Ти знаєш Змія?
— Він приєднався до нас учора ввечері і був зо мною в ковчезі дві чи три години, поки я не пішла від них. Я боюсь, Тихше, — Гетті не зуміла вимовити індіянського імені своєї нової подруги, але, чувши від Звіробоя його переклад, так і почала звертатися до неї,— я боюсь, Тихше, що він прийшов сюди добувати скальпи, так само як мій бідолашний батько та Гаррі Непосида.
— А чого й ні, га? Чингачгук — червоний воїн, дуже червоний, скальпи приносять йому славу, і він їх здобуватиме.
— Тоді,— сказала переконано Гетті,— він буде такий же жорстокий, як усі інші. Бог не простить червоношкірому того, чого не прощає білому.
— Неправда! — палко, майже гнівно заперечила делаварка. — Кажу тобі, неправда! Маніту усміхається і радіє, коли молодий воїн повертається із стежки війни з двома, з десятьма, з сотнею скальпів на жердині!
Батько Чингачгуків знімав скальпи, і Чингачгук також зніматиме скальпи, скільки подужає ворогів!
— Тоді його ночами мучитимуть жахливі сни, Тихше. Бо ж не можна бути жорстоким і сподіватися на прощення.
— Він не жорстокий, і йому нічого прощати! — вигукнула Уа-та-Уа, тупнувши маленькою ніжкою по ріні й заперечливо хитаючи головою. — Кажу тобі, Змій хоробрий. Цього разу він повернеться додому з чотирма — ні, з двома скальпами.
— Заради цього він прийшов сюди? Невже він справді йшов так далеко через гори, долини, річки та озера, щоб мучити ближніх і чинити такі ганебні справи?
Це запитання одразу погасило гнів ображеної індіянської красуні. Воно примусило її забути про племінні забобони і спрямувало всі її думки на спокійніші і ближчі для жінок справи. Спочатку вона підозріливо озирнулася на всі боки, ніби побоюючись нескромних вушей, потім замріяно подивилася в лице своїй уважній співрозмовниці й нарешті з дівочою кокетливістю та жіночою сором'язливістю затулила обличчя обома руками і залилась таким милозвучним сміхом, що його справді можна було б назвати мелодією лісів. Одначе страх перед тим, що їх викриють, скоро поклав край цьому наївному виявові сердечних почуттів. Опустивши руки, імпульсивна молода індіянка знову мрійливо втупилася в обличчя Гетті, ніби запитуючи саму себе, чи можна звірити чужинці свою таємницю. Хоч Гетті й не могла похвалитися такою надзвичайною вродою, як Джудіт, проте багато хто вважав, що її обличчя ще дужче прихиляє до себе. Воно відбивало всю непідробну щирість її вдачі і водночас не мало тих неприємних рис, які часто позначають розумово неповноцінних людей. Щоправда, той, хто часто з нею стикався, міг би помітити слабоумність дівчини по очах, які часом бували байдужі до всього на світі. Але відсутність будь-якої хитрості чи підступності в погляді цих очей викликала глибоку прихильність, і саме це справило враження й на делаварку. Скоряючись раптовому поривові ніжності, Уа-та-Уа обійняла Гетті й пригорнула до себе з таким почуттям, безпосередність якого могла б зрівнятися тільки з його палкістю.
— Ти добра, — прошепотіла молода індіянка, — ти добра, я знаю. Уа-та-Уа дуже, дуже давно не мала подруги, сестри — нікого, щоб розказати про своє серце! Ти моя подруга, правда ж?
— У мене ніколи не було подруги, — відповіла Гетті, з непідробною щирістю відповідаючи на палкі обійми. — У мене є сестра, а подруги нема. Джудіт любить мене, і я люблю Джудіт. Це природно, і так нас учить біблія. Але мені хотілося б мати також подругу. Я буду тобі подругою від щирого серця, бо мені подобається твій голос, і твоя усмішка, і як ти про все міркуєш, окрім скальпів…
— Не думай про це і не говори більше про скальпи, — лагідно перебила її Уа-та-Уа. — Ти блідолиця, я червоношкіра — в нас різні звичаї. Звіробій та Чингачгук великі друзі, але в них неоднаковий колір шкіри, Уа-та-Уа й… Як тебе звати, мила блідолиця?
