Назустріч нам пливли трупи. То були трупи померлих індійців, що їх виносив Ганг у відкрите море, яких грифи, єдині могильники в країні, не встигли ще пожерти. Але акули не загаяться допомогти їм виконати похоронний обряд.
Близько сьомої вечора "Наутилус", піднявшись на поверхню, плив по матовому морю. Синє море, куди сягало око, стало молочним. Чи не було це грою місячного сяйва? Ні! Молодик всього два дні як народився і ще не зійшов на обрії. І зоряне небо здавалося чорним у порівнянні з молочною білизною вод.
Консель очам своїм не вірив і просив мене пояснити причину цього разючого явища. На щастя, я міг роз'яснити йому, в чому річ. [183] Це так зване молочне море, — сказав я. — Величезні простори молочпо-білих вод — часте явище коло берегів Амбоїпу і взагалі в цих широтах.
— Але чи не пояснить мені пан професор, — сказав Коисель, — причину такого явища? Не перетворилася ж справді вода на молоко!
— Звичайно, ні, друже мій! Молочне забарвлення води, що так дивує тебе, викликане присутністю у воді міріадів дрібних істот, безбарвних слизуватих світних черв'ячків товщиною з волосину і довжиною в одну п'яту міліметра. Істоти ці приліплюються одна до одної й утворюють суцільні поля в кілька льє.
— У кілька льє! — неабияк здивувався Копсель.
— Так, друже мій! І не намагайся обчислити, скільки їх тут! Даремно час згаєш! Якщо я не помиляюся, деяким мореплавцям траплялося плисти по таких молочних морях більше сорока миль.
Не знаю, чи послухався Коисель моєї поради, але він замовк, глибоко замислившись. Він, безсумнівно, зайнявся обчисленням, яка кількість найпростіших уміститься на площі в сорок квадратних миль, якщо довжина кожного з них дорівнює одній п'ятій міліметра. Що ж стосується мене, я продовжував спостерігати це дивовижне явище. Протягом кількох годин "Наутилус" перетинав своїм водорізом води молочного моря, і я звернув увагу, що він ковзав зовсім безшумно по цій забрудненій воді, немовби плив у спіненому вирі двох зустрічних плинів, які утворюються в бухтах.
Близько півночі море раптом набуло звичайного забарвлення; але за кормою, до самої лінії обрію, небо, відбиваючи білизну вод, здавалося, було осяяне відблиском північного сяйва.
Глава друга
НОВА ПРОПОЗИЦІЯ КАПІТАНА НЕМО
Двадцять восьмого січня опівдні, спливши па поверхню вод, "Наутилус" опинився поблизу землі, що видніла близько восьми миль па захід. Спершу виступили із серпанку вершини гір: хаотичне накопичення гірських кряжів, жовтих, лілових, сірих, в залежності від освітлення сонцем і відстані. Інші гірські піки здіймалися у височінь до двох тисяч футів. Як тільки були встановлені координати, я зійшов до салону і, відшукавши це місце на карті, побачив, що ми знаходимося коло берегів острова Цейлон — цієї перлини Індії, — який розташувався коло південного краю індійського півострова. [184]
Я пішов у бібліотеку пошукати, чи немає такої книги, де можна було б почерпнути дані про цей острів, що вважається одним із найродючіших на земній кулі, і знайшов працю Сірра під назвою "Цейлон і сингалези". Повернувшись у салон, я насамперед ознайомився зі статистичними даними, що стосувалися Цейлону, якому в стародавні часи давали так багато різних назв. Острів Цейлон лежить між 5°55' і 9°49' північної широти і 79°42' і 82°4' довготи па схід від меридіана Гринвіча. З півночі на південь він простягнувся на двісті сімдесят п'ять миль, зі сходу на захід — не більше, аніж на сто п'ятдесят миль; площа його дорівнює двадцяти чотирьом тисячам чотирьомстам сорока вісьмом милям, інакше кажучи, набагато менша площі Ірландії.
У цей час до салону увійшли капітан Немо і його помічник.
Капітан глянув на карту. Потім, обернувшись до мене, сказав:
— Острів Цейлон славиться своїми перловими промислами. Чи не бажаєте, пане Ароиаксе, побувати на місці лову перлів?
— Поза всяким сумнівом, капітане.
— Гаразд. Це легко улаштувати. Але от у чому річ: ми побуваємо на місці лову, але ловців не побачимо. Сезон лову перлів ще не почався. Але це не важливо. Я накажу взяти курс на Манарсь-ку затоку. Ми прийдемо туди вночі.
Капітан сказав кілька слів своєму помічнику, і той вийшов із салону. Через короткий час "Наутилус" знову повернувся у свою водну стихію; манометр показував, що судно йшло на глибині тридцяти футів.
Схилившись над картою, я став шукати Маиарську затоку. Я знайшов її на дев'ятій паралелі, коло півпічно-західних берегів Цейлону. Затока ця утворюється довгастою лінією маленького острова Манар. Щоб потрапити туди, потрібно було обігнути весь західний берег Цейлону.
— Пане професоре, — звернувся до мене капітан Немо, — перли ловлять у Бенгальській затоці, в Індійському морі, у Китайському і Японському морях, у морях Південної Америки, у Панамській затоці, у Каліфорнійській затоці, але основні промислові райони морських перлів зосереджені на Цейлоні. Ми прийдемо туди, щоправда, передчасно! Ловці перлів з'являються в Манарсь-кій затоці не раніше березня місяця. На той час тут збирається до трьохсот суден, що протягом тридцяти днів займаються цим дуже вигідним промислом. На кожнім судні десять веслярів і десять водолазів. Водолази працюють у дві зміни. Занурюючись на глибину дванадцяти метрів, вони тримають між ногами важкий камінь, [185] який випускають, досягши потрібної глибини. Тоді веслярі витягують камінь, прив'язаний до мотузки, назад на борт.
