Вони справді служать богам, навіть уночі... Але навіщо це статуям?.."
Царевич не раз бачив на межах провінцій статуї богів, що їх обкидали болотом мешканці сусідніх номів, обстрілювали з луків і пращ воїни чужоземних полків. Якщо богів не гнівить така зневага, то вони, видно, не дуже дбають і про молитви та відправи.
"А хто зрештою бачив богів?" — сам себе спитав царевич.
Величезний храм, його незліченні колони, лампади, що горіли перед статуєю, — все це привертало увагу Рамзеса. Йому схотілося оглянути цей неосяжний, таємничий лабіринт, і він пішов уперед.
Раптом йому здалося, що до його потилиці злегка доторкнулась чиясь рука... Рамзес оглянувся... Нікого не було... Він пішов далі.
Та ось дві руки схопили його за голову, а третя, дужа, лягла на плече...
— Хто тут? — скрикнув царевич і кинувся між колони. Але тут він спіткнувся і мало не впав: щось схопило його
за ноги.
Рамзеса знов опанував страх, ще більший, ніж у келії. Він, не тямлячись, кинувся тікати, наштовхуючись на колони, які заступали йому дорогу, а темрява обгортала зі всіх боків.
— О свята богине, рятуй!.. — прошептав царевич.
В цю мить він зупинився; за кілька кроків перед ним були великі двері храму, крізь які прозирало зоряне небо. Він оглянувся назад: серед лісу величезних колон світилися лампади, і їхній блиск тьмяно відбивався від бронзових колін богині Гатор.
Царевич повернувся в свою келію, схвильований і вражений; серце йому тріпотіло, як спійманий у сильце птах. Вперше за багато років він упав ниць і гаряче став молитися, благаючи ласки й прощення.
— Тебе буде почуто!.. — озвався над ним солодкий голос.
Рамзес враз підняв голову, але в келії не було нікого: двері замкнені, стіни товсті. Він став молитися ще палкіше і так і заснув, припавши обличчям до кам'яної підлоги, розкинувши руки.
Коли на другий день царевич прокинувся, він був уже іншою людиною: він пізнав силу богів і мав надію на їхню ласку.
З того часу, протягом цілої низки днів, Рамзес самовіддано і ревно виконував священні обряди. Він цілими годинами молився в своїй келії, дав собі поголити голову, надів жрецьке вбрання і чотири рази на добу співав у хорі молодших жерців.
Його минуле життя, сповнене розваг, викликало в нього огиду; а невіра, якою він перейнявся серед розпусної молоді й чужинців, сповнювала його жахом. І якби йому зараз сказали вибрати трон чи службу жерця, він завагався б.
Якось верховний жрець покликав царевича до себе і нагадав йому, що він прийшов сюди не лише молитися, але й осягнути мудрість. Він похвалив його за побожне життя, сказав, що він уже очистився від мирського бруду, і звелів познайомитись із школами, які були при храмі.
Швидше з послушенства, аніж з цікавості, царевич просто від нього пішов на внутрішнє подвір'я, де містилися класи читання й письма. Це була велика зала, яка освітлювалася через отвір в покрівлі. На матах сиділо кілька десятків напівголих учнів з навощеними табличками в руках. Одна стіна була з гладенького алебастру; перед нею стояв учитель і різнокольоровою крейдою писав знаки.
Коли до зали увійшов царевич, учні (майже всі одного віку з ним), упали ниць. Учитель, вклонившись, перервав заняття, щоб виголосити учням повчання про велике значення науки.
— Любі мої! — сказав він. — "Людина, яка не має охоти до пізнання мудрості, мусить займатися фізичною працею й напружувати зір. Але той, хто розуміє ціну наук і ретельно вивчає їх, може досягти всілякої влади і всіляких придворних посад. Пам'ятайте про це!.."
Придивіться, як поневіряються люди, що не знають грамоти. "Коваль завжди чорний і обсмалений, руки його всі в мозолях, і працює він день і ніч. Каменяр обриває собі руки, щоб наповнити шлунок. Муляра, що виводить капітелі у формі лотоса, вітер, бува, зриває з даху. В ткача зігнуті коліна, зброяр вічно в дорозі: не встигне повернутись додому ввечері, як уже мусить іти знову. В маляра, який розмальовує стіни, пальці завжди в смердючій фарбі, а життя його минає серед ганчірок. А скороход, прощаючись із своєю родиною, щоразу повинен складати заповіт, бо може в дорозі зустріти диких звірів або потрапити в руки азіатів"
Я розказав вам про долю різних ремісників, бо хочу, щоб ви любили науку писання, яка є вашою матір'ю, а тепер я змалюю вам її красу. Ця наука не просто порожнє слово на землі; вона важливіша за всі інші заняття. Того, хто володіє наукою писання, шанують з дитинства; він виконує великі справи. А той, хто занедбав цю науку, живе в злиднях.
Долати шкільну науку так важко, як і сходити на гору; але одного її дня вистачить вам на цілу вічність. Отож швидко, якнайшвидше опануйте її і полюбіть... Становище писаря — велике становище, його каламар і книжка приносять йому радість і багатство...
Після цього пишного повчання про перевагу науки, яке три тисячі років без ніякої зміни слухали єгипетські учні, учитель взяв крейду і почав писати на алебастровій стіні азбуку. Кожна буква позначалась кількома ієрогліфічними символами чи демотичними знаками. Око, птах або перо означали — А, вівця або горщик — Б, людина на весь зріст або човен — К, змія — Р, людина, що сидить, або зірка — С.
Через таку різноманітність знаків для кожної букви дуже важко було вчитися читати й писати.
