Але ти сам зрозумієш...
— Я вже зрозумів. Усе зрозумів, — відповів Аріель. — Не турбуйся, Джейн. Я більше не завдам тобі жодної прикрості. Вже пізно. Я стомився. На добраніч! — І він пішов у свою кімнату, залишивши сестру в здивуванні.
Аріель зачинив двері своєї кімнати на ключ і, схвильований, почав ходити вперед і назад, потім спокійно зібрав найнеобхідніші речі і з невеликим чемоданом вийшов з дому.
Стояла туманна ніч. За кілька кроків нічого не було видно. Аріель найняв таксі і наказав їхати в порт.
З радістю він узнав, що через годину відходить великий океанський пароплав, який курсує між Лондоном і Бомбеєм, Коломбо, Мадрасом. Він узяв квиток у третьому класі — нестерпною була думка подорожувати в товаристві людей, схожих на сера Джорджа Форбса, члена палати лордів, через якого сталася остання сварка з Джейн.
За годину великий океанський пароплав відійшов від причалу, прямуючи до берегів далекої Індії.
Люди, що стояли на березі, спостерігали, як у глибокому тумані рухається темна розпливчаста маса, виблискуючи смугою ілюмінаторів. У цю передранкову пору пароплав здавався якимсь казковим, створеним уявою чудовиськом. Ще якийсь час мерехтіли тьмяні вогні, все більше розпливаючись і бліднучи. Нарешті й вони потонули в тумані.
Пароплав, що віз Аріеля, зник, мов сон.
© БЄЛЯЄВ О. Р. Людина, що знайшла своє обличчя: Науково-фантастичні твори. — К.: Молодь, 1959. — 488 с. — (Бібліотека пригод та наукової фантастики).
© МОРГАЄНКО П. Д., переклад з російської, 1959.