Бо сказано:
Одежа впала в того, що гукнув: "Пусти!"
І в того, що кричав: "Ні, не пускай!"
А успіху досяг лиш той, що бачив,
Як падав одяг у братів, але мовчав".
І тоді Шалаянкаяна спитав: "Це ж як?", і сокіл розповів, [219]
Оповідка дев'ята
"На березі якоїсь річки творили подвижництво три бра-ти-мудреці: Еката, Двіта й Тріта. Коли вони ставали до обмивання, то завдяки подвижницькій силі вішали свій білий одяг у просторі, щоб не забруднити його. От якось вирвав я в коршуна жабеня і приніс на той берег. У старшого з подвижників серце сповнилося співчуттям, і він закричав: "Відпусти його, відпусти!" І тут його біла одежа впала на землю. А другий, боячись, щоб і з його вбранням те саме не сталось, гукнув: "Не відпускай, не відпускай!", але його одяг все-таки впав. Третій, споглядаючи за тим, промовчав. Тому я й кажу:Одежа впала в того, що гукнув: "Пусти!"
І в того, що кричав: "Ні, не пускай!"
А успіху досяг лиш той, що бачив,
Як падав одяг у братів, але мовчав".
Мудрець вислухав його, засміявся й мовив: "Ну й дурний же ти, пернатий. Все це сталося за законом кри-таюги, під час якої сама тільки розмова з грішником породжує гріх. Одяг упав додолу не тому, що доброчесний зробив докір, а тому, що він розмовляв з непотреб-ним. А зараз у нас настала каліюга, коли всі за природою своєю грішні душею. Якщо в цю лиху пору не вчиниш провини, то й гріха не торкнешся. Кажуть:
Гріх у югах переходить від істоти до істоти,
Гріха повна каліюга, і до кожного він липне.
Тоді як
Мандрує гріх у пору свят, немов олія по воді,
Од спільних мандрів і трапез лежань, сидінь і спілкувань.
Навіщо вести марні розмови? Краще забирайся звідси, а то я накладу на тебе прокляття!" Коли сокіл полетів, миша звернулася до мудреця: "Відведи мене, шановний, у свою схованку, бо мене може вбити якийсь інший злий птах. А я в твоїй схованці спокійно житиму і вдовольня-тимусь тими крихтами, які ти мені з ласки даватимеш". Тоді мудрець, сповнений щедрості й жалю, подумав: "Як [220] же я понесу мишу в руці? З мене ж люди сміятимуться. Дай-но я перетворю її в дівчинку!" Він перетворив мишу в дівчинку й привів її додому, а мудрецева жінка побачила його з нею і спитала: "Звідкіля, шановний, ця дівчинка?" А він сказав: "Та це ж миша, яку схопив сокіл. Нещасна попросила в мене захисту, то я й перетворив її в дівчинку і оце привів до тебе. Не спускай з неї ока, бо доведеться її знову перетворити на мишу!" — "Не роби цього, шановний,— мовила жінка,— ти ж тепер її законний батько. Сказано ж:
П'ятьох вважають за батьків: хто спородив та хто плекав,
Хто дав знання, хто хліб дає і хто від страху береже.
Ти їй дав життя, а раз я маю чоловіка, то вона мені — дочка". На тому й порішили. Минали літа, і, покірна мудрецеві та його дружині, дівчинка незабаром розквітла юною красою. Шалаянкаяна сказав тоді своїй жінці: "Люба, ось уже дівчина й на порі стала. Не можна їй тепер залишатися в нашому домі. Бо ж кажуть:
У кого вдома під замком сидить дочка на виданні,
Скидають предків із небес, колись шанованих людей.
Так-от, треба знайти їй достойного нареченого.
Жениха шукає дівка, мати — статок, батько — вченість,
А рідня шукає роду, інші ж — частувань весільних.
А також
Треба дівку видавати, поки бавиться в пилюці,
Поки випаса скотину, поки сорому не знає.
Батько, старший брат і мати в пекло попадуть всі троє,
Як побачать, що в дівчини місячні розпочалися.
