Вся ця країна наїжувалася піками і цирками. Місяць з цієї віддалі являв собою дуже дивне видовище. Краєвиди були в умовах відмінних від земних, але вирисовувалися ще чіткіше, ніж на Землі.
Місяць не має атмосфери, а наслідки відсутності цієї газової оболонки вже відомі. Ніякого присмерку на його поверхні, день іде за ніччю, а ніч за днем з раптовістю лампи, яка засвічується й погасає серед глибокої темряви. Ніякого переходу від холоду до тепла. Температура падає вмить від градуса кипіння води до холоду світового простору.
Інший наслідок відсутності повітря такий: там, куди не потрапляє безпосередньо сонячне проміння, панує цілковита темрява. Те, що називають "розпорошеним світлом" на Землі, ця світова матерія, яка поширюється в повітрі, яка утворює присмерки й світанки, тіні й напівтіні, і все те, що зветься грою світла й тіні, не існує на Місяці. Звідси ця різкість контрастів, що припускає лише два кольори — чорний і білий. Коли селеніт прикриє свої вії від сонячного проміння, небо здаватиметься йому абсолютно чорним, і зорі виблискуватимуть перед його очима, як у найтемніші ночі.
Не трудно уявити собі, яке враження справило це чудне видовище на Барбікена і його двох товаришів. Їх очі були дезорієнтовані. Вони більше не сприймали відносної відстані різних планів. Місячний пейзаж, який не зм'якшувала гра світла й тіні, не міг бути змальований земним пейзажистом. Чорнильні плями на білому аркуші — от і все.
Цей краєвид не змінився й тоді, коли снаряд, на висоті вісімдесятого градуса, був від Місяця на відстані лише ста кілометрів. Ні тоді, коли о п'ятій ранку він пройшов менш як за 50 кілометрів від гори Джоя, причому підзорні труби звели цю відстань до 500 метрів. До Місяця начебто можна було торкнутися рукою. Здавалося неймовірним, що ядро не зачепить його через короткий час, можливо, це буде на його північному полюсі, блискучі зубці гір якого яскраво вирізнялися на чорному фоні неба. Мішель Ардан хотів відчинити один з ілюмінаторів і кинутися на місячну поверхню. Падіння з висоти 50 кілометрів! Він не зважав на це. Крім того, це була б некорисна спроба; якщо снарядові не судилося досягти якогось пункту поверхні супутника Землі, Мішель, захоплений рухом снаряда, так само ніколи не досяг би його поверхні.
О шостій годині ранку показався місячний полюс. Подорожні побачили одну сліпуче освітлену половину, тимчасом як друга зникла в темряві. Раптом снаряд перейшов лінію між яскравим світлом і абсолютною темрявою і вмить пірнув у темну ніч.
Розділ XIV
ТРИСТА П'ЯТДЕСЯТ ЧОТИРИ З ПОЛОВИНОЮ ГОДИНИ НОЧІ
Тієї хвилини, коли так несподівано відбулося це явище, снаряд проходив над північним полюсом Місяця на відстані не більшій як 50 кілометрів. Отже, кількох секунд було досить, щоб пірнути в цілковиту темряву світового простору. Перехід відбувся так швидко, без нюансів, без градацій світла, без згасання світлових хвиль, що, здавалось, світило було погашене якимсь могутнім подувом.
— Розтанув, зник Місяць! — вигукнув здивований Мішель.
Справді, ні відблиску, ні тіні, нічого не було більше видно на місці цього диска, кілька секунд тому такого сліпучого. Темрява була цілковита і ставала ще глибшою від блиску зірок. Це була та "чорнота", яку мають у собі ночі Місяця, що тривають для кожної точки диска триста п'ятдесят чотири з половиною години, довгі ночі, які походять від однаковості поступного і обертового рухів Місяця. Ці рухи збігаються, тобто, коли Місяць обернеться навколо Землі один раз, — він через це так само обернеться навколо своєї осі один раз.
Снаряд, заглибившись у тінь Місяця, не зазнавав більше ніякого впливу сонячного проміння.
Отже, всередині була цілковита темрява. Нічого не можна було бачити. Виникла потреба розвіяти цей морок. Хоч як Барбікен ощаджував газ, запас якого був дуже обмежений, — йому довелося засвітити штучне газове світло замість сонячного проміння, в якому Сонце відмовило.
— Чорти б його взяли, це променисте світило, — вигукнув Мішель Ардан, — за те, що воно змушує нас витрачати газ, замість того, щоб давати нам безплатно свої промені!
— Не обвинувачуймо Сонце, — зауважив Ніколл. — Це не його провина, а, певніше, провина Місяця, що застує нам.
— Це все Сонце! — повторював Мішель.
— Це все Місяць! — відповів Ніколл. Барбікен поклав кінець суперечці, сказавши:
— Друзі мої, це зовсім не провина Сонця і не провина Місяця. Це провина снаряда, який, замість того, щоб точно летіти певним напрямком, недоречно збочив. І, щоб бути справедливим, це провина того підступного боліда, який так безжалісно відхилив нас з путі.
— Авжеж! — відповів Мішель Ардан. — І коли ми дійшли в цьому згоди, давайте поснідаємо. Після цілої ночі спостережень треба трохи підживитися.
Ця пропозиція не викликала заперечень. Мішель за кілька хвилин приготував сніданок. Але їли тільки для того, щоб їсти. Відважні мандрівники, кинуті в ці темні простори, відчували, як невиразна тривога охоплює їх.
Проте вони розмовляли про цю ніч, що триває триста п'ятдесят чотири з половиною години, яку закони фізики піднесли жителям Місяця. Барбікен пояснив своїм друзям причини і наслідки цього цікавого явища.
