Ті, що марно розкидають це багатство, так щедро розтринькують його, коли треба бути ощадним, що на випадок справжньої (потреби виявляються банкротами... Тим часом я одягнувся й зійшов униз. Біґр-батько мовив до мене:
— Тобі конче потрібно було відпочити, тобі це пішло на добре; коли ти прийшов, виглядав, як труп; а тепер, дивись, свіжий і рум'яний, як дитина, якій щойно дали грудей. Сон добра річ!.. Біґре, піди до льоху й принеси пляшку, щоб ми поснідали. Тепер, хрищенику, ти охоче поснідаєш?
— Навіть дуже охоче...
Прибула пляшка, яку поставили на варстаті; ми поставали навколо неї. Біґр-батько наповнив свою склянку й мою, Біґр-син відсунув свою, кажучи роздратовано:
— Щодо мене, то я не маю так рано спраги, щоб пити.
— Ти не хочеш пити?
— Ні.
— О, я знаю, що це значить; слухай, хрищенику, за цим криється Жюстина; він пройшов повз її хату й або не побачив її, або застукав з кимось іншим; ці примхи з пляшкою, запевняю тебе, не спроста.
Я: Може статися, що ви відгадали.
Біґр-син: Жаку, припини свої жарти; до речі вони чи ні, але я їх не люблю.
Біґр-батько: Як він не хоче, це не перешкоджає випити нам. За твоє здоров'я, хрищенику!
Я: За твоє, хрищений. Біґре, мій друже, пий з нами. Ти багато печалуєшся з-за малої дрібниці.
Біґр-син: Я вже вам сказав, що не буду пити.
Я: Гаразд, припустимо, що твій батько вгадав. Не велика біда, ти її побачиш, ви порозумієтеся, і ти переконаєшся, що помилявся.
Біґр-батько: Гей, лиши його; либонь він заслуговує на те, щоб та потвора покарала його за клопіт, якого він мені завдає. Отак, ще по одній, а тоді повернемося до твоєї справи. Я так розумію, що мені належить відвести тебе до твого батька; але як ти думаєш, що я маю йому сказати?
Я: Усе, що хочете, усе, що ви чули від нього сто разів, коли він приводив вашого сина.
Біґр-батько: Ходімо...
Він вийшов, я за ним, ми прибули до нашої хати; я пустив його в двері самого. Цікавий почути розмову Біґрового й мого батька, я заліз у кут, за перегородку, звідки міг чути кожне їх слово.
Біґр-батько: Ось послухай, куме, мусиш йому пробачити ще й цього разу.
— Пробачити йому, але що?
— Ти удаєш, ніби не знаєш.
— Я зовсім не удаю, бо таки не знаю.
— Ти роздратований і маєш на це підстави.
— Я ні крапельки не роздратований.
— Кажу тобі, що ти роздратований.
— Коли тобі хочеться, щоб я був роздратований, хай буде по-твоєму. Але спочатку я хочу знати, яку він дурницю втяв.
— Гаразд, хай там буде три чи чотири рази, алеж він не робить так щодня. Ну, трапиться товариство молодих хлопців і дівчат; п'ють, сміються, танцюють; час біжить швидко; дивись — уже й хата замкнена...
Біґр додав, стишивши голос:
— Вони не хочуть нас слухати. Але скажи по щирості: чи ми були мудріші від них у їх віці? Сказати тобі, хто поганий батько? Той, хто забув помилки своєї юности. Скажи мені, чи не траплялося нам не ночувати дома?
— А ти, Бігре, мій друже, скажи мені, чи ми самі не мали нахилів, які не подобалися нашим батькам?
— Отож я й кричу більше, ніж мені болить. Роби й ти те саме.
— Але Жак завжди ночує дома, бодай дома ночував сю ніч, я певний цього.
— Гаразд, як не сю ніч, то іншу. У всякому разі ти не гніватимешся на свого хлопця?;
— Ні.
— І як я піду, ти не будеш його бити?
— Напевно, ні.
— Даєш мені слово?
— Даю тобі слово.
— Слово чести?
