Може, декотрих. Але не багатьох. Не знаю, що там діється в Єгипті. Але певен, що там буде чимало греків, які відмовляться далі підтримувати метаксистів.
— Це нічого не змінить,— сказав гладкий.— Ми надали тобі можливість, Міхалі, а ти з неї не скористався. Ти — державний зрадник.
— Геть звідси, метаксисти. Вертайте до тих, хто вас послав, і скажіть, що в Греції метаксистам немає місця й що вам не вдасться організувати ніяких прибічників. Ти ба — групи прибічників уряду! — раптом закричав він.— Забирайтесь під три чорти! Щоб і ноги вашої тут не було.
—і Ми залишимося тут,— сказав наймолодший.—■ І вимагаємо, щоб ви звільнили тих, кого ув'язнили в мерії.
Хаджі Міхалі нічого не відповів. Він байдуже окинув їх поглядом, не спинившись на жодному з чотирьох, і не сказав нічого. Анічогісінько. Потім повернувся й вийшов. У цьому не було навіть зневаги. Просто вони для нього більше не існували. Він сказав їм іти геть. Вони підуть геть. І справі кінець.
Але все це було не так просто.
Розділ тридцять другий
Ніс пильно подивився на гладкого.
— Я не вірю, що вас сюди прислали,— сказав він,
— Не віриш, то й не треба,— відповів гладкий.
— Як ви сюди потрапили?
— А це вже наша справа,— сказав вродливець.
— Ну то й вертайте назад тією ж дорогою,— ска> зав Ніс.
— А це вже ми вирішимо самі,— сказав гладкий,
— То буде видно,— спокійно мовив Ніс.
— Ми чекаємо, щоб ви звільнили тих, які сидять у мерії,— сказав хирлявий.
— Доведеться вам чекати, доки їда доросте до неба. А якщо ви тут довго загаєтесь, то ми вас повісимо. Забирайтеся звідси.
— То це ти й отой старий баламут будете вказувати нам, що робити? — Вродливець аж захлинався від нестямної люті.
— Еге,— просто сказав Ніс.
•— Усі ви мужва. Всі на один копил,
Ніс не став виправляти його помилку. Рибалка, селянин, ткач, ловець губок — для них це одаково. Усі на один. копил. Ніс чекав, коли вони підуть. Він не знав куди. Аби тільки пішли геть.
— Чуєш! Ми вимагаємо, щоб негайно звільнили тих, що в мерії,— сказав хирлявий.
Ніс повільно похитав головою.
— У такому разі ми звільнимо їх самі,— сказав вродливець.
Ніс якусь хвилю мовчав, стримуючись, а потім слова вирвалися з нього.
— Що ж, це буде якраз слушний привід,— сказав він.— Важко вбити чоловіка, котрий стоїть і нікого не чіпає. Але коли він щось задумав проти тебе, тоді це дуже просто. Зрозуміло, метаксисти?
— Убивати ви мастаки,— схвильовано сказав наймолодший.
— Тільки, на жаль, пізно навчилися,— спокійно сказав йому Ніс.
І вони рушили з хатини надвір. Охоплений люттю та огидою, хирлявий пішов перший. За ним інші. Наймолодший був червоний від збудження. Потім вродливець з несамовитою люттю в очах. І нарешті — гладкий — невимушено, неквапною ходою.
— Все одно ви проти нас безсилі,— сказав гладкий від дверей.— Безсилі проти законного уряду.
— Якого це уряду? — спитав Ніс.— Ваше місце — на Гавдосі.
Але вони вже пішли.
— В чому тут справа? — відразу спитав Стоун. Досі він і Берк поводилися досить терпляче. Незважаючи на втому, вони мовчки вислухали всю розповідь Хаджі Міхалі про Гавдос. Тепер вони чекали, коли врешті закінчиться розмова. Вони стояли збоку із старим англійцем і нічого не розуміли, але бачили, що йде суперечка, відчували в ній гнів, ворожість і смертельну загрозу. Не в словах, а в чомусь за словами.
— Це метаксисти, з Єгипту,— сказав Ніс.
— Як вони сюди потрапили? — спитав Берк.
— Не хочуть казати.