— Безумовно, явище дуже цікаве, — казав він. — Якщо кожна місячна півкуля позбавлена сонячного світла майже на п'ятнадцять днів, то ця, над якою ми в даний момент перебуваємо, навіть не втішається протягом своєї довгої ночі видовищем яскраво освітленої Землі на своєму небі. Коротше, Місяць (якщо вживати цю назву для визначення нашої Землі) існує тільки для одного боку місячної кулі. Або інакше, якби було таке становище на Землі, якби, наприклад, у Європі ніколи не можна було б побачити Місяця, що з'являвся б лише на протилежному боці, — уявляєте собі, яке було б здивовання європейця, коли б він приїхав до Австралії?
— Тоді подорожували б тільки для того, щоб побачити Місяць! — зауважив Мішель Ардан.
— Гаразд, — продовжував Барбікен, — таке саме здивовання було б у селеніта, який живе на поверхні Місяця, протилежній до Землі і невидимій нашим товаришам з земної кулі.
— І яку ми побачили б, — додав Ніколл, — якби ми прибули сюди в той час, коли Місяць перебуває в фазі новомісяччя, тобто на п'ятнадцять днів пізніше.
— Я додам ще до цього, — продовжував Барбікен, — що житель видимого боку перебуває в особливо сприятливих умовах порівняно з своїми братами на невидимому боці. Цей другий бік, як ви бачите, має ночі, що тривають триста п'ятдесят чотири з половиною години, причому ніякий промінь не прорізує цієї темряви. Перший, навпаки, коли Сонце, яке освітлювало його протягом п'ятнадцяти днів, заходить за горизонт, бачить, як на протилежному горизонті сходить чудове світило. Це Земля, втринадцятеро більша за цей зменшений Місяць, який ми знаємо; Земля, яка на місячному небі має кутовий діаметр у два градуси і яка ллє на нього світло втринадцятеро сильніше, не послаблюване ніякою атмосферною оболонкою, Земля, яка зникає лише тоді, коли знову з'являється Сонце.
— Добре сказано! — зауважив Мішель Ардан. — Тільки, мабуть, трохи академічно.
— Звідси висновок, — продовжував Барбікен, і бровою не моргнувши, — що ця видима половина кулі повинна бути дуже придатна, щоб жити на ній, бо вона завжди дивиться то на Сонце, коли буває повна фаза, то на Землю, коли буває новомісяччя.
— Але, — сказав Ніколл, — ця вигода має і свій протилежний бік: адже Сонце несе з собою нестерпну жару.
— Невигода тут однакова для обох боків, бо віддзеркалене Землею світло, очевидно, позбавлене тепла. Однак, та невидима половина зазнає ще більшої жари, ніж видима половина. Це я кажу для вас, Ніколл, бо, можливо, Мішель не розуміє.
— Дякую за добру думку про мене, — промимрив Мішель.
— Справді, — продовжував Барбікен, — . ця невидима половина дістає водночас світло і тепло Сонця під час новомісяччя — коли Місяць, бувши в кон'юнкції (сполученні), міститься між Сонцем і Землею. Тоді він на дві свої відстані від Землі ближчий до Сонця, ніж тоді, коли буває повна фаза. А це, якщо визначити цифрами, становить приблизно 900 000 кілометрів. Звідси виходить, що ця невидима половина Місяця дістає проміння Сонця тоді, коли вона ближча до нього на 900 000 кілометрів.
— Цілком вірно, — підтвердив Ніколл.
— Навпаки… — продовжував Барбікен.
— Хвилинку, — сказав Мішель, уриваючи мову свого серйозного товариша.
— Що тобі?
— Я хочу продовжувати пояснення.
— Навіщо?
— Щоб довести, що я зрозумів.
— Гаразд, — сказав Барбікен, усміхаючись.
— Навпаки, — сказав Мішель, наслідуючи тон і жести президента Барбікена, — навпаки, видима половина Місяця освітлена Сонцем під час повної фази, тобто тоді, коли Місяць перебуває відносно Землі на протилежному боці, і віддаль від променистого світила збільшилася, круглим числом, на дев'ятсот тисяч кілометрів, а тепло, яке одержує Місяць, повинне бути трохи менше.
— Добре сказано! — вигукнув Барбікен. — Знаєш, Мішелю, ти маєш здібності!
— Так, — недбало відповів Мішель, — ми всі там такі в Парижі.
Барбікен серйозно потиснув руку своєму милому товаришеві і перелічував далі деякі вигоди, що їх мають жителі видимої половини. Зокрема, тут можна спостерігати сонячні затемнення, які бувають тільки на цьому боці Місяця. Ці затемнення, спричинені тим, що Земля стає між Місяцем і Сонцем, можуть тривати дві години. У цей час Земля, через те, що проміння заломлюється її атмосферою, здається чорною плямою на Сонці.
— Отже, — сказав Ніколл, — ця невидима половина дуже погано устаткована.
— Так, — відповів Барбікен, — але не зовсім. Справді, в наслідок лібрації, тобто хитання навколо свого центра, Місяць показує Землі трохи більше, ніж половину своєї кулі. Він немов маятник, центр ваги якого віднесений до земної кулі і який гойдається регулярно. Яка причина цього гойдання? А та, що обертовий рух Місяця навколо його осі має рівномірну швидкість, а його поступний рух по еліптичній орбіті навколо Землі не має рівномірної швидкості. У перигеї швидкість пересування перемагає, і Місяць показує частину свого західного краю. В апогеї, навпаки, перемагає швидкість обертання, і з'являється клаптик східного краю. Це відрізок кулі приблизно в вісім градусів, який з'являється то на заході, то на сході.