— Слово чести.
— У такому разі домовилися, і я піду собі...
Коли мій хрищений Біґр дійшов до порога, мій батько, ударивши його легенько по плечу, мовив до нього:
— Біґре мій друже, тут щось не теє, наші хлопці, твій і мій, хитрі бестії, і я дуже боюся, чи не втяли вони нам щось сьогодні. Але з часом це виявиться. Бувай здоров, куме.
Пан: І чим закінчилася пригода між твоїм другом Біґром і Жюстиною?
Жак: Тим, чим і належало їй закінчитися. Він гнівався; вона гнівалася ще більше, ніж він. Вона плакала, він розчулився. Вона присягалася, що я найкращий друг, якого можна мати; я присягався, що вона найчесніша дівчина на все село. Він нам повірив і вибачився перед нами; та й любив нас і шанував більше, ніж раніше. Оце й був би початок, розвиток і кінець історії про втрату моєї невинности. А тепер, мій пане, я хотів би, щоб ви зробили моральний висновок з цієї сороміцької історії.
Пан: Треба ліпше знати жінок.
Жак: І ви потребували цієї моралі?
Пан: Треба ліпше знати друзів.
Жак: Хіба ви будь-коли могли вірити, що може бути бодай один такий, що встоїть проти вашої жінки чи дочки, як вона напосядеться здобути його?
Пан: Треба ліпше знати батьків і дітей.
Жак: Ідіть геть, пане, за всіх часів вони тільки те й роблять, що пошивають одні одних у дурні, і так робитимуть, скільки й світу.
Пан: Усе, що ти кажеш, — це вічні істини, але ніколи не шкодить їх нагадувати. І хоч не знати, яке буде оповідання, яке ти обіцяв розповісти мені після цього, можеш бути певен, що не знайде в ньому нічого повчального тільки дурень. Продовжуй.
•••
Мене мучить сумнів, читачу, чи не віддав я честь Жакові і його панові висловити деякі міркування, які по праву належать тобі. Коли б це було так, тоді ти можеш вважати ці міркування далі своїми, а Жак і його пан погодяться на це без претенсій. Мені здасться, я постеріг, що тобі не до вподоби слово Біґр.* Хотів би я знати — чому? Це справжнє прізвище мого стельмаха: повідомлення про народження і смерть, шлюбні контракти — все підписане прізвищем Біґр. Нащадки Біґрів, яким сьогодні належить майстерня, називаються Біґрами. Коли їх діти, до речі — гарненькі, з'являються на вулиці, люди говорять: "Он маленькі Біґри". Коли ви вимовляєте прізвище Буль, вам пригадується найвизначніший з усіх столярів, яких ви знали.* Отак і в тих місцях, де живуть Біґри, ніхто не вимовить прізвища Біґр, не згадавши при тому найкращого стельмаха, скільки й сягає людська пам'ять. Той Біґр, чиє ім'я стояло в кінці всіх молитовників початку цього століття, був одним з його предків. І якби трапилося, щоб хтось з нащадків Біґра уславився у великому ділі, прізвище Біґр стало б не менш величним для тебе, ніж Цезар або Конде.* Бо може бути Біґр і Біґр, як Віль-гельм і Вільгельм. Коли я кажу просто Вільгельм, — це не буде ні завойовник Великої Брітанії, ні торговець сукном з "Адвоката Патлена".* Саме з себе ім'я Вільгельм ні героїчне, ні міщанське: отак і Біґр. Просто Біґр ще не означає ні славного стельмаха, ні котрогось з його звичайних предків чи нащадків. По щирості сказавши: чи може саме прізвище викликати почуття смаку чи несмаку? На вулицях вештається повно псів, яких називають Помпеями. Дай мені спокій з своєю фальшивою делікатністю, інакше я поведуся з тобою, як лорд Четтем з членами парляменту,* який сказав їм: "Цукор, цукор, цукор; що в цьому є дивного?" Отак і я добі скажу: "Біґр, Біґр, Біґр; чому й не називатися Біґром?" Як казав один старшина своєму генералові, великому Конде, що може бути гордий Біґр, як Біґр-стельмах, просто порядний Біґр, як ти і я, звичайні Біґри, як безліч інших.
