А хто ж у цьому винен? Ніхто інший, тільки Сет, з яким неспроможні боротись людські сили. Ота лука, нині величезна, була колись іще більша, і з цього місця не видно було пустелі, яка жахає тепер нас... Де боги борються, людина нічого не вдіє, де Сет перемагає Осіріса, хто йому може стати на дорозі?
Достойний Отоес скінчив. Царевич похилив голову. Немало наслухався він у школах про ласку Осіріса й лютість Сета і, ще бувши дитиною, обурювався, що із Сетом ніхто досі не звів рахунків.
"Коли я виросту, — думав він тоді, — я навчуся метати списа, знайду Сета... і поміряємося з ним!.."
А тепер він дивився на безкраю просторінь пісків, царство лютого бога, що пожирав прибутки Єгипту, та про боротьбу з ним не думав. Хіба можна боротися з пустелею? її можна лише обминути або загинути в ній.
Розділ двадцять другий
Пробування в номі Аа так стомило наступника трону, що він врешті, щоб відпочити і зібратися з думками, звелів заборонити всі урочистості на свою честь і попередив, щоб під час його подорожі народ ніде не виходив його вітати.
Почет царевича був дуже здивований і навіть трохи ображений цим наказом. Але наказ було виконано, і Рамзес знову знайшов утрачений спокій. Він мав тепер час, щоб муштрувати воїнів, що було його улюбленою розвагою, і міг трохи зосередити збурені думки.
Замкнувшись у найдальшому кутку палацу, царевич почав міркувати, як же виконав він наказ свого батька.
Він власними очима оглянув ном Аа — його поля, міста, людність та урядовців. Також переконався, що на східну частину провінції справді наступає пустеля. Помітив, що простий люд тупий і байдужий до всього, робить лише те, що йому наказують, та й то неохоче. Нарешті, пересвідчився, що справді вірних і відданих підданців можна знайти лише серед вельмож. Адже вони або споріднені з родом фараона, або належать до рицарського стану і є онуками тих воїнів, які воювали ще під рукою Рамзеса Великого.
В усякому разі, ці люди щиро горнулися до династії і готові були служити їй із справжньою самовідданістю. Не так, як селяни, що, відкричавши привітання, чимдуж бігли до своїх свиней і волів.
Але основна мета його посланництва лишилася недосягнута. Рамзес не тільки ясно не бачив причин зменшення царських прибутків, але навіть не міг точно сказати, в чому корінь зла та як виправити це зло. Відчував лише, що легенда про війну бога Сета з богом Осірісом нічого не пояснює і зовсім не підказує, як можна виправити становище.
Але ж царевич, майбутній фараон, хотів мати великі прибутки, такі ж, як і колишні володарі Єгипту. І він кипів гнівом від самої думки, що, вступивши на трон, може бути таким же бідним, як і його батько, якщо не біднішим.
— Ніколи! — вигукнув царевич, стискаючи кулаки.
Щоб збільшити багатство царства, він ладен був кинутися з мечем на самого бога Сета й порубати його на шматки, як той зробив із своїм братом Осірісом. Але, замість злого бога та його легіонів, бачив довкола себе пустку, тишу й невідомість.
Під впливом цієї боротьби з власними думками він звернувся до верховного жерця Мефреса:
— Святий отче, тобі доступні всі премудрості світу, скажи ж мені, чому зменшуються прибутки держави та як їх можна збільшити?
Верховний жрець підняв руки вгору.
— Хай буде благословен дух, — вигукнув він, — що навіяв тобі такі думки, достойний володарю!.. О, якби ти пішов слідом великих фараонів, які забудували Єгипет храмами і за допомогою гребель та каналів розширили площу родючих земель.
Старий так розчулився, що аж заплакав.
— Насамперед, — перебив його царевич, — дай мені відповідь на те, про що запитую. Бо чи ж можемо думати ми про спорудження каналів і храмів, коли наша скарбниця порожня? На Єгипет впало найбільше нещастя — його володарям загрожують злидні!.. Насамперед треба з'ясувати й виправити це, а все решта само прийде.
— Про це ти, царевичу, можеш довідатись тільки в храмах, перед вівтарями, — відповів верховний жрець. — Тільки там ти зможеш задовольнити свою благородну цікавість.
Рамзес роздратовано відмахнувся.
— В очах твоїх, святий отче, храми заступають усю країну, навіть скарбницю фараона!.. Адже я — учень жерців, я вихований у наших храмах і знаю таємничі видовища, на яких ви показуєте лютість Сета, смерть та воскресіння Осіріса; але що мені з того?.. Коли батько спитає мене, як наповнити державну скарбницю, я нічого йому не відповім. Хіба скажу, щоб він молився ще довше й частіше, ніж досі!
— Ти блюзниш, царевичу, бо не знаєш високих релігійних обрядів. Якби ти їх знав, ти б знайшов відповідь на багато питань, які тебе тривожать. А якби ти знав те, що я знаю!.. Ти переконався б, що для Єгипту немає важливішої справи, ніж будувати храми та підносити віру в жерців.
"На старість часто впадають в дитинство", — подумав царевич і припинив розмову.
Верховний жрець Мефрес завжди був дуже побожний, але останнім часом доходив у цьому навіть до дивацтва.
"Гарний я був би, віддавшись в руки жерців, щоб виконувати їхні дитячі обряди, — мовив сам до себе Рамзес. — А може, Мефрес змусив би й мене вистоювати цілими годинами перед вівтарем, піднявши руки, як це робить він сам, сподіваючись чуда!.."
