Полька виконує таку роль у житті, яку вона сама собі створює, а роль малоросіянки виявляється в тому, як вона вміє поводитись з іншими; вона – практичний домашній філософ. Вона має багато ідей. Якщо полька має талант виставляти свою персону у вигідному світлі, панувати над ситуацією, є винахідливою у здійсненні своїх намірів, то малоросіянка вміє розуміти чуже, вона спостережлива, знає людську натуру, її не можна перевершити у проникливості, у здоровому глузді та вирозумінні. Коли вона проникливо розглядає чуже, то заглиблюється і у власну натуру, і за знанням людей у неї іде знання самої себе і оте святе пізнавання, гірке і тужливе.
Багаті на таланти полька та малоросіянка у Галичині беруть активну участь у громадському житті; вони не просто надокучливі дилетантки, вони мають вплив, на який заслуговують, вони вміють ним розпоряджатися, бо цьому сприяє їхня освіта.
Німецька освіта однобічна, бо вона лише літературна. Освіта, справжня гуманітарна освіта, означає гармонійний розвиток людської натури, передовсім у жінок. У жінок велика кількість прочитаного відбирає духовну грацію так само, як тяжка робота – тілесну. І що це за рід літератури, з якого вони черпають освіту? Чи можна її відзначити краще, як дорадчими фразами з німецьких видань для сімейного читання: "Предмет читання! Повчальний і розважальний!"
Тоді освіта, література стають тут самоціллю; люди забувають, що і одна, і друга тут лише заради життя. Галицькі жінки цього не забувають. Поряд з рідною мовою вони, звичайно, дуже добре говорять по-французькому, по-німецькому, а в новіших часах нерідко й по-англійському, вони в оригіналі читають Вольтера й Віктора Гюґо, Шекспіра і Маколі, вони захоплюються своїми Міцкевичем і Лелевелем, Квіткою і Шевченком. Але в літературу вони не заглиблюються. Їхнє виховання – вже інше; вони вчаться одночасно і читати, j їздити верхи. Сувора школа матері, салон, верхова їзда, запальний народний танець дають їм одночасно грацію та енергію. Вони можуть і лисицю вполювати, і виконати якусь із сонат Бетговена. Вони кидають дотепи з такою ж смертоносною впевненістю, як і кулі з пістоля.
Звичайно, відіграють вони свою роль і в літературі. Жодна з цих націй не має письменниці з генієм Жорж Занд, але вони можуть їх сподіватися, бо їхні жінки поряд із талантом виявляють відчуття природи, таку людяність, таку творчу наївність, які на Заході вже втрачені. Впадає в очі, як тут жінки зберігають хист, зокрема до літературних творів, особливо полька. Вона не тільки співає ніжні мелодії, айв обшитій хутром куртці з цигаркою у вустах пише політичні летючки, з манерами благородної пані вона редагує газету.
Музичний талант слов'ян – національна риса характеру – найбільше виявляється в малоросіянки. Її чудові, часто глибоко меланхолійні, часто дико веселі народні пісні перевершують пісні польські.
І полька, і малоросіянка рідко мають акторський талант. Малоросійський театр стоїть ще на дуже низькому рівні, щоб його можна було порівнювати із західноєвропейським, але польська драма – високого рівня, і польська вистава на свіжому повітрі, душа якої – полька – рівновартісна французькій.
У житті своєї країни, свого народу галицькі жінки беруть жваву і пристрасну участь. Немає жертви, якої б злякалася полька, якщо це стосується її батьківщини. Відомо, які послуги вона зробила польській справі і у війні, і в мирний час, польським змовам, польському повстанню. Вона плете інтриги на виборах, сидить на трибуні ландтаґу. Сьогодні вона – найспритніший емісар, найгнучкіший шпигун, а завтра благословляє зброю, благословляє воїнів чи сама безстрашно мчить проти ворожих лав. А потім вона стоїть на колінах серед мертвих, перев'язує поранених, підтримує тих, хто вмирає.
Натомість патріотизм малоросіянки не приніс якихось блискучих подвигів, але під час більш, ніж трьохсотлітніх страждань під пануванням Речі Посполитої, з непохитним терпінням, з непорушною любов'ю до своєї національносте, у спротиві до польських домагань він зберігся в подивугідний спосіб. Через пісню і слово вона вже в душу босоногого хлопчини влила ненависть та завзятість, на Поділлі, на Україні[1] та в Галичині вона врятувала русинську національність. Супроти неї полька – аристократка. У неї є щось зарозуміле. У малоросіянки ж ідеї свободи та рівности – в крові. Вона демократка, а в релігійних справах – схильна до сумнівів.
Католичка-полька – побожна або легковажна і тоді вона, зрештою, закінчує святенництвом. Відданість русинки має інші мотиви. Церква довгий час була останнім притулком її національности, ще й зараз вона майже ідентична з нею. Щодня в церкві лунає з вівтаря і з хорів мова народу, і українські священики у світському житті є дідичами та батьками сімейства. Нарешті, східнослов'янський світогляд про мізерність буття, про неминучість усього, що відбувається, про вороже протиставлення природи і людини, про рівність та людську любов відповідає первісним ідеям християнства, які філософськи пояснив і розвинув Шопенгауер, найбільший мислитель нової доби.