— Отже, первісний спосіб лову перлів усе ще практикується?
— Практикується, на жаль, — відповів капітан Немо, — хоча ці перлові розсипи належать найбільш промисловій країні у світі — Англії, котра отримала їх у власність за Ам'єнською угодою тисяча вісімсот другого року.
— Мені здається все-таки, що ваш удосконалений скафандр міг би добре прислужитися в цій справі.
— Так! Бідолашні ловці перлів не можуть довго залишатися під водою. Правда, англієць Персиваль у своїй "Подорожі на Цейлон" згадує про одного кафра, котрий міг триматися цілих п'ять хвилин під водою; але мені це здається малоймовірним. Я знаю, що деякі водолази залишаються під водою п'ятдесят сім секунд, а найвитриваліші навіть вісімдесят сім секунд; але таких дуже не— —багато; і в цих нещасних, коли вони повертаються на борт, з вух і носа тече вода, забарвлена кров'ю. Я думаю, що середня тривалість перебування водолаза під водою не більше тридцяти секунд.
І за цей короткий час треба встигнути зібрати в сітку скойки перлівниць, які їм удається знайти! Водолази не доживають до старості. Вони рано старіють, слабшає зір, очі починають гноїтися, тіло покривається виразками, і вони часто вмирають під водою від крововиливу в мозок.
— Так, — сказав я, — невесела професія. І все це заради задоволення жіночих примх. Але скажіть мені, капітане, скільки скойок може виловити за день одне таке судно?
— Приблизно від сорока до п'ятдесяти тисяч. Кажуть навіть, що в тисяча вісімсот чотирнадцятому році англійський уряд організував такий лов за державний кошт, і ловці за двадцять днів добули сімдесят шість мільйонів раковин.
— Принаймні праця ловця високо оплачується? — запитав я.
— Дуже низько, пане професоре. У Панамі вони заробляють не більше долара за тиждень. Найчастіше вони одержують по одному су за мушлю, що містить перлину. А скільки трапляється скойок, у яких немає перлин!
— По одному су! А бідолаха збагачує своїх хазяїв! Це обурливо!
— Отже, пане професоре, — сказав капітан Немо, — разом зі своїми супутниками ви відвідаєте Маиарську банку. І якщо випадково там виявиться який-небудь нетерплячий ловець, ви ознайомитеся з технікою цього промислу.
— Згода, капітане. [186]
— До речі, пане Аронаксе, ви не боїтеся акул?
— Акул? — вигукнув я.
Питання видалося мені щонайменше зайвим.
— То, що ви скажете щодо акул? — наполягав капітан Немо.
— Маю зізнатися, капітане, що я ще не цілком освоївся з цією породою риб.
— А ми вже звикли до них, — сказав капітан Немо. — Згодом освоїтеся і ви. Притому ми будемо озброєні і, якщо удасться, вполюємо яку-небудь акулу. Полювання на акул надзвичайно цікаве. Отже, до завтра, пане професоре. Завтра будьте готові раніше.
Сказавши це найбезтурботнішим тоном, капітан Немо вийшов із салону.
Якби вас запрошували полювати на ведмедів у горах Швейцарії, ви б сказали: "Чудово! Завтра підемо на ведмедя!" Якби вас запрошували полювати на левів у долинах Атласу або на тигрів у джунглях Індії, ви б сказали: "Ага! Отже, йдемо завтра на тигра або на лева!" Але якщо вас запрошують полювати на акул у їхній рідній стихії, ви, напевно, задумаєтеся, перш ніж прийняти таку пропозицію.
Що ж до мене, я провів рукою по чолу, на якому виступило кілька крапель холодного поту.
"Обміркуй гарненько, — сказав я сам собі. — Поспішати нікуди. Полювати за морськими видрами в підводних лісах острова Креспо, — це ще нічого! Але тинятися по морському дну, знаючи, що можеш наткнутися на акулу, — зовсім інша річ! Мені відомо, що в деяких місцях, зокрема па Андаманських островах, негри, не вагаючись, нападають на акул з кинджалом в одній руці, з петлею в другій. Але мені відомо також, що багато сміливців, що вступають у єдиноборство з цією страшною твариною, відправляються на той світ! До того ж я не негр, а якби і був негром, то деяке вагання з мого боку цілком природне.
Мені ввижалися акули, я бачив їхні величезні пащеки, що ощерились кількома рядами зубів, здатних розкусити навпіл людину. Я вже відчував біль у попереку. І я обурювався за той безтурботний тон, яким капітан зробив мені цю незвичну пропозицію! Начебто річ ішла про те, щоб уполювати в лісі якусь безневинну лисицю.
"Гаразд! — думав я. — Консель, звичайно, відмовиться взяти участь у такому полюванні, і в мене буде причина відхилити запрошення капітана". [187]
Що стосується Неда, зізнатися, я не був упевнений у його розсудливості. Небезпека, яка б велика вона не була, завжди таїла в собі принаду для його войовничої натури.
Я взяв книгу Сірра, але гортав її машинально. Між рядків мені ввижалися роззявлені зубаті грізні пащеки.
Але тут увійшли Копсель і канадець. Вони були настроєні благодушно, навіть весело. Вони не знали, що їх очікує.
— Слово честі, пане, — сказав Нед Леид, — ваш капітан Немо, — щоб йому провалитися! — зробив нам дуже люб'язну пропозицію.
— Ага! — сказав я.