Так. Скільки, однак, у вас квітів! (Озираючись.) І квартира чудова. Заздрю! А я все життя мою бовтався по квартирках з двома стільцями, з одним диваном і з печами, які завжди димлять. У мене в житті не вистачало саме ось таких кольорів ... (Потирає руки.) Ех! Ну, та що!
Тузенбах. Так, потрібно працювати. Ви, мабуть, думаєте: розчулився німець. Але я, чесне слово, російська і по-німецьки навіть не кажу. Батько у мене православний ...
Пауза.
Вершинін (ходить по сцені). Я часто думаю: що, якби почати жити знову, притому свідомо? Якби одне життя, яка вже прожите, була, як то кажуть, начорно, інша — начисто! Тоді кожен з нас, я думаю, постарався б перш за все не повторювати самого себе, принаймні створив би для себе іншу обстановку життя, влаштував би собі таку квартиру з квітами, з масою світла ... У мене дружина, двоє дівчаток, притому дружина пані нездорова і так далі і так далі, ну, а якщо б починати життя спочатку, то я не одружився б ... ні, ні!
Входить Кулигін в форменому фраку.
Кулигін (підходить до Ірини). Дорога сестро, дозволь мені привітати тебе з днем твого ангела і побажати щиро, від душі, здоров'я і всього того, що можна побажати дівчині твоїх років. І потім піднести тобі в подарунок ось цю книжку. (Подає книжку.) Історія нашої гімназії за п'ятдесят років, яку я написав. Пустяшная книжка, написана від нічого робити, але ти все-таки прочитай. Здрастуйте, панове! (Вершинину.) Кулигін, вчитель тутешньої гімназії. Надвірній радник. (Ірині.) У цій книжці ти знайдеш список всіх, кончивших курс в нашій гімназії за ці п'ятдесят років. Feci, quod potui, faciant meliora potentes. [1] (Цілує Машу.)
Ірина. Але ж на Великдень ти вже подарував мені таку книжку.
Кулигін (сміється). Не може бути! В такому випадку віддай назад або ось краще віддай полковнику. Візьміть, полковник. Коли-небудь прочитаєте від нудьги.
Вершинін. Дякую вам. (Збирається піти.) Я надзвичайно радий, що познайомився ...
Ольга. Ви йдете? Ні ні!
Ірина. Ви залишитеся у нас снідати. Будь ласка.
Ольга. Прошу вас!
Вершинін (кланяється). Я, здається, потрапив на іменини. Вибачте, я не знав, не привітав вас ... (Виходить з Ольгою в залу.)
Кулигін. Сьогодні, панове, недільний день, день відпочинку, будемо ж відпочивати, будемо веселитися, кожен згідно зі своїм віком і становищем. Килими треба буде прибрати на літо і сховати до зими ... Перською порошком або нафталіном ... Римляни були здорові, тому що вміли працювати, вміли і відпочивати, у них була mens sana in corpore sano. [2] Життя їх текла по відомим формам. Наш директор каже: головне у всякій життя — це її форма ... Що втрачає свою форму, то закінчується — і в нашому повсякденному житті те ж саме. (Бере Машу за талію, сміючись.) Маша мене любить. Моя дружина мене любить. І віконні фіранки теж туди з килимами ... Сьогодні я веселий, в чудовому настрої духу. Маша, о четвертій годині сьогодні ми у директора. Влаштовується прогулянка педагогів і їх родин.
Маша. Не піду я.
Кулигін (засмучений). Мила Маша, чому?
Маша. Після про це ... (Сердито.) Добре, я піду, тільки відчепися, будь ласка ... (Відходить.)
Кулигін. А потім вечір проведемо у директора. Незважаючи на свій хворобливий стан, ця людина намагається насамперед бути громадським. Чудова, світла особа. Чудовий чоловік. Вчора, після ради, він мені каже: "Втомився, Федір Ілліч! Втомився! "(Дивиться на настінний годинник, потім на свої.) Ваші годинник поспішають на сім хвилин. Так, каже, втомився!
За сценою гра на скрипці.
Ольга. Господа, ласкаво просимо, завітайте снідати! Пиріг!