Тому Рамзес утомився від самого лише слухання, серед якого єдиною розрядкою було те, що вчитель казав котромусь із учнів назвати або написати літеру, а той помилявся і діставав києм по спині.
Попрощавшись із школярами й учителем, царевич із школи писарів перейшов до школи землемірів. Тут навчали молодь знімати плани полів, які здебільшого мали форму прямокутників, або нівелювати грунт з допомогою двох віх та кутоміра. У цій же школі вчили писати числа. Це була наука не менш складна, ніж писання ієрогліфів чи демотичних знаків. Найпростіші арифметичні дії становили вищий курс науки; виконувались вони з допомогою кульок.
Рамзесові так набридло на це дивитися, що він лише через кілька днів згодився відвідати лікарську школу.
Це була водночас І лікарня, а скоріше великий сад, густо засаджений деревами й засіяний запашними травами. Хворі цілі дні проводили на повітрі і на сонці, в ліжках, на яких, замість матраців, було натягнуте полотно.
Коли царевич зайшов до лікарні, там саме робилися різні процедури. Кілька хворих купалися у проточній воді, одного змащували якимись пахучими мазями, другого обкурювали. Деяких присипляли поглядом і жестами рук; один пацієнт стогнав, бо йому щойно вправили вивихнуту ногу.
Певне, тяжко хворій жінці жрець подавав у келиху якусь мікстуру, приказуючи:
— "Ідіть, ліки, ідіть, виженіть недугу з мого серця і з мого тіла, нехай подіє сила ваших чарів..."
Далі царевич, у супроводі великого лікаря, пішов до аптеки, де один з жерців готував ліки з трав, меду, олії, шкурок зміїв та ящірок, із кісток та жиру тварин. При появі Рамзеса жрець навіть не відірвав очей від своєї роботи. Він усе розважував і розтирав якісь речовини для ліків, бурмочучи при цьому молитву: "Зцілили Ісіду, зцілили Гора. О Ісідо, велика чарівнице, зціли мене, порятуй від усіх лихих, поганих, червоних недуг, від гарячки бога і гарячки богині... О Шауагат, син Еєнагат! Ерукате! Кауарушагате! Папарука, папарака, папарука..."
— Що він каже? — спитав царевич.
— Таємниця, — відповів великий лікар, прикладаючи палець до губів.
Коли вони вийшли на безлюдне подвір'я, Рамзес заговорив до великого лікаря:
— Скажи мені, святий отче: що таке лікарська наука і в чому суть її засобів? Я чув, що хвороба — це злий дух, який оселяється в людині і з голоду мучить її, аж поки не дістане належної поживи. І один злий дух, або хвороба, живиться медом, другий — оливою, а третій — відходами тварин. Отже, лікар повинен насамперед знати, який дух оселився в хворому, а далі — яку йому давати поживу, щоб він не мучив людину.
Жрець подумав, а потім відповів:
— Що таке хвороба та як вона вражає людське тіло, цього я не можу тобі сказати, Рамзесе. Але я можу пояснити тобі, бо ти вже очистився, чим керуємося ми, даючи ліки. Уяви собі, що в людини хвора печінка. Так от ми, жерці, знаємо, що печінка перебуває під впливом зірки Пенетер-Дева і лікування має залежати від цієї зірки.
Але тут мудреці діляться на дві школи. Одні стверджують, що людині з хворою печінкою треба давати все, над чим має владу Пенетер-Дева, а саме: мідь, ляпіс-лазур, відвари з квітів, насамперед з вербени й валеріани, і, нарешті, різні частини тіла горлиці й цапа. Інші лікарі гадають, що хвору печінку треба лікувати саме протилежними засобами. А через те, що супротивником Пенетер-Дева є Себек, то такими ліками будуть: живе срібло, смарагд і агат, ліщина й підбіл, а також частини тіла жаби й сови, розтерті на порошок. Але це ще не все. Треба ще не забувати про день, місяць і годину, бо кожен з цих відрізків часу перебуває під впливом своєї зірки, яка може посилювати чи послаблювати дію ліків. Треба, нарешті, пам'ятати, яка зірка та який знак зодіаку сприяє хворому.
Лише взявши все це до уваги, лікар може прописати хворому найдійовіші ліки.
— І ви допомагаєте всім хворим тут, у храмі? Жрець заперечливо похитав головою.
— Ні, — мовив він, — людський розум, який повинен осягнути стільки премудростей, про які я щойно згадував, дуже легко помиляється. І що ще гірше: заздрісні духи, генії інших храмів, ревниві до своєї слави, часто стають на перешкоді лікареві та псують дію ліків. Отже, наслідки можуть бути різні: один хворий зовсім одужує, другому стає трохи легше, а стан третього залишається без змін. Бувають, правда, й такі випадки, коли хворий занедужує ще гірше або навіть помирає... На все воля божа!..
Царевич слухав уважно, але в душі мусив визнати, що небагато розуміє зі всього сказаного. Та, згадавши мету свого перебування в храмі, він спитав великого лікаря:
— Ви хотіли, святі отці, відкрити мені таємницю скарбів фараона. Чи не криється вона в тих речах, які я щойно бачив?
— Аж ніяк! — відповів лікар. — Адже ми не знаємось на державних справах. Незабаром має приїхати сюди святий жрець Пентуер, — це великий мудрець, він зніме з твоїх очей завісу.
Рамзес попрощався з лікарем, ще більше зацікавлений тим, що йому мали показати.
Розділ двадцять сьомий
Храм богині Гатор прийняв Пентуера з великими почестями.