Нижчі жерці вийшли на півгодини пішої дороги, щоб привітати знатного гостя. З'їхалось багато пророків, святих отців і синів божих з усіх чудотворних місць Нижнього Єгипту, щоб почути слово мудрості. Через кілька днів у храм прибули верховний жрець Мефрес і пророк Ментезуфіс.
Вшановували Пентуера не тільки тому, що він був радником військового міністра і, незважаючи на молодий вік, членом найвищої ради, а тому, що цей жрець уславився на цілий Єгипет. Боги обдарували його надлюдською пам'яттю, красномовністю і насамперед чудовим даром ясновидця. В кожній речі й справі він вбачав прихований від інших людей зміст і вмів подати його так, що він став зрозумілий для всіх.
Не один номарх і не один високий сановник фараона, довідавшись, що Пентуер правитиме урочисту службу в храмі богині Гатор, заздрили найскромнішому жерцеві, що той почує натхненого богами.
Священнослужителі, що вийшли на дорогу вітати Пентуера, сподівалися побачити його в розкішній церемоніальній колісниці або в ношах на руках восьми рабів. Яке ж було здивування, коли вони побачили худого, з непокритою головою, закутаного в грубе покривало аскета, який їхав верхи на ослиці і привітав їх з великою покорою.
Коли його ввели до храму, він приніс жертву богині і відразу ж пішов оглядати місце, де мали відбутись урочистості.
Після цього Пентуера більше не бачили. Але в храмі та в прилеглих до нього дворах запанувало надзвичайне пожвавлення. Туди звозили коштовний посуд, зерно, дороге вбрання, привели кількасот селян і робітників, з якими Пентуер замкнувся на відведеному для відправи подвір'ї і робив якісь приготування.
Після восьми днів роботи він сповістив верховного жерця богині Гатор, що все готове.
Весь цей час царевич Рамзес, замкнувшись у своїй келії, молився й постив. Нарешті одного дня о третій годині пополудні до нього прийшли, вишикувавшись парами, з десяток жерців і покликали його на свято.
Біля входу в храм царевича привітали старші жерці і разом з ним обкурили пахощами велетенську статую богині Гатор. Потім вони звернули в тісний і низький коридор, в самому кінці якого горів вогонь. У повітрі стояв сморід смоли, що кипіла в котлі.
Недалеко від котла з отвору в підлозі долинали моторошні людські стогони й прокляття. — Що це таке? — спитав Рамзес одного з жерців, які йшли
поруч нього.
Той нічого не відповів, а на обличчях усіх присутніх, наскільки їх можна було побачити, позначились хвилювання і страх.
В цю хвилину верховний жрець Мефрес взяв у руку великий черпак і, набравши з котла киплячої смоли, мовив піднесеним голосом:
— Так нехай згине кожен зрадник святих таємниць!.. Проказавши це, він вилив смолу в отвір підлоги. В підземеллі розлігся несамовитий крик.
— Вбийте мене... якщо в серцях ваших є хоч крихта милосердя! — заблагав голос.
— Хай тіло твоє сточать хробаки!.. — мовив Ментезуфіс, виливаючи розтоплену смолу в отвір.
— Пси!.. Шакали! — хрипів голос.
— Хай серце твоє перетліє на попіл і розвіється в пустелі, — мовив другий жрець, перехиляючи черпак.
— О боги! Чи ж можна стільки терпіти?.. — відповів мученик з підземелля.
— Хай душа твоя з печаттю своєї ганьби й злочинства блукає по тих місцях, де живуть щасливі люди... — проказав інший жрець і знову вилив черпак смоли.
— Щоб вас земля поглинула... Змилуйтесь!.. Дайте хоч передихнути...
Поки черга дійшла до Рамзеса, голос у підземеллі замовк.
— Так боги карають зрадників!.. — мовив до царевича верховний жрець.
Рамзес зупинився і втупив у нього повний гніву погляд. Здавалось, він зараз вибухне прокляттями і покине це зборисько катів. Але й він відчув страх перед богами і мовчки пішов за іншими.
Тепер гордий наступник трону зрозумів, що є влада, перед якою схиляються фараони. Його охопив майже розпач, йому хотілось утекти звідси, зректися трону... Але він мовчав і йшов далі, оточений жерцями, що співали молитву.
"Тепер я вже знаю, — думав він, — куди зникають люди, що не подобаються слугам божим!.."
Ця думка не зменшила його жаху.
Вийшовши з вузького коридора, повного диму, процесія знову опинилась на пагорку під відкритим небом. Трохи нижче був величезний двір, з трьох боків оточений одноповерховими будівлями.
Від того місця, де стояли жерці, у вигляді амфітеатру уступом ішли п'ять широких терас, по яких можна було проходжуватись довкола подвір'я або зійти вниз.
На подвір'ї не було нікого, але з будинків визирали якісь люди.
Верховний жрець Мефрес, як найдостойніший серед присутніх, відрекомендував царевичеві Пентуера. Лагідне обличчя аскета так не відповідало тим страхіттям, які чинилися в підземеллі, що царевич здивувався. Та аби щось сказати, він мовив до Пентуера:
— Здається, я вже колись зустрічав вас, святий отче?
— Торік на маневрах під Пі-Баїлосом. Я був там при його достойності Гергорі, — відповів жрець.
Звучний і спокійний голос Пентуера вразив царевича. Він уже десь чув і цей голос у якихсь незвичайних обставинах. Але коли й де?..
В кожному разі жрець справив на нього приємне враження. Якби тільки він міг забути крик людини, яку обливали киплячою смолою!..
