Той поскубував обрідну молоду травичку-дурву і смакував нею. Шакал підійшов до нього і сказав: "Добридень, любий, зичу тобі здоров'ячка. Давненько я тебе не бачив. Признайся мені, чого це ти так схуднув?" А Ламбакарна озвався: "О сину щасливиці, правди ніде діти! Замучив мене красильник, навалює мені на спину важелезні тюки, а ніколи й жмутка сіна не дасть. От і змушений я їсти траву-дурву впереміш з пилюкою. Від чого ж мені повніти?" Шакал прошамкотів: "Коли в цьому біда, любий, то ось тут поблизу на березі річки є затишна місцинка, геть поросла смарагдовою травою. Ходімо зі мною, і ти втішишся там солодкими розмовами". Ламбакарна на те сказав: "О сину щасливої матері, любі серцю моєму твої слова. Але ж нас, сільську худобу, вбивають лісові звірі, то яке ж пуття з тієї чудової місцинки?" — "Не кажи так, любий,— мовив шакал.— Та місцина охороняється силою лап моїх, тому ніхто інший туди пройти не може. Крім того, там пасуться теж замучені красильником три ослиці, які втратили покровителя. Вони зараз просто у розквіті юності, гарні та пишні. А знаєш, що вони мені сказали? Ось послухай: "Якщо ти, дядечку, нас шануєш, то піди в село й приведи сюди якогось доладного осла, щоб він був нам за чоловіка". Оце ж я тебе до них і веду". Осел, охоплений полум'ям кохання, мовив: "О любий, тоді йди вперед, а я за тобою слідом ступатиму. Правду кажуть:
Над вродливицю немає ні амріти, ні отрути,-
Розцвітають поруч з нею, умирають від розлуки.
А також [209]
Хто її не бачив навіч, а почув лише наймення,
Як він спалахне з кохання! Хто ж під поглядом не втане?"
Ну от, приходять вони удвох до лева, а той, хоч і страждав од ран, як побачив осла, зразу ж підвівся. Осел зметикував, що до чого, й хотів, було, тікати, та лев наздогнав його і вдарив лапою, але удар того злощасного не досяг мети. Тоді шакал розгнівався і закричав:: "Що ж це в тебе за удар, коли осел з-перед самого носа утік? Як же ти битимешся зі слоном? Ну й сила ж у тебе!"
Знічений лев відповів: "А що я маю робити? Просто я не підготувався до стрибка, а коли підготуюсь, то й слон від мене не втече!" Шакал гаркнув: "Я спробую ще раз привести його до тебе сьогодні, тільки ти вже приготуйся до стрибка як слід!"
Лева взяв сумнів: "Слухай, любий, якщо він мене побачив і втік, то як же ти його знов сюди притягнеш? Може, знайдеш якусь іншу тварину?" Шакал на те мовив: "Не мороч собі голови! Ти тільки приготуйся до стрибка!" Отак напоумивши лева, шакал пішов по слідах осла і незабаром знайшов його на тому самому місці, де він раніше пасся. Побачивши шакала, осел сказав: "О сину щасливої матері, в гарну місцинку ти мене заманив — я мало в пащі смерті не опинився! Скажи мені, що це за істота, удар лапи якої схожий на блискавицю?" Шакал засміявся і мовив: "Любий, та це ж ослиця, згораючи в огні пристрасті, накинулась на тебе, а ти злякався. Вона тепер без тебе жити не може. То ослиця тобі лапу простягнула, щоб привітати. Отож іди до неї — сповнена невтолимої жаги, вона чекає на тебе і весь час примовляє: "Якщо Ламба-карна не буде моїм чоловіком, то я вскочу або в огонь, або в воду, або нап'юся отрути, тому що я не можу пережити розлуки з ним". Так-от зроби ласку, хутко йди туди, бо інакше на тебе впаде провина за вбивство жінки, та ще й розгнівається на тебе сам божественний повелитель Кама. Недарма ж кажуть:
Якщо чоловіки відкинуть вічний стяг,
що все в житті дарує,
Зневаживши на нім жіночий чистий вид,
і підуть манівцями,
їх Кама покара. І будуть цілий вік
вони поневірятись, [210]
Неголені, нагі — злиденні кудлаї,
в червоних шатах смарти".
З повагою вислухав осел шакала і знову пішов за ним. Правдиво сказано:
Як люди, навчені життям, безтямно чинять щось,
Чи ж Карма в іншому краю дозволить гідне учинить?!
І ось тоді лев, що заздалегідь приготувався до стрибка, накинувся на Ламбакарну, вбив його і, доручивши шакалові стерегти тушу, подався до річки робити обмивання. А шакал, якого жерли нетерплячка й цікавість, строщив і вуха осла, і його серце. А тим часом, скінчивши обмивання і помолившись богам та предкам своїм, повернувся лев. Він страшенно розлютився, коли побачив осла без вух і серця, і гримнув на шакала: "Гей, ти, грішнику, що це за неподобство вчинено? Чому осла позбавлено вух та серця і перетворено на недоїдки?" Шакал поштиво мовив: "О повелителю, не кажи, не кажи так, бо той осел прийшов сюди вже без вух і серця, інакше, побачивши тебе, він, звісно, відчув би, що повертатись на це місце небезпечно". Лев повірив шакалові і, ні в чому не сумніваючись, удвох з ним призволився ослятиною. Тому я й кажу:
Дурний осел Ламбакарна
Як пішов, так і прийшов:
Вже без серця і без вух.
Отож, дурню, ти захотів удатись до обману, але тебе, так само, як Юдгіштхіру, погубило правдиве слово. Добре сказано:
Той недоумок і йолоп, хто, свою мету забувши,
Правду скаже — все загубить, як новітній Юдгіштхіра".