Жак: Було це під час весілля. Мій брат Жан видавав заміж дочку одного з наших сусідів. Я був дружбою на весіллі. Мене посадили за столом між двома скалозубами нашої парафії. Я виглядав великим придурком, хоч насправді не був таким, як це їм здавалося. Вони поставили мені кілька питань про шлюбну ніч; я відповів на них досить придуркувато, і вони залилися сміхом, а жінки цих двох жартунів зацікавилися з другого кінця столу:
— Що там сталося, що вам так весело?
— Справді таки смішне; я тобі розповім сьогодні ввечорі, — відповів своїй жінці один з них.
Інша була не менш цікава від першої і поставила своєму чоловікові те саме питання, на яке дістала таку ж і відповідь. Обід продовжувався далі, мені ставили питання, я відповідав нісенітниці, з яких вибухав сміх, що збуджував увагу жінок. По обіді почалися танці, по танцях розплітали молодій косу й проводили молодих до спальні По тому всьому я влігся спати, пішли до ліжка й мої скалозуби, розповівши своїм жінкам незрозумілу й незбагненну річ, щоб двадцятидволітній парубок, такий великий і кремезний, як я, тямковитий і ніби не зовсім дурний, був такий наївний, наче б його мати щойно на світ народила. І обидві жінки потішалися з цього, як і їх чоловіки. Але наступного дня Сюзанна дала мені знак, щоб я підійшов до неї, й запитала мене:
— Жаку, ти зараз ні при якій роботі?
— Ні, сусідко. Чим міг би я вам служити?
— Я хотіла б, я хотіла б... — і повторюючи "я хотіла б", вона стискала мою руку, дивно на мене дивлячись. — Я хотіла б, щоб ти взяв нашого різака і пішов зо мною до громадського лісу нарізати дві чи три в'язки ліщини, бо для мене самої це надто важка робота.
— Дуже радо, пані Сюзанно...
Я беру різака, і ми рушаємо в путь. По дорозі до лісу Сюзанна клала свою голову на моє плече, гладила мені підборіддя, смикала мене за вуха, щипала за боки. Ми прибули на місце. Терен був похилий, і Сюзанна лягла на землю на найвищому місці, простягнувшися на всю свою довжину, і розклала широко ноги, закинувши руки за голову. Я стояв нижче від неї, стинаючи різаком ліщину. Сюзанна підтягнула ноги, притуливши п'яти до сідниць. Від того, що вона підняла коліна, задралася їй спідниця, а я все замахував різаком, стинаючи ліщину, ледве бачивши, куди замахуюся: часто не потрапляючи, куди треба. Нарешті, Сюзанна запитала мене:
— Може б ти кінчав уже?
— Як ви звелите, пані Сюзанно...
— Хіба ти сам не бачиш, що я хочу, щоб ти кінчав?..
Я закінчив і, відсапнувшися, закінчив ще раз. А Сюзанна...
Пан: ... позбавила тебе невинности, якої ти вже не мав?
Жак: Так, пане; але Сюзанна не помилилася і, усміхаючися, сказала мені:
— Ти добре провчив мого чоловіка; злодій ти.
— Що ви хочете цим сказати, пані Сюзанно?
— Нічого, нічого; зрештою, ти мене розумієш. Обдури мене так ще кілька разів, і я тобі все пробачу...
Я пов'язав ліщину, скинув її собі на плечі, і ми пішли собі, вона до своєї хати, я до своєї.
Пан: Не зупиняючися по дорозі?
Жак: Ні.
Пан: Бо від лісу до села було недалеко?
Жак: Не далі, ніж від села до лісу.
Пан: На більше вона не заслуговувала?
Жак: .Можливо, вона заслуговувала на більше для іншого чи іншого дня: кожна мить має свою вартість.
Кілька днів пізніше пані Марґарита, жінка нашого іншого скалозуба, хотіла змолоти зерно, але не мала часу сходити до млина.