— Можна починати, — озвався верховний жрець Мефрес. Пентуер виступив наперед амфітеатру і плеснув у долоні.
З навколишніх будинків вибігла юрба танцівниць і вийшли під звуки музики жерці, несучи невелику статую богині Гатор. Музиканти ішли попереду, а за ними танцівниці виконували священний танець, і, нарешті, пливла статуя богині, оповита димом курильниць. Процесія обійшла подвір'я і, зупиняючись через кожні кілька кроків, просила благословення в богині та заклинала злих духів, щоб покинули місце, де мала відбутись сповнена таємниць релігійна урочистість.
Коли процесія повернула до будинків, наперед виступив Пентуер. Присутні сановники й жерці, яких було чоловік двадцять чи тридцять, скупчилися навколо нього.
— З волі його святості фараона, — почав Пентуер, — і за згодою найвищої жрецької влади ми повинні втаємничити наступника трону Рамзеса в деякі подробиці життя єгипетської держави, відомі тільки богам, правителям країни й храмам. Я знаю, достойні отці, що кожен з вас пояснив би ці речі молодому царевичеві краще від мене, бо. ваші серця сповнені мудрості, а вашими устами промовляє богиня Мут. Та оскільки на мене, що є лише учнем і порохом вашим, покладено цей обов'язок, дозвольте, щоб я виконав його під вашим високим керівництвом і наглядом.
Гомін задоволення розлігся між жерцями, яких було так вшановано. Пентуер звернувся до царевича:
— Вже кілька місяців, слуго божий Рамзесе, як заблудлий подорожній шукає дороги в пустелі, так ти шукаєш відповіді на питання — чому зменшились і зменшуються прибутки його святості фараона? Ти розпитував номархів, і, хоч вони пояснили тобі все, як могли, їхні пояснення не задовольнили тебе, незважаючи на те, що ці сановники наділені найвищою людською мудрістю. Ти звертався до великих писарів, але ці люди самі, як птахи з силець, не могли виплутатися з труднощів, бо розум людини, навіть вихованої в школі писарів, неспроможний збагнути причини таких речей. Зрештою, змучений марними поясненнями, ти почав придивлятися до самих номів, до людей та до праці їхніх рук, але нічого не побачив. Адже є речі, про які люди мовчать, мов камінь, але про які розкаже тобі навіть камінь, якщо впаде на нього світло богів.
Отож, коли зрадили тебе всі земні розуми і сили, ти вдався до богів. Босоніж, посипавши голову попелом, ти прийшов як прочанин до цього великого храму, де з допомогою молитов та постів очистив своє тіло і зміцнив дух. Боги, а особливо могутня Гатор, вислухали твої прохання і моїми недостойними вустами дають тобі відповідь, яку ти маєш глибоко заховати в своєму серці...
"Звідки він знає, — думав тим часом царевич, — що я розпитував писарів і номархів?.. Ага, йому сказали про це Мефрес і Ментезуфіс... Зрештою вони все знають!.."
— Послухай, — мовив далі Пентуер, — я відкрию тобі, з дозволу присутніх тут сановників, чим був Єгипет чотириста років тому, за панування найславетнішої і найпобожнішої дев'ятнадцятої Фіванської династії, і чим він є тепер...
Коли перший фараон тієї династії, Ра-Мен-Пегуті-Рамзес, узяв владу над країною, прибутки держави від збіжжя, худоби, пива, шкур, цінного металу і різних виробів становили сто тридцять тисяч талантів. Коли б існував на світі народ, який всі ці товари міг би нам обміняти на золото, фараон мав би щороку сто тридцять три тисячі мін золота. Коли зважити, що один воїн може нести на плечах двадцять шість мін, то для перенесення цього золота треба було б майже п'ять тисяч воїнів.
Жерці зашептались між собою з неприхованим подивом. А царевич навіть забув про замученого в підземеллі.
— А сьогодні, — казав далі Пентуер, — щорічний прибуток його святості від усіх продуктів нашої землі становить лише дев'яносто вісім тисяч талантів, і якби за них дістати золото, його вже могли б перенести лише чотири тисячі воїнів.
— Про те, що прибутки держави дуже зменшилися, я знаю, — втрутився Рамзес, — але чому?
— Будь терплячий, слуго божий, — відповів Пентуер. — Зменшилися не тільки прибутки його святості... За дев'ятнадцятої династії Єгипет мав сто вісімдесят тисяч озброєних людей, Якби кожен тодішній воїн з волі богів обернувся на камінчик завбільшки з виноградину...
— Цього не може бути, — шепнув Рамзес.
— Боги все можуть, — суворо мовив верховний жрець Мефрес.
— Або краще, — вів далі Пентуер, — якби кожен воїн поклав на землю по камінчику, зібралося б сто вісімдесят тисяч камінчиків, і гляньте, достойні отці, вони б зайняли на землі от стільки місця...
Він показав рукою на червонястий прямокутник, що лежав на подвір'ї.
— В цій фігурі вмістилися б усі камінчики, покладені військом Рамзеса Першого. Вона має дев'ять кроків завдовжки і п'ять завширшки. Ця фігура червона, у неї колір тіла Єгипту, бо тоді військо складалося тільки з самих єгиптян...
Жерці знову зашептались. Рамзес спохмурнів, бо йому це здалося натяком на те, що він любить чужоземних воїнів.
— Сьогодні, — казав Пентуер, — у нас насилу набралося б сто двадцять тисяч воїнів! Якби кожен з них кинув на землю по камінчику, утворилася б ось така фігура... Гляньте, достойні отці...
Біля першого прямокутника лежав другий, такий самий завширшки, але значно коротший.