їх проклав один із Сонсів, що ненавидів сопце й вітер і постановив собі ніколи не дивитися на світ божий. Я подумав: може, й вопа цим заразилася,— але тітонька Крістіна розповіла мені згодом, що нікому, й не спилося таке шалене й бучпе життя, яке провадила Дофф.
— Я хочу познайомити вас із своєю дружиною,— сказав Руперт.
— Ми вже знайомі,— ухилилася Дофф,— точніше, ваша матінка колись показувала її мені. Вона дуже гарна, Руперте, я.рада за вас. Мабуть, і дітки гарні, і все гаразд...
В її словах не було заздрощів, ніби це говорила колишня весела й доброзичлива Дофф. Хоч вона, звичайно, розу-, міла, що ми про неї думаємо.
— Сільським дівчатам не слід покидати села,— призналась вона Руперту.— Ми не такі витривалі, як городянки.— Вона засміялася, провела рукою по обличчю й додала: — Жахлива, еге ж? Та пізно плакати. Добре, що я вас зустріла. •
І хутенько відійшла, ніби боячись, що ми почнемо співчувати їй.
Зустріч з пею приголомшила Руперта. Він раптом злякався за Джо. Було пізно, а вона ще танцювала. Руперт йаАвив, що час додому.
— Зараз?
— Так.
— Але чому?
— Пора.
Він узяв її під,руку, попрощався з Фредді й відмовився взяти його "ролс-ройс".
— Господи! Завжди в тебе якісь примхи,— розсердилась Джо.— Все не так, як у людей! Я тебе просто не розумію.
Він тільки й кинув "ну й гаразд" і, попрощавшися зі мною, став говорити їй, як добре, що вони купили Толл-хауз. Джо*~вже зовсім нічого не розуміла, бо ж не відала, що він хоче врятувати її від долі Дофф. Простуючи додому, я вирішив негайно одружитися з Пепі й одвезти її на Суву, де найкращий у тропіках клімат. Англійці гнітили мене, і хотілося бути від них якомога далі.
Може, на мене вплинула самотність, а може, й кохання. Мені було дедалі важче без Пепі, без її кмітливості й незалежності. До того ж, як і Руперта, мене лякало майбутнє: що мене жде в цій розманіженій і консервативній країні?
Розділ двадцять другий "
Десь о восьмій годині наступного ранку посланець приніс Рупертові довгу телеграму: її прийняла Анджеліна й побігла нагору до хазяїна. Руперт взявся читати, навіть не доголившись.
— Що там?— сонно спитала Джо.
— Телеграма від Фредді.
— Щосталося?— злякано підвелась вона. Руперт сів на ліжко й прочитав:
"Дорогий Руперте. Сьогодні о дев'ятій рапку я дою в газети повідомлення, копію якого надсилаю восьми членам нашої родини — директорам акціонерного товариства,— чотирьом іншим, включаючи вас, що здійснюють опіку, двом директорам — пе членам родини, а також секретареві нашої компанії н скарбникові.
Повідомлення сповіщає: "Управляючий і заступник голови правління британської суднобудівної, торговельної іі транспортної акціонерної компанії "Ройс" і суднобудівних доків "Ройс-Беркхемпстед", а також імперської фрахтової іі судновласницької компанії "Ройс", що мас відділення в Лондоні, Бомбеї, Сінгапурі, Гонконгу й Сіднеї, закінчив переговори з "Юнантед стеіітс ойл" (ЮСО) та німецьким хімічним і гірничим концерном "Рспнішс фарб-веркс" про злиття їхніх капіталів, промислових підприємств, ринків збуту, кораблів, сировини, копалин та всього іншого й утворення єдиного акціонерного товариства або корпорації, що буде зареєстрована в Лондоні, Балтіморі й Гамбургу з однаковими правилами для кожної з трьох компанії!..."
Джо скочпла з ліжка.
— Саме на цс Фредді весь час натякав?