— Мене звати Гетті, хоча в біблії це ім'я пишеться Есфір.
— Чого раптом? Недобре так. Зовсім не треба писати імена. Моравські брати хотіли навчити Уа-та-Уа писати, але я їм не дозволила. Недобре делаварській дівчині надто багато знати — більше, ніж знає воїн; це великий сором. Моє ім'я Уа-та-Уа, або, твоєю мовою, Тихше. Можеш звати мене Тихше, а я зватиму тебе Гетті.
Взаємно задоволені з попередніх переговорів, дівчата почали ділитися своїми сподіваннями та планами. Гетті детальніше розповіла новій подрузі про все, що мала намір зробити ради батька, а делаварка, зазирнувши в чужі таємниці, розкрила й свої почуття та надії, пов'язані з юним воїном її рідного племені. Вже обидві розказали немало, та все одно виникали нові й нові запитання, і без відповіді на них ніяк не могла закінчитись розмова. Бистріша на розум, делаварка вела в цьому перед. Обхопивши Гетті рукою за стан, вона нахилила голову, жартівливо зазирала подрузі в лице і, заливаючись сміхом так, ніби їй усе ясно по очах, заговорила одвертіше.
— Гетті має ще брата, не тільки батька, — сказала вона. — Чому не говориш про брата, а тільки про батька?
— У мене немає брата, Тихше. Кажуть, був колись, та помер багато років тому і тепер лежить в озері біля матері.
— Немає брата — є молодий воїн. Дуже вродливий і на взір хоробрий. Може бути вождем, якщо він такий, яким здається.
— Гріх любити чужого мужчину, як батька, і через те я намагаюся стримувати себе, Тихше, — заперечила совісна Гетті, що не вміла приховати своїх почуттів навіть за звичайними недомовками, хоч їй було страшенно соромно. — Але іноді мені здається, що я накоїла б гріха, якби Непосида частіше приходив на озеро. Я мушу сказати тобі всю правду, люба Тихше, бо ти мене запитала: я впала б і померла в лісі, якби він про це дізнався!
— А чого він сам тебе не запитає? Юний воїн не повинен запитувати молоду дівчину. Молодій дівчині не личить казати про це першій. Делаварські дівчата соромляться цього.
— Про що мене питати? — стрепенулася Гетті, і все її єство виказувало страх. — Питати мене, чи люблю я його так само, як свого батька? Ох! Сподіваюсь, що він ніколи так мене не запитає, бо ж я змушена буду йому відповісти, а це мене вб'є!
— Ні-ні, не вб'є, не бійся, — заперечила індіянка, мимохіть засміявшись. — Може, почервонієш, може, буде соромно, але то недовго. Потім станеш щаслива, як ніколи. Молодий воїн повинен казати молодій дівчині, що хоче взяти її в дружини, без цього вона ніколи не переселиться в його вігвам.
— Непосида не захоче взяти мене в дружини. Ніхто й школи не візьме мене в дружини, Тихше.
— Звідки ти знаєш? Можливо, кожен мужчина волів би взяти тебе, і мало-помалу язик скаже те, що почуває серце. Чого тебе ніхто не візьме в дружини?
— Кажуть, я не сповна розуму. Батько часто нагадує мені про це, Джудіт іноді теж, особливо коли розсердиться. Але я вірю не так їм, як матері. Вона тільки раз сказала мені це й гірко плакала, ніби серце їй краялось на шматки. Відтоді я й знаю, що справді не сповна розуму.