"Та як же це?" — спитав Караламукха, і Рактамукха розповіла.
Оповідка третя
"В одному селищі жив гончар, який колись так напився, що, біжучи, упав і вдарився лобом об гострий черепок розбитого горшка. Він ледве встав і з заюшеним кров'ю обличчям поплентався додому. Потім рана загоїлася, та [211] від невдалого лікування утворився чималий рубець. А коли країна, де він жив, занепала, змучений голодом гончар подався з царськими слугами в чужий край і став прислужувати там цареві. Раджа побачив у нього на лобі страшний рубець і подумав: "Мабуть, цей чоловік великий герой! Неспроста в нього на лобі такий шрам!" І тому він став його виділяти серед інших слуг та шанувати. Слуги дуже заздрили гончареві, але,боячись царя, пари з вуст не пускали.Ось якось напередодні війни, коли прославляли мужніх вояків за ратні подвиги, навчали слонів, а на коней та на воїнів надягали бойові обладунки, цар спитав гончара сам на сам: "У якому бою ти, царський слуго, був так тяжко поранений?" — "Та не воював я, о божественний, я гончар зроду-віку і звуть мене Юдгіштхіра. Дома в мене багато горшків, і от я колись, п'яний, упав і вдарився об черепок. І зробилась на лобі рака, а потім оцей страшний рубець". Почув такі зізнання раджа, засоромився і сказав: "Ну й обдурив же мене гончар, прикинувшись царським слугою. Треба його вигнати в потилицю!" Гончар зрозумів, що діло кепське, і мовив: "Не роби цього, не роби! Повір, я в бою дуже легкий на руку, і луком, і мечем добре орудую". А раджа на те відповів: "Воістину, шановний, ти маєш таке обдарування, та однаково забирайся геть! Бо сказано:
І мужній, і вродливий ти, у тебе, синку, є й знання,
В роду ж, з якого ти пішов, ніхто не убивав слона".
Гончар спитав: "Це ж як?", і цар йому розповів.
Оповідка четверта
"В якійсь лісовій країні жили лев і левиця. Вона народила йому двоє левенят, а він ходив на полювання і приносив їй здобич. Одного разу сталось так, що лев нічого не вловив, хоча й блукав лісом, аж поки зайшло сонце. Повертаючи до свого лігва, він спіймав шакаленя й подумав: "Та це ж малюк!" Потім узяв його в зуби і живенького приніс левиці, а та сказала: "І оце, любий, уся їжа на сьогодні?" Лев їй відповів: "За цілісінький день, кохана, я не стрів жодного звіра, окрім цього шакаленяти, та й то не вбив його, бо подумав: "Та воно ж дитинча!" Адже сказано: [212]Подвижника, брахмана, жінку,
Дитину убивати — злочин,
А надто того, хто довіривсь,
Хай навіть і життям ти важиш.
Якщо хочеш, то з'їж його,— тобі не можна не їсти, а завтра вранці я вполюю щось інше". Вона на те озвалася: "Любий, ти ж подумав — "Воно ще дитинча!", і не вбив його, то як же я можу звести зі світу таке малятко, аби тільки напхати свій шлунок? Недарма кажуть:
Непевного не слід робить, якщо загрожує життю,
Від певного не відступись,— такий закон на всі часи.
Отож нехай воно буде мені за третього сина". Левиця почала годувати шакаленя своїм молоком, і троє малюків, не відаючи різниці між собою, весело гралися та забавлялися. Одного разу до лісу заблукав слон, і двоє левенят, побачивши його, з розгніваними писками кинулись йому назустріч, а шакаленя продзявкало: "Ой-ой, та цей же слон — ворог нашого роду, не треба йти проти нього!" — і забилося в лігво. Левенята помітили, що брат, який був трохи старший за них, утік, і самі втратили сміливість. Правду кажуть:
Герой уславить і один свої війська на цілий світ,
А от нікчемний боягуз — той до поразки приведе.
Отож тому володарі збирають воїнів стійких,
Безмежно мужніх, бойових. У битві зрадить боягуз.
І, повернувшись у лігво, левенята почали глузувати з брата і згадувати, як той, угледівши слона, перелякався й накивав п'ятами. Від люті в шакала очі налилися кров'ю, нижня губа затремтіла, і він, насупивши брови, заходився лаяти малюків. А левиця відвела його в закуток і стала вмовляти: "Синку, не кажи більше так про своїх молодших братів". А той розсердився і буркнув: "Хіба я гірший за них, чи, може, в мене геройства, вченості та здоров'я менше, що вони з мене насміхаються? Я їх повбиваю!" Вона подумки усміхнулася і, бажаючи, щоб він лишився живий, мовила:
"І мужній, і вродливий ти, у тебе, синку, є й знання,
В роду ж, з якого ти пішов, ніхто не убивав слона. [213]
Ось послухай, синку, що я тобі скажу. Ти — син шакали-хи, тебе я, пожалівши, вигодувала своїм молоком. Так-от, поки левенята ще не знають, що ти шакал, іди собі і живи серед свого роду, бо коли вони підростуть, смерті тобі не минути". Після цих слів у чужака в душі похолонуло, і він зник із очей.
Отож поки царські слуги не довідались, що ти гончар, забирайся звідси, бо доведеться тобі зазнати від них наруги". І гончар одразу ж дав дьору. Тому я й кажу:
Той недоумок і йолоп, хто, свою мету забувши,
Правду скаже — все загубить, як новітній Юдгіштхіра.
Так-от, розбишако, страховиську морське, ти, мов той гончар Юдгіштхіра, своїми словами сам собі ж горя наробив.