Яким би дивовижним не було слов'янське життя на Сході, ‘його найбільшою особливістю є стосунки чоловіка і жінки. Тут вони є прямою протилежністю Заходові. Жінка стоїть тут вище від чоловіка. Не в сенсі романсько-германського пошанування, яке приховує жінку через ідолопоклонницький культ, немов якогось азійського деспота. Жінка на слов'янському Сході стоїть не на вівтарі, але й не є полонянкою "святинь дому". Вона перебуває у вирі життя і керує. Тут це природно. Один відомий німецький етнограф пише: "Коли правда, що у романських народів статі рівні, у германських – жінка стоїть нижче від чоловіка, то у слов'ян жінка перевищує чоловіка".
Тут немає слабкої статі. Жінка повсюдно стоїть з чоловіком на рівній нозі – вдома, у товаристві, у громадському житті. Чоловік, звичайно, схильний розглядати жінку, як свою власність – тут ви не знайдете й сліду від цього. Вона віддається чоловікові у коханні, як рівна, на рівних умовах. Цього вона дотримується й у шлюбі. У неї нема жодного обов'язку, якого не знав би і чоловік. На Заході тільки невірність жінки руйнує сім'ю; тут її руйнує невірність чоловіка. Жінка залишить чоловіка з наймізернішої причини, бо вона знає, що збереже своє становище у суспільстві. Польща – це країна розлучень. Розлучена жінка тут – це виразне поняття в суспільстві, на сцені, в поезії. Вона вільна, як і чоловік, але без того, щоб втрачати привілеї своєї статі, вона приймає своїх друзів, є душею салону, клубу, літературного товариства. Сприятливе становище, яке вона має як розлучена жінка, дає їй почуття власної гідности, із цим вона живе й у шлюбі. Вона господиня вдома, задає тон у товаристві. Завдяки жінці життя її народу зберегло свої витончені і водночас прості форми, оту радісну грацію, якої полька ніколи не втратить, – ані на полюванні, ані у ландтаґу. Жінка є всюди, де є чоловік, вона всюди зберігає свої манери й звичаї. Ця риса властива не лише вищим верствам. Треба бачити краківського селянина – як вишукано веде він до танцю свою дівчину; гуцула, коли він гірською стежкою за вуздечку зводить вниз коня своєї дружини. Галицький селянин – під владою своєї жінки. Пияк знає, що говорить, коли співає в народній пісні: "Буде жінка, мабуть, бити, за чуприну волочити".
Це була донька одного галицького священика, ота Роксолана, яку Расін прославляє у "Баязеті", та слов'янка, що зробила своїм рабом Сюлеймана Пишного і стала його дружиною.
Галицькі жінки не є господинями дому в німецькому сенсі, вони вміють керувати господарством у широкому розумінні, але ощадливість, порядок, старанність у домашньому побуті не належать до їхніх чеснот.
Галицька селянка, хоч якою моторною і тямущою вона є, також побоюється роботи. Тут бракує як освіти народу, так і виховання. Власне кажучи, лінивим народ не є, бо він неперевершено працює у когось на службі, але має невеликі потреби, балакає, співає і танцює охочіше, ніж тоді, коли мав би зробити зусилля заради заможного дозвільного життя.
Наскільки галицькі жінки погані господині, настільки ж чудові вони матері. Як ніжно поводиться звичайна селянка зі своєю дитиною! Глибока пошана, покірність, дитяча любов, яку сива мати отримує від свого сина ще й тоді, коли він вже сам гойдає на колінах дітей, найкраще підтверджує, ким вона для нього була, ким вона для нього буде завжди. Син одержує від неї перші, найсвятіші ідеали, вона живить та енергійно підтримує їх увесь час, поки супроводжує його через життя.
Ось це і є основні риси, якими ми завершуємо жіночі образки польки та русинки в Галичині. У лоні цих жінок лежить майбутнє їхнього народу. Правильно пише одухотворена Дора д'Істрія: "Романці – найдотепніші, германці – наймудріші, слов'яни – наймолодші, а юність – це велика перевага".
Протягом довгого часу латинський, італійський, французький впливи необмежено панували в освіченому світі; багато в чому вони повинні були пом'якшити німецький та англійський; слов'яни теж братимуть участь у загальному творенні людської культури. Європа має багато чого очікувати від них, і насамперед – у перетворенні суспільства та у стосунках чоловіка й жінки.
Наступним за чисельністю та значенням, після українського й польського елемента в Галичині, є передусім єврейський. Він живе великими, замкненими громадами, заселяє цілі міста чи їх великі квартали, і тому, як у жодній іншій країні, зберіг тут повну своєрідність племені. Вже за польських королів він отримав великі привілеї, завжди втішався особливим захистом австрійського уряду та від часу прийняття австрійської конституції 1861 року досягнув повної емансипації. Його значення зростатиме настільки ж, наскільки він сам звільнятиметься завдяки освіті.
Той самий розкол, який роздирає зараз релігійне життя євреїв у Галичині, проходить і через їхнє соціальне життя. Освічені відмовилися від ортодоксальної віри, тоді як нижчі класи з непорушною любов'ю прихильні до старих традицій та звичаїв.
Так, освічена єврейка в Галичині стала типом тільки для себе, як і єврейка з народу. Поряд з ними вихрещена єврейка виглядає досить своєрідно. Польська єврейка справедливо має славу красуні.