Кулигін. Ах, мила моя Ольга, мила моя! Я вчора працював з ранку до одинадцятої години вечора, втомився і сьогодні відчуваю себе щасливим. (Виходить в залу до столу.) Мила моя ...
Чебутикін (кладе газету в кишеню, зачісує бороду). Пиріг? Чудово!
Маша (Чебутикін, строго). Тільки дивіться: нічого не пити сьогодні. Чуєте? Вам шкідливо пити.
Чебутикін. Ева! У мене вже пройшло. Два роки як запою не було. (Нетерпляче.) Е, матінка, та не все одно!
Маша. Все-таки не смійте пити. Не смійте. (Сердито, але так, щоб не чув чоловік.) Знову, чорт забирай, нудьгувати цілий вечір у директора!
Тузенбах. Я б не пішов на вашому місці ... Дуже просто.
Чебутикін. Не ходіть, дуся моя.
Маша. Так, не ходіть ... Це життя проклята, нестерпна ... (Йде до зали.)
Чебутикін (йде за нею). Ну-у!
Солоний (проходячи в залі). Ціп, ціп, ціп ...
Тузенбах. Досить, Василь Васильович. Буде!
Солоний. Ціп, ціп, ціп ...
Кулигін (весело). Ваше здоров'я, полковник! Я педагог, і тут, в будинку, своя людина. Машин чоловік ... Вона добра, дуже добра ...
Вершинін. Я вип'ю ось цієї темної горілки ... (П'є.) Ваше здоров'я! (Ользі.) Мені у вас так добре! ..
У вітальні залишаються тільки Ірина та Тузенбах.
Ірина. Маша сьогодні не в дусі. Вона вийшла заміж вісімнадцяти років, коли він здавався їй найрозумнішою людиною. А тепер не те. Він найдобріший, але не найрозумніший.
Ольга (нетерпляче). Андрій, іди ж нарешті!
Андрій (за сценою). Зараз. (Входить і йде до столу.)
Тузенбах. Про що ви думаєте?
Ірина. Так. Я не люблю і боюся цього вашого Солоного. Він каже одні дурниці ...
Тузенбах. Дивний він чоловік. Мені і шкода його і прикро, але більше шкода. Мені здається, він сором'язливий ... Коли ми вдвох з ним, то він буває дуже розумний і ласкавий, а в суспільстві він грубий людина, бретер. Не ходіть, нехай поки сядуть за стіл. Дайте мені побути біля вас. Про що ви думаєте?
Пауза.
Вам двадцять років, мені ще немає тридцяти. Скільки років нам залишилося попереду, довгий, довгий ряд днів, повних моєї любові до вас ...
Ірина. Микола Львович, не кажіть мені про кохання.
Тузенбах (не слухаючи). У мене пристрасна жага життя, боротьби, праці, і ця спрага в душі злилася з любов'ю до вас, Ірина, і, як навмисне, ви прекрасні, і життя мені здається таким прекрасним! Про що ви думаєте?
Ірина. Ви говорите: прекрасна життя. Так, але якщо вона тільки здається такою! У нас, трьох сестер, життя не було ще прекрасної, вона глушила нас, як бур'ян ... Течуть у мене сльози. Це не потрібно ... (Швидко витирає обличчя, посміхається.) Працювати потрібно, працювати. Тому нам невесело і дивимося ми на життя так похмуро, що не знаємо праці. Ми народилися від людей, зневажали працю ...
Наталія Іванівна входить; вона в рожевій сукні, з зеленим поясом.
Наталка. Там вже снідати сідають ... Я запізнилася ... (Побіжно той вигляд в дзеркало, поправляється.) Здається, зачесана нічого собі ... (Побачивши Ірину.) Мила Ірина Сергіївна, вітаю вас! (Цілує міцно і тривало.) У вас багато гостей, мені, право, совісно ... Здрастуйте, барон!
Ольга (входячи в вітальню). Ну, ось і Наталія Іванівна. Привіт, моя мила!
Цілуються.
Наталка. З іменинницею. У вас таке велике суспільство, я збентежена жахливо ...
Ольга. Повно, у нас все свої. (Напівголосно, злякано.) На вас зелений пояс! Мила, це недобре!
Наталка. Хіба є прикмета?
Ольга. Ні, просто не йде ... і якось дивно ...