— Почекай. Ще не все.— І Руперт зачитав далі: "...Я хочу інформувати всіх наших директорів, що це злиття передбачає значні зміпн для фірми "Ройс", як тут, так і за кордоном. Родинне товариство, яке провадило торгівлю протягом майже двохсот п'ятдесяти років, мусить розпастися, оскільки наші партнери — американці й німці, що мають солідні капіталовкладення в різних країнах у галузі транспорту, нафти й виробництва хімікатів,— є цілком звичайними товариствами. Ось чому компанію "Ройс" буде розпущено, а натомість організовано акціонерне товариство, що потім зіллється з паши.ми німецькими н американськими партнерами іі утворить концерн ЮРФ — за першими літерами об'єднуваних компаній".
— • То він ліквідував фірму "Ройс"? — Джо зовсім прокинулась.
А Руперт незворушно читав далі:
"Володіючи значно більшими капіталами, "Юнайтед стейте ойл", як і "Фарбверке", мають намір витратити великі суми на розбудову підприємств фірми "Ройс", у зв'язку з чим капітал теперішніх директорів фірми значно збільшиться, як і вся їхня власність. Якщо таке злиття відбудеться, доля кожного з компаньйонів фірми "Ройс" в капіталі пової фірми збільшиться згідно з сьогоднішнім курсом принаймні в чотири рази, а згодом ще більше, завдяки ширшим можливостям і засобам, що їх ми набудемо вкупі з ЮСО й "Фарбверке". Термін прийняття чи відхилення цього проекту — вісім тижнів, починаючи від сьогодні. Підпис — ваш покірний слуга у всіх справах компанії Фредерік Холланд Ройс".
— Що це означає?
Руперт потім розповів, що він реготав, мов навіжений.
— Господи! Він усе-таки зважився. Це і є та бомба, яку Фредді нахвалявся кинути! Об'єднав фірму з двома, .чудовиськами.
— Але ж чому фірму "Ройс" буде розпущено? Він відмовляється нею керувати?
— Так, скасовує родинне керівництво. Ми тепер станемо звичайним акціонерним товариством, часткою ЮСО й * "Фарбверке". Та нічого не вийде.
— Чому? Фредді знає, що робить.
— Не дуже. Він думає* що збільшення капіталу в чотири, а то й п'ять разів підкупить членів родини, та я в цьому сумніваюсь.
— Б'юсь об заклад, що Фредді виграє! — запально сКч ^ зала Джо.
— Рендолф уб'є його. і
— Фредді і його підмовить,— кинула Джо, надягаючй халат.
Ніхто не подасть свогр голосу за таке.
— Гроші все можуть! Що є привабливіше за купу золота? Фредді знає, куди гне.
— Гроші, звичайно, сила, проте ніхто не схоче віддати родинну фірму німцям та американцям. Рендолф не до-*1 з волить. Він давно сподівався від Фредді якоїсь підлоть як і всі ми. ч
— А я цілком на боці Фредді,— випалила Джо. f Руперт тільки здивовано глянув на неї;' за сніданком'-
вони Ще трохи посперечались, а потім він викликав таксі.>-бо за ворітьми вже юрмилися репортери. Щойно він ви-.йшов, як його закидали питаннями і взялися з усіх бокіе? фотографувати. Біля правління їх було ще більше. Вонс-вигукували: "Спекулянти!", "Продали англійську фірму д іноземцям!", "Зрадили англійське судноплавство!", "Скіль-]-ки ви гребонули на цьому?" s0
— А як же відносно вашого контракту на російську нафту? — крикнув хтось за його спиною.
— А справді, що тепер буде? — пробурмотів він, заходили до кабінету. ,
Я зрозумів це, коли Руперт показав мені телеграму.
— Господи! — вигукнув я.— Коли|він об'єднається з ти-Ііга бандитами, фірмі кінець! і
1 Руперт глянув на купу телеграм і повідомлень, що їх місіс Інгремс поклала на стіл,— цілих п'ятдесят,— од установ і людей, про яких ми ніколи й не чули, а дві — од міністрів. Телефон за дверима не вгавав.
— Що їм відповісти? — розпачливо запитала місіс Інгремс.
