі боки, мало не скрутив собі шиї.Де ж вони поділися — Томас і Броні?
А вони засмучено сиділи за стрілецьким наметом. Тут їх після довгих пошуків і знайшла мала Баба Яга.
— Оце так! — вигукнула вона, похитуючи головою. — Чого похнюпились? Свято ж, а ви от-от заплачете!
— Заплачеш, — зітхнув Томас. — Коли батько надумав віддати нашого бика в нагороду переможцеві.
— Бика Корбініана? — перепитала мала Баба Яга.
— Умгу, — схлипнула Броні. — У нагороду найкращому стрільцеві.
— А він його заріже і засмажить на вогні, — додав Томас. — А тоді всі стрільці гуртом їстимуть його.
— А коли жоден із стрільців його не виграє? — спитала мала Баба Яга. — І таке ж може бути…
— Ні, — заперечив Томас, — Стрілецьке свято — і без переможця? Ні, так не буває.
— Гм! Буває всяк! — сказала мала Баба Яга. Войа вже давно щось собі надумала. — Ходімте-но зі мною, все буде гаразд.
Томас і Броні нерішуче подибали за нею.