Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.
Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,
І показала на батьківський дім вона високоверхий.
425] "Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.
Я — Арібанта дочка, що в великих купався достатках.
Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,
В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,
Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа".
4!0] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з'єднався:
"Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,
Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий
Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі".
Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:
435] "Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли
З клятвою — цілу й здорову мене довезти аж додому".
Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.
Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,
Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:
440] "Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших
Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись
Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого
З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними
Путами зв'яже мене, та й вам приготує загибель.
44<; В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.
А як наповните свій корабель ви усяким припасом,
Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,
Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:
450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.
Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.
На корабель я його приведу, і стократну ціну ви
Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши".
З цими словами вернулась вона у дім мого батька.
455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, —
Різних товарів багато в місткий корабель закупили.
Вісника зразу ж послали до жінки — про це їй сказати.
Вельми хитрющий прийшов чолов'яга у дім мого батька,
460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.
Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях
Те розглядали намисто, в руках його важили власних
І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.
Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.
465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.
В передпокої знайшла на столах вона кубки, — недавно
Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;
Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.
Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,
470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.
Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.
Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,
Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.
Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,
475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.
Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.
А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,
Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, —
Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,
480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим
Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.
Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, —
Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.
Так і оцю я країну побачив своїми очима".
485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:
"Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно
Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.
Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив
Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив
490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив
Вдосталь, — живеться у нього тобі непогано. А я от
Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!"
Так між собою вони провадили стиха розмову.
Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,
і'5] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші
Товариші Телемаха дійшли й відв'язали вітрила,
Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.
Кинули котву камінну, причали міцні закріпили
І повиходили всі на берег шумливого моря,
500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:
"Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,
Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,
505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.
Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру
Учту з печенею вам і солодким вином улаштую".
В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
"Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого
510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?
Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?"
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати
В нашу оселю, — гостинності нам не бракує. А зараз
515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі
Ти не побачиш, — не часто з світлиці униз вона сходить
До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.
Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, —
Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, —
520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.
Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше
Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.
Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,
Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу".
525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч
Яструб, провісник швидкий Аполлонів, — тримаючи в кігтях,
Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху
Пір'я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.
Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.
530] Взявши за руку його й на ім'я називаючи, мовить:
"Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.
Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.
Роду, що владним більше від вашого був би, немає
В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші".
535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!
Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато
Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим".
І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:
540] "Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше
З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.
Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,
Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся".
В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:
545] "Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,
Я піклуватимусь ним, — гостинності нам не бракує".
Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія
Товаришам з ним іти і причали усі відв'язати.
До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.
550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,
Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям
Із-під помосту. Гребці ж відв'язали причали, зштовхнули
З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.
Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.
555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки
Він не дійшов до подвір'я, де безліч свиней ночувало
Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
ЗМІСТ ШІСТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.
УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ
Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом
Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,
А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.
Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі
5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий —
Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,
І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:
"Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, — якийсь твій товариш
Чи із знайомих хто-небудь, — не гавкають чуйні собаки,
10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую".
Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий
Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився
Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він
Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,
15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,
Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.
Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає
Сина, який з чужини по десятому році вернувся,
Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, —
20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий
І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.
Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:
"Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!
25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,
Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!
Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,
Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне
Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!"
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,
Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,
Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею
Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє
35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте".
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
"Досі душею незламна вона і весь час непохитна
Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних
Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають".
40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,
Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.
З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.
Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:
"Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце
45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить".
Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же
Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.
Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.
Потім в мисках дерев'яних подав свинопас їм печене
50] М'ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,
В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,
В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,
Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:
"Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці
В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався".
60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.
Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,
Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,
В довгих блуканнях, — таку божество йому випряло долю.
65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,
В хату до мене прийшов, — його я тобі доручаю.
Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.
70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?
Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,
Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.
Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить —
Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,
ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,
Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,
Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.
Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,
В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,
80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги
І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.
А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,
Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно
Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.
До женихів же у місто іти йому в кожному разі
Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.
Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.
А одному, хоч би й дужому, проти громади такої
Важко що-небудь зробить, — все одно вони будуть сильніші".
90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
"Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, —
Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,
Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили
В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.
95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,
Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?
Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,
іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, —
Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, —
Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я
Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,
До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.
105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,
Краще убитим у домі своєму волів би я бути
Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,
Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,
110] Як розливають вино і всі прощають припаси
Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:
Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,
115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:
Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,
Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш
120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.
Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:
Скільки на цих островах державців не є можновладних —
З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,
125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
їх домаганням покласти не може, вони ж об'їдають
Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!
Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.
130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи
І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.
Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,
Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв
Хтось не довідавсь.