В місяці фармуті (кінець січня — початок лютого) царевич попрощався з Отоесом, щоб переїхати до ному Гак. Він щиро дякував номархові й сановникам за чудовий прийом, але в душі в нього залишився смуток, бо він почував, що не виконав завдання, яке поклав на нього батько.
Супроводжуваний родичами й придворними Отоеса, наступник трону із своїм почтом переїхав на правий берег Нілу, де його зустрів достойний номарх Ранузер з вельможами й жерцями. Як тільки царевич ступив на землю провінції Гак, жерці піднесли вгору статую божка Атума, покровителя провінції, урядовці впали ниць, а номарх подав йому золотий серп, просячи як заступника фараона розпочати жнива. Саме була пора жати ячмінь.
Рамзес узяв серп, зжав кілька горсток колосків і спалив їх разом з пахощами перед статуєю божка, що пильнував кордони. Після нього те ж саме зробили номарх із почтом, а тоді вже почали жати селяни. Вони зрізали саме колосся, яке складали в мішки, солома залишалась на полі.
Вислухавши відправу, яка дуже стомила його, царевич зійшов на колісницю. Попереду рушив загін війська, за ним жерці і двоє вельмож, що вели за поводи коней царевича. За наступником, на другій колісниці, їхав номарх Ранузер, а за ним величезний почет вельможних людей і двірських слуг. Народ, як того бажав Рамзес, не виходив його вітати. Лише селяни, що працювали в полі, побачивши процесію, падали ниць на землю.
Так, проїхавши кількома понтонними мостами, перекинутими через канали й рукави Нілу, царевич надвечір прибув до міста Ану, столиці провінції.
Кілька днів тривали вітальні бенкети на честь наступника трону, йому віддавали почесті і представляли урядовців. Нарешті Рамзес наказав припинити урочистості і попрохав номарха познайомити його з багатствами провінції.
Огляд почався на другий день і тривав кілька тижнів. Щодня на подвір'я палацу, де жив наступник трону, приходили цехи різних ремісників на чолі з цеховими старшинами, щоб показати царевичу свої вироби.
Спершу пройшли перед ним зброярі з мечами, списами й сокирами; ремісники, що виробляють музичні інструменти, — з пищалками, сурмами, бубнами й арфами. Потім пройшов великий цех столярів. Вони несли стільці, столи, канапи, ноші й колісниці, оздоблені багатими візерунками й інкрустовані різноколірним деревом, перламутром і слоновою кісткою. Далі несли металеве кухонне начиння — рогачі, рожни, двовухі горщики й плоскі каструлі з покришками. Ювеліри пишалися чудовими золотими перснями, ланцюгами, зап'ястями на руки й ноги з електрону, тобто суміші золота й срібла; все це було вкрите майстерною різьбою і всипане коштовними каменями або оздоблене різнокольоровою емаллю.
Замикали похід гончарі, які несли більше сотні гатунків глиняних виробів. Там були вази, горщики, миски, глечики й кухлі найрізноманітніших форм і розмірів, розмальовані й оздоблені головами звірів і птахів.
Кожен цех приносив царевичу в подарунок свої найкращі вироби. Вони заповнили велику залу, хоч між ними не було й двох речей, схожих між собою.
Коли скінчилась цікава, але втомлива церемонія, достойний Ранузер спитав, чи царевич задоволений з того, що бачив?
Наступник трону замислився.
— Кращі речі я бачив хіба що в храмах чи в палацах мого батька, — відповів він номархові. — Але ж їх можуть купувати тільки дуже багаті люди, то я не певен, чи приносять вони в державну скарбницю великі прибутки.
Номарха здивувала така байдужість царевича до виробів мистецтва й стривожила його турбота за прибутки. Щоб задовольнити Рамзеса, він почав водити його по царських фабриках.
Так одного дня вони відвідали млини, де невільники на сотнях жорен і ступ виробляли борошно. Побували вони в пекарнях, де випікали хліб і сухарі для війська, потім на фабриках, де в'ялили рибу й м'ясо.
Оглядали також великі чинбарні, шевські майстерні сандалів, гути, де виплавляли бронзу для зброї та посуду, потім цегельні, цехи ткачів і кравців.
Все це містилося в східній частині міста.
Рамзес спершу оглядав ремісницьке господарство з цікавістю, але дуже швидко йому набридло бачити заляканих, блідих, виснажених робітників, плечі яких були вкриті рубцями від київ.
Тепер він недовго затримувався в майстернях, його більше вабили околиці міста Ану. Далеко на сході можна було бачити пустелю, де торік відбувалися маневри між його корпусом і Нітагеровим. Мов на долоні, видно було шлях, яким проходили його полки, місце, де метальні машини, обминаючи скарабеїв, звернули в пустелю, а може, навіть і те дерево, на якому повісився селянин, що копав канал...
З тієї он вершини він разом з Тутмосом споглядав квітучу землю Госен і лаяв жерців. А там, між узгір'ями, він зустрів Сару, до якої спалахнуло кохання в його серці...
А сьогодні — які зміни!.. Він перестав ненавидіти жерців, відколи з допомогою Гергора дістав від батька корпус Менфі й намісництво. До Сари він зовсім збайдужів, але його дедалі більше цікавила дитина, яку вона мала народити.
"Що вона там поробляє? — думав царевич. — Я вже давно не мав звістки про неї".
А коли він так задивлявся на східне узгір'я і пригадував недавнє минуле, номарх Ранузер, що очолював його почет, був певен, що наступник трону помітив якісь зловживання на фабриках і міркує тепер, як його покарати.
"Цікаво, що він побачив? — стривожено запитував сам себе достойний номарх.