А також
Як люди дівку заміж видають,
Шукають сім чеснот у жениха:
Порядність, вченість, друзів, вік і рід,
Красу, багатство, інше все — дрібне. [221]
Крім того,
Розумні заміж в край чужий не віддадуть повік дочки,
Не віддадуть за бідняка, невігласа чи пияка.
Якщо вона погодиться, то я віддам її за жінку Світочеві-Сонцю. Бо сказано:
Хоч би і гарний був жених, а дівці не до серця він,
Не треба силувать її, якщо бажати їй добра".
Дружина мовила: "А чого ж? То й віддамо її за нього!" І мудрець звернувся до Світоча. Той миттю з'явився й запитав: "Чого ти кликав мене, шановний?" Мудрець відповів: "Та ось дочка моя. Коли вона тобі до вподоби, то бери її за жінку!" А потім сказав дочці: "Доню, чи подобається тобі цей Світоч-Повелитель, який осяває три світи?" Вона озвалася: "Він надто палючий, татку! Не зможу я його приголубити. Краще когось знатнішого запросити!" Почув Світоч-Сонце її слова і, впізнавши в ній мишу, байдужно сказав мудрецеві: "Є, шановний, могутніший за мене — Володар хмар, який може так мене закрити, що й просвітку не буде".
Покликав мудрець Володаря хмар і знову спитав дочку: "Подобається він тобі? Я тебе віддам за нього", а вона сказала: "Та він дуже чорний і похмурий. Віддай мене за когось іще поважнішого". Тоді мудрець запитав Володаря хмар: "Скажи, чи є хтось поважніший за тебе?" — і почув таку відповідь: "Могутніший за мене Вітер, під ударами якого я зі своїми підлеглими помчу в тисячу напрямків!" Почувши це, мудрець покликав Вітер і спитав: "Донечко, ну як, одружишся з ним?" А вона йому на те: "Хоч він і могутній, але дуже непосидющий. Приведи когось іще могутнішого".
Звернувся мудрець до Вітру: "Чуєш, Вітре, чи є хто-не-будь могутніший за тебе?" — і Вітер сказав: "Могутніший за мене гірський пік Парвата, який і мене, хоч я дуже сильний, спинити може". Тоді мудрець запросив Парвату й показав його дочці: "Віддам я тебе, доню.за нього". А вона відповіла: "Він якийсь гордий та непорушний. Віддай мене, тату, за когось іншого". І мудрець запитав Парвату: "О Парвато, повелителю гір, чи немає когось могутнішого за тебе?" — "Могутніші за мене,— сказав Парвата,— тільки миші, які прогризають моє тіло уздовж і впоперек". [222]
І тоді мудрець покликав Повелителя мишей і сказав своїй дочці: "Ну, дочко, подобається тобі цей Повелитель мишей? Не погребуєш ним?" Вона глянула на мишачого ватажка і, пізнавши в ньому свою породу, аж засяяла від радості. "Таточку,— мовила дівчина,— перетвори мене на мишку й віддай за нього заміж, а я буду в його домі доброю господинею".
Батько, чудовий знавець жіночої вдачі, знову перетворив дочку на мишу і віддав заміж за її обранця. Правду кажуть:
Ні коштовностей ніяких, ні дарів, ні пещень царських
Не жадають так красуні, як коханців очманілих.
Отак миша, не в змозі позбутися притаманних її родові інстинктів і уподобань, змушена була відмовитися від шляхетних женихів. І не дивина, що тобі, підлому від природи, не пішла на користь дружба зі мною. Ось тому я й кажу:
Не взяла в подружжя миша Сур'ю, Гіру чи Маруту,
А взяла в подружжя мишу,— не втечеш від волі крові.
Отож, бовдуре ласолюбний, ти сидиш під п'ятою в своєї жінки. І таких немало, хто заради своїх благовірних занехаяв роботу, нехтує багатством і друзів забуває. Правду кажуть:
Котра відштовхує завжди, а зараз раптом обняла,
О благодійнику! Таку хутчій подалі забери!"
Караламукха спитав: "Як же це?", і Рактамукха розповіла.
