Але перед тим він мав ще здійснити одну операцію, по змозі без свідків.
Все потрібне для цієї операції гладун ніс із собою в паперовому мішку.
В понеділок уночі, коли "ягуар" збив жінку з дитиною, одна фара його розбилася. При цьому зовнішній обідок фари злетів і перебував тепер в руках поліції, а корпус її зсунувся. Щоб вести машину в темряві, треба було замінити оптичний елемент і якось закріпити корпус. Але звертатися в такій справі до ремонтної майстерні чи до механіка готельного гаража означало б лізти в петлю.
Вчора, вибравши час, коли в гаражі було безлюдно, Огілві оглянув машину – вона стояла в закутку за колоною – і вирішив, що, діставши оптичний елемент приблизно такого ж розміру, він сам зможе відремонтувати фару.
Потрібну деталь можна було б, звісно, купити в єдиного в Новому Орлеані торговця автомобілями, який продавав і "ягуари". Але, зваживши ризик, Огілві цей варіант відкинув. Хоч поліція ще не визначила марки розшукуваної машини, осколки фари не сьогодні-завтра заговорять. Слідчі не обминуть своєю увагою торговця "ягуарами", а той, безперечно, зразу пригадає, хто купував у нього цю деталь. Тим-то Огілві вирішив задовольнитися стандартним герметизованим оптичним елементом американського виробництва, який він придбав у магазині самообслуговування. За розміром цей елемент начебто підходив. Лишалося встановити й випробувати його.
Купівля лампи була лише одним епізодом заморочливого дня, який приніс старшому детективові і радість, і тривогу. Крім того, його змагала фізична втома – а попереду ж була безсонна ніч за кермом… Він утішав себе згадкою про двадцять п'ять тисяч доларів, з яких десять тисяч, як було домовлено, він вже одержав від герцогині Кройдонської. То була напружена, мовчазна сцена: герцогиня пихато, зневажливо передає пачки банкнотів, він, Огілві, квапливо пхає їх у портфель, а герцог, п'яний як чіп, стоїть, поточуючись, поряд, лупає очима і, мабуть, не усвідомлює, що, власне, відбувається.
На згадку про гроші гладунові теплішало на серці. Тепер вони були сховані в надійному місці, а при собі він залишив тільки дві сотні – на випадок, якщо в дорозі станеться щось непередбачене.
Тривога, що затьмарювала цю радість, мала дві причини. По-перше, Огілві добре розумів, що з ним зроблять, якщо впіймають у розшукуваному "ягуарі". А другою причиною був Макдермотів недвозначний наказ – не відходити далеко від готелю.
Нічна крадіжка, що, видима річ, свідчила про появу в "Сейнт-Грегорі" професіонального злодія, сталася так невчасно, що гірше й не придумаєш. Огілві зробив усе, що міг. Він повідомив міську поліцію, і детективи допитали потерпілого. Персонал готелю і, зокрема, інших охоронників було попереджено, а заступник Огілві дістав детальні інструкції про все, що треба зробити в екстреному випадку. І все-таки Огілві добре усвідомлював, що повинен бути на місці й особисто керувати всіма заходами. Завтра, коли Макдермот довідається про його від'їзд, скандал буде грандіозний. Зрештою, на скандал начхати, бо макдермоти приходять і йдуть геть, а Огілві лишається – з причини, відомої тільки йому й Уорренові Тренту. Ні, не скандалу боявся старший детектив, а надмірної уваги до своєї особи, розпитів про те, куди він зникав на кілька днів.
В один тільки спосіб крадіжка прислужилася йому – надала можливість іще раз відвідати поліційне управління, де він, ніби між іншим, поцікавився, чи є зрушення в розслідуванні вбивства на дорозі. Йому відповіли, що інтенсивні пошуки не припиняються, і як тільки слід буде знайдено, в операцію включаться всі наявні поліційні сили. Через газету "Стейтс-айтем" поліція звернулася до населення з новим закликом – негайно повідомляти про будь-який автомобіль з ушкодженим крилом чи фарою. Це означало, що непомітно вивести "ягуар" за місто буде тепер ще важче…
Пройшовши тунель, Огілві опинився в підземному ярусі гаража.
В скупо освітленому приміщенні панувала тиша. Огілві завагався: підніматися зразу до герцогової машини, що стоїть кількома ярусами вище, чи спочатку зайти на контрольний пункт, до нічного чергового? Вирішивши не ризикувати, він попрямував до контрольного пункту, відсапуючись, подолав два прольоти металевих сходів і зайшов до яскраво освітленої скляної будки, розміщеної на рівні вуличного тротуару при в'їзді в гараж. Контролер Калгмер – прискіпливий, занудистий старигань – відклав газету.
– Хочу вас попередити, – сказав Огілві, – що я беру машину герцога Кройдонського. Бокс триста сімдесят один. Герцог просив зробити одну послугу.
Калгмер насупився.
– Не знаю, чи маю право дозволити вам, містер О. Без доручення не можна.
Огілві витяг з кишені записку, написану вранці на його прохання герцогинею Кройдонською.
– Цього вам вистачить?
Нічний контролер повільно й уважно прочитав записку, потім покрутив її в руках.
– Та, мабуть, вистачить.
Старший детектив простяг руку – забрати записку.
Калгмер похитав головою.
– Ні, хай залишиться в мене. Це ж документ.
Гладун знизав плечима. Записку, звісно, краще було б забрати, але, наполягаючи, тільки привернеш увагу до факту, який інакше швидко забудеться…
Показавши на паперовий мішок, він сказав:
– Я віднесу це в машину, а виїду пізніше, години за дві.
– Будь ласка, містер О., – кивнув контролер і знову втупив очі в газету.
