Ну, синку, заходь до свого командувача і сідай праворуч від мене. Ти вчинив подвиг, ти благочестивий лицар. Те, що ти зробив, зроблено в ім'я бога, у війні за віру, за це я тебе найдужче хвалю, і тільки-но здобуду місто, нагороджу тебе золотим на ручнем. Ми прийшли врятувати їхні душі, а що витинають ці безсоромні, задрипані селюки? Вони женуть геть свою худобу! Зате попів вони годують, як на заріз. Але ти навчив їх доброго звичаю. Ось я наливаю тобі кухоль червоного вина, і ми вип'ємо його одним духом!
П'ють.
Священикові ж дамо дулю, він у нас благочестивий. А що тобі хотілося б на обід, синку?
Е й л і ф. Та якби м'яса добрий кусень.
Командувач. Кухарю, м'яса!
К у х а р . І так нема чого їсти, а він ще гостей приводить.
Матінка Кураж знаком просить його мовчати, бо вона прислухається до голосів у наметі.
Ейліф. Селян дубасити така робота, що зразу зголоднієш.
Матінка Кураж. Господи,та це ж мій Ейліф!
Кухар. Хто?
Матінка Кураж. Мій старший. Два роки я його не бачила. Його вкрали у мене дорогою. Певно, він тут у великій ласці, коли вже сам командувач запрошує його до столу. А що у тебе на обід? Якась погань! Ти чув, чого забажав гість: м'яса! Послухайся доброї ради, купи швидше каплуна, він коштує один гульден.
Командувач (сідаючи за стіл з Ейліфом і священиком, кричить). Неси їсти, Дамбе, а то я тебе вб'ю, клятий кухарю!
Кухар. Давай сюди, хай тобі чорт, шкуродерко!
Матінка Кураж. А я гадала, що це дрібне пташеня.
Кухар. Душа в тебе дрібна! Це ж безбожна ціна. П'ятдесят гелерів дам.
Матінка Кураж. Я сказала: один гульден. Для мого старшого, коли він у гостях у самого пана командувача, мені нічого не шкода.
Кухар (дає їй гроші). Тоді хоч обскуби його, поки я розпалю вогонь.
Матінка Кураж (сідає скубти каплуна). Ото рота роззявить, як мене побачить. Він у мене хоробрий і розумний хлопець. У мене є ще один син, той дурний, зате чесний. Дочка моя— ні риба ні м'ясо. Але вона принаймні мовчить, це вже чогось варте.
Командувач. Випий ще келих, синку, це моє улюблене фалернське, у мене лишилась ще тільки одна бочка, найбільше дві, але мені не шкода, коли я бачу, що є ще справжня віра у моєму війську. А душпастир хай знову на нас подивиться, бо не знає, як воно робиться. А тепер, Ейліфе, сину мій, розкажи нам докладніше, як ти вбрав у шори селян і здобув двадцять волів. Сподіваюсь, їх скоро приведуть сюди.
Ейліф. Через день, найпізніше через два.
Матінка Кураж. Мудро придумав мій Ейліф, що волів приженуть лише завтра. А то б ви на мого каплуна і оком не кинули.
Ейліф. Ось як воно було. Я дізнався, що селяни потай, здебільшого ночами, зганяють захованих від нас у лісі волів до одного гайка. А звідти їх мали забрати городяни. Я дозволив селянам спокійно зігнати худобу в одне місце, адже їм легше розшукувати її в нетрях, ніж мені. А своїм людям я два дні ще більше врізував і так мізерну пайку, і вони до того зголодніли за м'ясом, що у них слина текла, тільки-но почують якесь слово на "ім'я", наприклад, "м'якуш".
Командувач. Розумно зробив.
Ейліф. Чом ні. Решта вже пусте. Хіба тільки що селян було втроє більше, ніж нас, і вони мали дрючки. Вони по-звірячому напали на нас. Четверо загнали мене в чагарник, вибили з рук шаблю і кричать: "Здавайся!" Що його робити, думаю, мене ж посічуть на капусту.
Командувач.І що ж ти зробив?
Ейліф. Зареготав.
Командувач. Що, що?
Ейліф. Зареготав. Ми розбалакались. Я зразу почав торгуватись. Двадцять гульденів за вола, кажу, це не по наших грошах. Даю п'ятнадцять. Ніби збираюсь платити. Спантеличені селюки чухають потилиці. А я нахилився, вхопив свою зброю й порубав їх. Хто в біду попадає, закон відкидає, правда?
Ком а н д у в а ч. А що ти на це скажеш, душ пастирю?
Священик. Правду кажучи, в Біблії таких слів нема, але ж наш Господь чудом створив з п'яти хлібин п'ятсот, отже, і біди, власне, не стало, і він міг жадати любові до ближнього, бо люди були ситі. А тепер часи не ті.