Оповідка десята
"В одному селищі жив багатий старий купець, якого звали Каматура. Так-от він, поховавши свою дружину, охоплений любовною жагою та вражений стрілами Ками, дав чималий викуп бідному купцеві й узяв його дочку собі за жінку. Але дівчина, хоч і прагнула кохання та ласки, навіть дивитись не могла на дідугана. Ось дуже добре сказано: [223]Нещастя для мужчини — сивина —
Його красуні милі обминають,
Мов на колодязі уздрівши кістку,
Що для чандалів хтось її поклав.
А також
Покручений увесь, мов дерево сухе,
ховається від вітру,
Пощерблені пеньки лишились від зубів,
тече із рота слина,
Нездатний говорить, блукає тьмавий зір,
в пружках лице, о горе! —
Байдужі родаки, і жінка, і сини
старого зневажають.
От якось, коли лежала вона з чоловіком в одній постелі, відвернувшись від нього, у домівку раптом вдерся злодій. Побачивши його, жінка з переляку міцно притиснулась до старого. У того від радості волосинки збилися на тілі, і він подумав: "О! Як вона обняла мене! Ти диви!" — і раптом помітив злодія, що причаївся в кутку. "Ага,— здогадався купець,— це вона злякалась його і тому так пригорнулась до мене". І сказав злодієві:
"Котра відштовхує завжди, а зараз раптом обняла,
О благодійнику! Таку хутчій подалі забери!"
І, коли той уже виходив, ще кинув йому вслід: "О злодію, приходь до мене щоночі. Нехай моє багатство стане твоїм". Тому я й кажу:
Котра відштовхує завжди, а зараз раптом обняла,
О благодійнику! Таку хутчій подалі забери!
Що й казати? Цей старий ласолюб усе своє багатство сам віддав злодієві. І ти так учинив".
А поки Караламукха й Рактамукха сперечались між собою, з моря вилізло ще якесь чудовисько і сказало: "Слухай, макаро, твоя жінка вже давно поститься, і, не дочекавшись тебе, вона розпрощалася з життям". Стривожений до глибини душі, Караламукха мовив: "Ой, яка ж мене, безталанного, біда спостигла! Недарма кажуть: [224]
Дім, власне кажучи, не дім, якщо нема хазяйки в нім.
Він гірше нетрів лісових, нехай розкішний то палац.
З жоною ж в нетрях і курінь — немов оздоблений палац,
Як дім покинула жона, він мовби лісу глушина.
А також
Як дім у когось без жони, що щебетала б лагідно,
Нехай у пустинь той іде, правдиво, пустка дім такий.
Зглянься наді мною, друже, прости мені гріх супроти тебе, бо інакше я ступлю в полум'я розлуки з коханою своєю!" Мавпа Рактамукха засміялася й мовила: "Та я давно вже помічаю, хто жінці потурає, того вона в покорі тримає. А тепер іще раз переконалася в цьому. То чого ти журишся, тобі б радіти треба. Коли така погана жінка помирає, слід влаштувати свято. Кажуть так:
Ту легковажну із жінок, що жить не може без сварок,
Мужі вважають старістю в подобі лютої жони.
Отож, хто прагне в світі цім щасливо жить і поживать,
Той мусить жінку обминать і на ім'я не називать.
Той, хто стегнисту покохав, не взнавши норову її,
Від неї знайде свій загин, немов метелик на вогні.
Красиві, звабливі з лиця, однак отруйні у собі,
Подібно до плодів гунджі,— така натура всіх жінок.
Не пустить думки на язик, а те, що по очах збагнеш,
Не здійсниться, і не надійсь,— така вже вдача у жінок.
Та хай і так! А що й казать про витівки шелихвісток!
Якщо вони готові вбить зачате у собі дитя?!
Дурне те парубча, котре любов знаходить у черствій,
В жорстокій — ласку й доброту, в холодній — пломінь почуттів".
І мовив Караламукха: "Твоя правда, друже! Але що я маю робити? Я безглуздо розкраяний надвоє: з одного [225] боку гине моя сім'я, а з другого — руйнується дружба з тобою.