Наташа (плаксивим голосом). Так? Але ж це не зелений, а скоріше матовий. (Йде за Ольгою в залу.)
У залі сідають снідати; в вітальні ні душі.
Кулигін. Бажаю тобі, Ірина, нареченого хорошого. Пора тобі вже виходити.
Чебутикін. Наталія Іванівна, і вам женишка бажаю.
Кулигін. У Наталії Іванівни вже є женишок.
Маша (стукає виделкою по тарілці). Вип'ю чарку винця! Ех, життя малинова, де наша не пропадала!
Кулигін. Ти ведеш себе на три з мінусом.
Вершинін. А наливка смачна. На чому це настояне?
Солоний. На тарганів.
Ірина (плаксивим голосом). Фу! Фу! Яке огиду! ..
Ольга. За вечерею буде смажена індичка і солодкий пиріг з яблуками. Слава богу, сьогодні цілий день я вдома, ввечері — вдома ... Господа, ввечері приходите.
Вершинін. Дозвольте і мені прийти ввечері!
Ірина. Будь ласка.
Наталка. У них просто.
Чебутикін. Для любові однієї природа нас на світло справила. (Сміється.)
Андрій (сердито). Перестаньте, панове! Чи не набридло вам.
Федотік і Роде входять з великим кошиком квітів.
Федотік. Однак вже снідають.
Роде (голосно і гаркавлячи). Снідають? Так, вже снідають ...
Федотік. Стривай хвилинку! (Знімає фотографію.) Раз! Стривай ще трохи ... (Знімає іншу фотографію.) Два! Тепер готово!
Беруть кошик і йдуть до зали, де їх зустрічають з шумом.
Роде (голосно). Вітаю, бажаю всього, всього! Погода сьогодні чарівна, одне пишність. Сьогодні весь ранок гуляв з гімназистами. Я викладаю в гімназії гімнастику ...
Федотік. Можете рухатися, Ірина Сергіївна, можете! (Знімаючи фотографію.) Ви сьогодні цікаві. (Виймає з кишені дзига.) Ось, між іншим, дзига ... Дивовижний звук ...
Ірина. Яка краса!
Маша. У лукомор'я дуб зелений, золота ланцюг на дубі тому ... І золотий ланцюг на дубі тому ... (плаксивість.) Ну, навіщо я це говорю? Прив'язалася до мене ця фраза з самого ранку ...
Кулигін. Тринадцять за столом!
Роде (голосно). Панове, невже ви надаєте значення забобонам?
Сміх.
Кулигін. Якщо тринадцять за столом, то, значить, є тут закохані. Чи не ви, Іване Романовичу, чого доброго ...
Сміх.
Чебутикін. Я старий грішник, а ось чому Наталя Іванівна зніяковіла, рішуче зрозуміти не можу.
Гучний сміх; Наташа вибігає з зали до вітальні, за нею Андрій.
Андрій. Стривай, не звертайте уваги! Стривайте ... постійте, прошу вас ...
Наталка. Мені соромно ... Я не знаю, що зі мною робиться, а вони піднімають мене на сміх. Те, що я зараз вийшла з-за столу, непристойно, але я не можу ... не можу ... (Закриває обличчя руками.)
Андрій. Дорога моя, прошу вас, благаю, не хвилюйтеся. Запевняю вас, вони жартують, вони від доброго серця. Дорога моя, моя хороша, вони всі добрі, сердечні люди і люблять мене і вас. Ідіть сюди до вікна, нас тут не видно їм ... (Озирається.)
Наталка. Я так не звикла бувати в суспільстві! ..
Андрій. Про молодість, дивовижна, прекрасна молодість! Моя дорога, моя хороша, не хвилюйтеся так! .. Вірте мені, вірте ... Мені так добре, душа повна любові, захоплення ... О, нас не бачать! Не бачать! За що, за що я полюбив вас, коли полюбив — о, нічого не розумію. Дорога моя, хороша, чиста, будьте моєю дружиною! Я вас люблю, люблю ... як нікого ніколи ...
Поцілунок.
Два офіцери входять і, побачивши цілується пару, зупиняються в подиві.
завіса
дія друга
Декорація першого акту.
Восьма година вечора.