— Чорт забирай. Може б, вони, вертаючись, прихопили й нас із собою.
— Отой чорний казав мені, що вони прибули човном з Кіпру,— сказав старий солдат.— Каже, припливли два дні тому.
— Нам негоже з ними знатися. Я б не прийняв від них послуги.
— А чого це вони сюди повернулися? — спитав Стоун.
— Щоб зміцнити вплив метаксистів. Кажуть, що в Єгипті створено грецький уряд. Такий самий, як і при Метаксасі. Увесь із метаксистів. Але я цьому не вірю. Скоріше всього їх підіслали метаксисти. Адже англійці, напевно, не дозволили б такої речі, як уряд.
— А чому ні? — стомлено спитав Стоун.
Вони дуже зацікавлені в тому, щоб зберегти ме-таксистські організації до закінчення війни. Просили допомоги у Хаджі Міхалі. Казали, що їх прислав уряд. Невже це правда, що там уряд?
— Мабуть, таки правда,— сухо сказав Берк.
— Якщо вони, сидячи в Єгипті, хочуть створити тут метаксистську організацію, яка б захопила владу, коли інглезі виграють війну, то вони такі самі вороги, як і залізноголові.
Ніс розпалювався чимдалі дужче.
— Так чи так, а ви нічого не зробите, поки не виженете залізноголових,— сказав Берк.— Тож краще вам не думати про це до кінця війни.
— Тоді буде запізно,— сказав Ніс.— Тут, у Греції, ми повинні бути готові до цього заздалегідь.
— Не так воно, вже, мабуть, і страшно, як вам здається,— сказав Стоун.— Напевно, в Єгипті до біса і метаксистів, і оцих ваших антиметаксистів.
— Може, й так. Але якщо там уже є метаксист-ський уряд, то воно буде так, як сказав отой чоловік. Вони скористаються з допомоги англійців і знову сядуть нам на шию. Кажуть, що й армія е. Нею теж командуватимуть вони.
Берк думав про те, що без Ніса їм буде важко дістатися до Єгипту. Стоуна це не турбувало. Він просто зацікавлено слухав про запеклу боротьбу між мета-ксистами й антиметаксистами.
— Навіщо ви їх відпустили? — спитав Стоун.
— Не знаю,— відповів Ніс.— Я тільки зробив так, як Хаджі Міхалі, а він сказав їм мерщій забиратися геть.
— То вони кажуть, що їх послав сюди уряд? — перепитав Стоун.
— Атож. Але всі вони метаксисти.
— Ну то й що?
— А те, що тут можна міркувати'по-всякому. Якщо в Єгипті є уряд, то, виходить, він метаксистський. А якщо ні, то чи відомо йому, що метаксисти засилають сюди своїх людей, щоб укріпитися в Греції?
— Просто тобі запит у парламенті,— сказав Берк і сухо докинув: — Шкода, що ви не можете запитати про це в самого уряду.
— Так, шкода,— серйозно відповів Ніс.
— І це б вам, напевно, допомогло,— сказав Стоун.
— Принаймні цікаво було б послухати відповідь,— сказав Ніс.
— А мене тепер цікавить тільки одне: як його звідси вибратися,— сказав Берк.— Може, оте козлоноге чортеня з'явиться сьогодні з англійцями, то ми відразу й попливемо.
— Про мене, хай навіть фрици сунуть лавиною з гір,— мовив Стоун, завершуючи розмови про мета-ксистів,— а я зараз ляжу спати. Попоїм і висплюся.
Ніс слухав мовчки, але ніяк не міг заспокоїтися, вгамувати свій гнів. Сміх, та й годі. Звільнити тих, кого метаксисти тримали ув'язненими на Гавдосі. Повернутися й застати тут метаксистів з Єгипту, що пропонують співробітничати з ними!
— З човном усе гаразд? — спитав Берк у Ніса.
— Так,— неуважливо відповів Ніс.
— А як бути з харчами й водою?
— Літтосці дадуть нам усе.
— Нарешті ми їдемо,— сказав Стоун.
— Зачекай, поки що ми нікуди не їдемо,— сказав Берк.