' — Хай дзвонять Фредді,— відказав Руперт. ' — Вони пробували, та він не бажає ні з ким розмовляти. "} — Тоді одсилайте їх до Гордона, у відділ преси. 1
Ми сиділи мовчки. Руперт тільки задумано поглядав на мене. *
— Ну от, Джеку, остання надія, що лишилася після відвідин Бендіг^, теж луснула. Треба забиратися-геть.
Чим мені було його втішити? А казати правду не хотілося. Хай Руперт сам зрозуміє те, низ я давно вже збагнув. Фредді з самого початку дурив нйс. Ме~ні здавалось, що Руперт навіть боїться собі в цьому признатися.
Виклав усе сам Фредді, удавши, ніби його мучить сумління.
Він прийшов ополудні. Зачинив скляні двері, наче одме-жувавшпсь від усього світу, сіц і поклав ноги на підвіконня. Рум'яне обличчя його посіріло, вигляд він мав хворий і втомлений. •
— Ну?—-звернувся до Руперта.—Що скажете? 1 — Скажу, що не вийде...
Фредді хотілося спати, очі аж сльозилися від безсоння.
— Кажуть, що від безумства до натхнення лише один /крок,— почав він.— Отож, якщо я діяв за натхненням, то кушу мати ясну голову...
— Ніхто в родині не повірить, іцо ви керувалися тільки натхненням! — вигукнув Руперт.
— Ви погано знаєте членів нашої родини,— криво посміхнувся Фредді.— Усі погодяться, Я добре все зважив, і?-лише Рендолф, Кеті й, можливо, ви будете опиратися. Та я сподіваюсь вас переконати, що це неминуче і навіть вигідно.
— Неминуче,— погодився Руперт.— Але навіщо мати справу з "Юнайтед стейтс ойл" та"Фарбверке?" Навіщо, Фредці?
— А яка різниця?
— Вп ж не зможете їх контролювати.
Фредді признався, що зараз у нього єдине бажання — випити; він попросив місіс Інгремс принести з конференц-валу пляшку горілки, вермут і льоду й нікого не пускати цо кабінету.
— Що вас ще турбує? — запитав він.
— "Фарбверке",— відповів Руперт.
— А що ви маєте проти нього?
— Не дурійте, Фредді! "Фарбверке" вкрив себе ганебною славою ще п'ятдесят років тому, а тавро Нюрнберзького процесу досі не змито з старого Хінкеля: адже це він виробляв гази для таборів смерті й користувався рабською працею на своїх завода*.
— Не судіть, то й вас не судитимуть,— огризнувся Фредді.— Всі ми одним миром мазані. Ви бачили наші доки в Шанхаї й Кантоні до війни?
— Ще зовсім малим.
— Тоді повинні знати, що місто Шанхай, наприклад було чимось па взірець концентраційного табору або гетто фірми "Ройс" та інших. Весь міжнародний сетльмент існував завдяки рабській праці чоловіків, жінок і дітей. Вас обурює, що німці нищили європейців, а не чорнпх або китайців, от і все,— різко закінчив Фредді.
— Можливо... Але навіщо це? Адже Ройсам не загрожує крах.
— Не базікайте, як Рендолф. Ми вже ледве животіємо. Така гігантська фірма, як наша, мусить розростатися ще більше, коли не хоче збанкрутувати. Іншого виходу нема.
Зайшла місіс Інгремс з горілкою, вермутом і скалками льоду; Фредді приготував усім мартіні і взявся мішати свій коктейль скляною паличкою. Секретарку він одіслав по лимон.
— Добре,— промовив, поміркувавши, Руперт.— Я пе заперечую. Але що буде з моїм контрактом на російську нафту?
— Я з цим і прийшов,— агресивно почав Фредді.— Розумієте, я скористався з вашої нафти, суднобудівельної афери та угоди з Верокіо, абіґ одвести очі Бепдіго і Наєві та збити їх з паптелнку.
Руперт поставив (Твою склянку.
— Я підозрював це, хоч і не вірив.
— Не думайте, що я вас просто дурив,— похопився Фредді, дивлячись на заплакане від дощу вікно.— Ні.