Уа-та-Уа не менше хвилини мовчки і пильно дивилася на лагідну, простодушну дівчину. Нарешті молода індіянка збагнула всю правду. Жалість, пошана й ніжність — все це разом хвилею піднялося в її грудях. Рвучко підвівшись, вона сказала, що негайно проведе подругу в індіянський табір, до якого зовсім недалеко. Така несподівана зміна в її поведінці була викликана цілковитою певністю в тому, що жоден червоношкірий не покривдить істоти, яку Великий Дух обеззброїв, позбавивши найсильнішого засобу оборони — розуму. В цьому відношенні майже всі первобутні народи схожі між собою; керуючись вродженим почуттям милосердя, що робить честь людській натурі, вони не задумуючись беруть під своє заступництво тих, кого в своїй загадковій мудрості обійшло провидіння. Уа-та-Уа, звичайно, знала, що в більшості племен слабоумні та божевільні є предметом побожного схиляння; темні мешканці лісів оточують їх увагою і пошаною, не допускаючи збиткувань та переслідувань, як це буває серед народів, що претендують на більшу освіченість.
Гетті без усякого страху й вагань пішла слідом за своєю подругою. Їй самій не терпілось швидше добутись до табору; вірячи в свою правоту, вона нітрохи не боялась, що її там зустрінуть вороже. Поки вони повільно простували вздовж берега, продираючись крізь густі чагарі, Гетті не переставала говорити. Але індіянка, як тільки упевнилась, з ким має справу, більше ні про що її не розпитувала.
— Ось ти, бач, не слабоумна, — казала Гетті,— і тому Змій може взяти тебе за дружину.
— Уа-та-Уа в полоні, а в мінгів чутливі вуха. Не говори при них про Чингачгука. Обіцяй мені це, добра Гетті!
— Знаю, знаю, — відповіла Гетті пошепки, бажаючи показати цим, що вона розуміє всю необхідність такої остороги. — Знаю: Звіробій і Змій готуються викрасти тебе в ірокезів, а ти хочеш, щоб я не розкривала їм цього секрета.
— Звідки ти знаєш? — квапливо перепитала індіянка: на мить вона подумала, що її подруга не така уже й слабоумна, і це трохи роздратувало її.— Звідки ти знаєш? Краще вести розмову тільки про батька та Непосиду. Мінг зрозуміє це, а іншого нічого не зрозуміє. Обіцяй мені не говорити про те, чого ти сама не розумієш.
— Але ж я розумію це, Тихше, отож повинна про нього й говорити. Звіробій усе розповів батькові при мені. Ніхто не забороняв мені слухати, і тому я чула все, як і тоді, коли Непосида з татом балакали про скальпи.
— Дуже погано, коли блідолиці заводять балачки про скальпи, дуже погано, коли молоді жінки підслуховують їх. Я знаю, Гетті, ти тепер любиш Уа-та-Уа, а серед індіянів так ведеться: що дужче ти любиш людину, то менше про неї говориш.
— А в білих зовсім не так: найбільше ми говоримо про тих, кого найдужче любимо. Мабуть, через те, що я недоумкувата, я не розумію, чому в людей червоних це навпаки.
— Звіробій називає це звичаєм. У одних звичай — балакати, в інших звичай — мовчати. Твій звичай серед мінгів — тримати язика за зубами. Якщо Гетті хоче побачити Непосиду, то Змій хоче побачити Уа-та-Уа. Добра дівчина ніколи не говорить про секрети своєї подруги.
До Гетті дійшло це благання, і вона пообіцяла делаварці не згадувати в присутності мінгів про Чингачгука та про мету його появи на озері.
— Можливо, він визволить Непосиду, і батька, й мене, якщо йому дозволять діяти, як він хоче, — прошепотіла Уа-та-Уа подрузі, коли вони наблизились до таборуй почули голоси жінок, що порались по господарству. — Пам'ятай про це, Гетті, і приклади два чи навіть двадцять пальців до рота.