Сомерсет удома, коли о шостій ранку дванадцятого листопада заявився до неї. А проте логіка — це логіка, і я мусив мати рацію, навіть... всупереч дійсності. Я узяв Марту Сомерсет, привіз її в бар і ще раз удався до непрямого допиту. І, як бачите, мені це вдалося.
Я мовчав. Так, удалося. Усе було логічне, що-що, а мислити Джеллін умів. Але Марта...
Ніби відгадуючи мої почуття, Артур підійшов до телефону і накрутив номер капітана Сандера.
— Що таке, пане капітан?! — гукнув він, удаючи подив.— Ах, так? Іду вже, капітане.— Він одклав слухавку і сказав, звертаючись до мене: — Марта Сомерсет п'ять хвилин тому зголосилася до капітана Сандера.