135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.
Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією
Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,
140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі
їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.
З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,
Більше він, кажуть, не їсть і не п'є, як звичайно бувало,
Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням
145] В смутку сидить, і в'яне усе на костях його тіло".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!
Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,
Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.
і5о Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж
Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього
Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала
Потай од інших, а та хай старого про все повідомить".
Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,
155] Той їх до ніг підв'язав і до міста пішов. Від Афіни
Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.
Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з'явилась,
Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, —
Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,
Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.
Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий
165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати
І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:
"О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,
Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,
170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго
Осторонь буду, — готова я поряд із вами до бою".
Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.
Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.
175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,
Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.
Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину
Знов повернувся. Дуже здивований син його любий
Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.
180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:
"Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.
Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.
Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?
Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну
185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!"
В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
"Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?
Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи
Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!"
190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили
З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.
Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,
Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:
"Не Одіссей ти, не батько мій, ні, — то якийсь мене зводить
195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.
Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити
Розумом власним, лиш богу, як з'явиться він перед нами,
Легко зробити себе молодим чи старим — як захоче.
Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті
200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,
Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.
Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,
205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,
Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.
Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, —
Отже, й мене, як схотілося їй, — бо усе вона може, —
То на убогого старця подібним зробила, то раптом
210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.
Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,
Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину".
Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,
Став Телемах обнімати свого благородного батька.
215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.
Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше —
Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них
Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.
Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.
220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:
"Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці
В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався".
225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.
Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших
Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.
Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,
230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних —
Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.
Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.
Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни —
Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.
235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно
З певністю знав я — і скільки їх є там, і що то за люди.
Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,
Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,
Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться".
240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,
Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.
Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, — адже неможливо
Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.
245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато
Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.
Тільки з Дуліхію тут п'ятдесят їх і двоє добірних
Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.
З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,
250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних
Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.
Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,
Є ще й прислужники два, досвідчені різати м'ясо.
Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,
255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.
Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •'
Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би".
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам'ятай це;
260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна
Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.
Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших
265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають".
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись
Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами
Й нами зав'яжеться справа Ареєва в домі моєму.
270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому
І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.
Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста
В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.
Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,
275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.
Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили
Й навіть ударили чимось, — дивися й на це ти спокійно,
Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства
Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих
280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,
Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу
Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,
285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові
Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї
Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:
"Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,
Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, —
290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.
Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:
Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,
Ви не поранили тут один одного та не зганьбили
Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо".
295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,
Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,
Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна
З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,
Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,
Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,
Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.
Тільки удвох — я і ти — будем настрої знати жіночі,
305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.
Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму
Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має".
Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:
"Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.
Впевнишся, — досі у нім легкодухості ще не бувало.
Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,
Буде із того, — подумати трохи й над цим попрошу я.
Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,
Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно
315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.
Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я —
Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.
Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би
Перевіряти, — встигнемо це ми й пізніше зробити,
320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця".
Так між собою вони провадили стиха розмову.
А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом —
Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.
Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,
325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,
Снасті потому позносили з нього пособці відважні,
А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.
Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,
Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,
330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,
Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого
Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.
Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,
Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.
335] А до домівки божистого володаря підійшовши,
Перед всіма на подвір'ї жінками окличник промовив:
"Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся".
До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько
Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.
з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався
Він до свиней своїх, дім і подвір'я її залишивши.
А женихи зажурились, уражені звісткою тою,
Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний
І кружкома проти брами вхідної усі посідали.
345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:
"Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,
Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили — не вдасться!
Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,
Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,
350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались".
Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,
Вгледів, що вже корабель їх — у глибоководній затоці
Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.
Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:
355] "Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!
Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі
Бачили той корабель, а догнати його не здолали".
Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.
На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,
Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.
Потім юрбою на площу самі подалися, нікому
Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.
Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
"Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!
Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи
Наші дозорці позмінно.