Стоун важко сів на.підлогу. Холод проймав його до кісток. Він уже сидів, коли старий солдат раптом спитав:
— А де ж Макферсон та інші?
Здавалося, це було так давно, що вони вже й забули.
— Амба,— помовчавши, відповів Берк. Він навмисне вжив жаргонне слово.
— Мака вбито? — Перелякано й голосно.
— Так. І другого теж. А де офіцери — не знаю,—< Берк рубав навпростець.
— Господи! Як же це сталося?
— З кулемета.— І трохи лагідніше: — А потім потонули з човном.
— Господи!
— Прийми моє співчуття,— стомлено сказав Ніс.
Старий нічого не відповів. Сидів мов прибитий. Якщо вбивають німці, то ще сяк-так. Але ж греки? Й заради чого? Якесь безглуздя.
— Господи! — знов проказав він.— Мак...
— Він правильно все розумів,— сказав Ніс.— Так, розумів.
— Що розумів?
— Нічого,— відповів Берк, перше ніж Ніс устиг відповісти.— Нічого. Просто так воно буває, та й усе. Завтра ми вирушимо звідси. Отак воно буває.
Ніс мовчав. Він вирішив, що Берк це сказав навмисне, для англійця. Він не став нічого більше говорити й уклався спати, все ще думаючи про чотирьох метаксистів і переймаючись нападами гніву, аж доки голосно захропів на всю хатину.
Розділ тридцять третій
Він прокинувся, коли зайшли Талос і обидва англійці. Прокинувся від шуму. Тонкі соснові двері зарипіли й хряпнули в темряві.
— Ви тут? — почувся голос юного Талоса.
— Тут,— відповів сонно Ніс.— Де це ти запропастився?
— Це ми. Я й інглезі,— сказав Талос.
— Та чую. Чую. Де ви були?
— Йшли за вами.
Обидва австралос теж прокинулися, і Берк став розпитувати англійського лейтенанта, що з ними сталось. А лейтенант відповідав:
— Усі напасті.
Ніс намагався слухати зразу й грецьку мову й англійську і врешті геть заплутався. Потім став слуха-
ти самого тільки Талоса, котрий збуджено торохтів. Ніс урвав його:
— Чому ви не прийшли в Хавро Спаті?
— Бо в нас порвало грот. Ми мчали за вами як божевільні. Хіба ви нас не бачили?
— Коли?
— Першого дня, але під самісінький вечір. Як де ви нас не бачили? Ми йшли під усіма вітрилами й уже наздоганяли вас. Та вдарив шквал і зірвав грот. Ми мало не перекинулися. Інглезі не могли допомогти мені, бо я не знаю, як їм пояснити, а оцей високий ще й сміявся.
— Уявляю собі,— сказав Ніс. Він був страшенно стомлений.
— Я спробував був іти під кліверами, але нічого не вийшло. Довелося вертати до берега, щоб полагодити грот або поставити інший.
— Як ти дістався сюди?
— Та отак, під кліверами. Послухай, Нісе, що я тобі скажу. Коли ми йшли назад, то наткнулися на цілу флотилію моторок. То були залізноголові. Це було біля Ергаса, за двадцять кілометрів звідси. Усі вони стоять там у бухті на причалі.
— Чого вони там спинилися? — занепокоєно допитувався Ніс.
— Чогось та спинилися. Тож я не став заходити в бухту, а до Хавро Спаті на кліверах годі було дістатися. Потім ми зустріли одного рибалку з Ергаса на човні. Він сказав, що всюди повно моторок, і вони йдуть попід берегом. Що день, то все далі. І в наш бік також. Завтра вони можуть бути в Літтосі. Тож ми вернулися. Ми бачили вас сьогодні вранці. Ми йшли попід берегом. Але на кліверах швидко не попливеш.
— Отже, моторки стояли на причалі? — Ніс трохи звівся й сидів на підлозі.
— Атож. Просто стояли. Вони будуть і тут.
— Так. Неодмінно будуть і тут.
— А як там було в Хавро Спаті? — спитав хлопець.
Ніс розповів йому коротко про все, сказав про Са-рандакі. Талое слухав хмуро, зразу втративши свою звичайну дитячу веселість, але не озвався жодним словом.