За кілька хвилин Огілві підійшов до бокса 371 і сторожко озирнувся. Наполовину заповнений машинами ярус – велике приміщення із залізобетонною підлогою й низькою стелею – був безлюдний. Шофери нічної зміни – так звані "жокеї", що розвозять машини по боксах, очевидно, зібралися в своїй роздягальні на першому поверсі – хто грає в карти, а хто, поки нема роботи, куняє. Отже, шлях вільний, але діяти треба швидко.
В далекому закутку за "ягуаром" і колоною, що частково його закривала, Огілві вийняв з паперового мішка й розклав на підлозі оптичний елемент фари, викрутку, гострозубці, мотки дроту та ізоляційної стрічки.
Його, здавалося б, незграбні пальці працювали напрочуд спритно. Надягнувши рукавички, щоб не поранити руки, він повиймав уламки розбитої фари. Кількох секунд йому вистачило, щоб пересвідчитися, що куплена деталь за розмірами підійде, але електровиводи в неї – закороткі. Та він був готовий до цього. Пустивши в хід гострозубці, дріт та ізоляційну стрічку, він швиденько подовжив проводку й з'єднав її з автомобільною. Відтак встановив і закріпив дротом оптичний елемент, замість загубленого зовнішнього обідця позапихав між склом і корпусом шматки картону, а потім заліпив цей круглий проміжок ізоляційною стрічкою. Зроблено все це було абияк і вдень впадало б в око, але в нічній темряві навряд чи приверне чиюсь увагу. Вся операція забрала в нього хвилин п'ятнадцять. Відчинивши дверцята машини, він клацнув вимикачем. Обидві фари засвітилися.
Огілві задоволено крякнув. І в цю мить знизу долинули різкий сигнал і гудіння машини, що набирає швидкість. Огілві закляк. Гуркіт мотора наростав, відбиваючись луною від бетонних стін і низької стелі. Машина наближалась. Ось знизу вихопилися яскраві промені фар. Вони на мить освітили пандус, і машина промчала нагору, на верхній ярус. Вискнули різко загальмовані колеса, мотор замовк, грюкнули дверцята, Огілві розслабився. Він знав, що "жокей" тепер спуститься вниз ліфтом.
Коли кроки затихли, він склав інструменти в паперовий мішок, кинувши туди й великі осколки старої фари. Мішок він поки що залишив біля машини, а сам зійшов пандусом на долішній ярус, де стояла шафа прибиральниць. З шафи він узяв мітлу, совок на сміття і відро. Набравши у відро теплої води, кинув туди ганчірку. Потім, почекавши, поки проїдуть дві машини, поспішив нагору, до "ягуара".
Орудуючи мітлою й совком, Огілві старанно зібрав з підлоги дрібні уламки скла: потрапивши до рук поліційних експертів, вони одразу стали б доказом номер один.
Часу лишалося мало. Одна по одній машини поверталися в гараж. Підмітаючи, він двічі змушений був пригинатися й завмирати, причому одну машину поставили в боксі на тому ж ярусі, за кілька кроків від "ягуара". На щастя, шофер не роздивлявся довкола; але тепер небезпека зростала з кожною хвилиною. Якщо "жокей" помітить його, то здивується, підійде й почне розпитувати, що він тут робить, а потім розповість усе внизу, в роздягальні. Пояснення, що його Огілві дав нічному контролерові, візьмуть під сумнів. Ні, цього не можна допустити: вирушаючи на північ, він повинен зоставити по собі якнайменше слідів.
Йому лишалося ще одне. Взявши з відра з водою ганчірку, він ретельно витер ум'ятину в крилі "ягуара" й поверхню навколо неї. Коли він викрутив ганчірку над відром, чиста вода в ньому стала бурою. Ще раз оглянувши зроблене, Огілві схвально мугикнув. Що б там не сталося, на машині вже не знайдуть слідів висохлої крові.
За десять хвилин, спітнілий після напруженої праці, він увійшов у головний корпус готелю й попрямував до свого кабінету, маючи намір якусь годину відпочити, перше як вирушити в далеку подорож до Чікаго. По дорозі Огілві глянув на годинник. Він показував чверть на дванадцяту.
Четвер
1
"Якщо хочеш, щоб голова завтра була свіжа, йди-но додому й лягай спати", – сказав собі Пітер Макдермот.
Було пів на першу ночі. Вже дві години, а, може, й більше, він блукав вулицями нічного міста.
Від Марші він увечері пішов додому. Але йому було тісно в чотирьох стінах, спати не хотілося, і він вирішив прогулятись до річки. Пройшовши Кенел-стріт, сів на пором, і я безлюдної набережної того берега Міссісіпі довго милувався вогнями над чорною водою. Потім повернувся в центр і тепер сидів, смакуючи каву з молоком, на старому Французькому ринку.
Кілька хвилин тому, вперше за багато годин згадавши про готельні справи, він подзвонив у "Сейнт-Грегорі" й спитав, чи є якісь новини з наради організаторів з'їзду дантистів. Заступник чергового адміністратора відповів ствердно: пізно ввечері старший офіціант, який обслуговував нараду, доповів, що, прозасідавши шість годин, виконавчий комітет так і не дійшов згоди. Але екстрені загальні збори всіх делегатів були призначені на 9.30 ранку в Дофіновім залі. Збереться там душ триста. Засідання буде закрите, розроблено заходи, що мають гарантувати цілковиту секретність дебатів, і адміністрацію готелю просять сприяти в цьому.
Пітер розпорядився, щоб усі прохання організаторів з'їзду виконувалися і, знову забувши про готельні справи, повернувся думкою до Марші.