Командувач (сміється). Зовсім не ті. Зараз і тобі, фарисею, дамо хильнути. (До Ейліфа). Отже, ти їх порубав. Що ж, добре зробив, моїм бравим воякам буде що під'їсти. Хіба в святому письмі не сказано: "Що заподіяв ти наймізернішому з братів моїх, те заподіяв ти мені?" А що ти їм заподіяв? Ти забезпечив їм добрий м'ясний обід, вони ж не звикли до цвілого хліба. Раніше, бувало, перед тим, як іти в бій за віру Господню, солдати наливали в шоломи вино і кришили туди паляницю. Перекуска називалось.
Ейліф. Еге, я вмить нахилився, вхопив свою зброю і порубав їх.
Командувач. У тебе душа як у молодого Цезаря. Ти вартий того, щоб побачити короля.
Е й л і ф. Я бачив його здалеку. В ньому є щось ясне. Я б хотів брати приклад з нього.
Командувач. Ти вже чимось схожий на нього. Я шаную таких відважних солдатів, як ти, Ейліфе. Я їх маю за рідних синів. (Веде його до карти). Подивись, яке становище, Ейліфе. Нам ще доведеться повоювати.
Матінка Кураж (чує розмову в наметі і тепер з розгніваним виглядом обскубує каплуна). Цей командувач, мабуть, дуже поганий.
Кухар. Хай ненажерливий, але чому поганий?
Матінка Кураж. Бо йому потрібні відважні солдати, ось чому. Якби у нього стало глузду придумати добрий план походу, навіщо б тоді йому здались такі відважні солдати? Досить було б звичайних. І взагалі, де вже вдаються до високих чеснот, там щось не гаразд.
К у х а р. А я думав, це добра ознака.
Матінка Кураж. Ні, погана. Чому, коли командувач або король дурень дуренний і веде своє військо на смердючий смітник, тоді йому треба солдатів відчайдушних і доброчесних? А коли він скнара і вербує мало солдатів, тоді всі вони повинні бути геркулесами. А коли він недбайло і не піклується про людей, вони повинні бути мудрими, як змії, бо інакше їм капець. Звісно, і вірність потрібна йому якась надзвичайна, бо він забагато від них сподівається. Одне слово, самі чесноти ні порядній країні, ні доброму королю або командувачеві зовсім не потрібні. У добрій країні непотрібні ніякі чесноти, всі можуть бути простими собі людьми, не дуже розумними і, як на мене, то навіть боягузами.
Командувач. Закладаюся, твій батько був солдат.
Е й л і ф. І, кажуть, неабиякий. Через те мати мене застерігала. Я знаю одну пісню.
Командувач. Проспівай нам! (Сердито кричить). Скоро там їжа буде?
Ейліф. Називається "Пісня про жінку й солдата".
Танцює військовий танець з шаблею в руці.
"Кого рушниці вб'ють, кого списи проткнуть, А хто подасться вбрід, — поглине річка клята. Чи в кризі смерті жди. Розумний будь, не йди!" — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. "Гримить барабан — стаємо у ряди. Солдати до бою готові завжди. Ніщо нас не може злякати. Вперед ідемо по воді й по землі. Диви, на льоту ми хапаєм шаблі", — Відказують жінці солдати.
"Ти знайдеш смерть свою, загинеш у бою, Коли порад моїх не будеш шанувати. Ти високо не лізь! Чекає згуба скрізь", — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. "Шаблюка при боці, рушниця в руці І усміх холодний на мужнім лиці: Ковбаням його не втримати! Коли понад стріхою місяць зійде. Ми будемо вдома — це слово тверде", — Відказують жінці солдати.
Матінка Кураж (на кухні підхоплює пісню, пристукуючи ложкою по горщику).
"Ви з подвигом своїм розвієтесь, як дим, Не може подвиг ваш жінкам нічого дати! Розвіється, як дим! Господь хай буде з ним!" — Так жінка, вся в сльозах, казала про солдата. Ейліф. Що таке? Матінка Кураж (співаєдалі).
Шаблюка при боці, рушниця в руці — Хоробрий солдат потопає в ріці, З ковбані його не дістати. Над стріхою високо місяць пливе, Під кригою тіло лежить неживе, Що жінці тут скажуть солдати? "Він з подвигом своїм розвіявся, як дим, Нічого він не міг геройством жінці дати. Не слухав добрих рад — тому поліг солдат", — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. Командувач. Роблять у мене на кухні все, що їм заманеться. Ейліф (іде на кухню. Обіймає матір). Яка зустріч! А де брат, сестра? Ма тінка Кураж (в його обіймах). Живуть, як риби у воді. Швейцеркас — скарбником у другому полку. Принаймні не ходить у бій. Зовсім урятувати його від служби мені не пощастило. Е й л і ф. А як твої ноги?
Матінка Кураж. Ранком насилу влізаю в черевики. Командувач (підходить до них). Ах, ти його мати. Сподіваюсь, у тебе є ще сини для мене. Такі, як оцей.
Ейліф. Оце щастить мені: мати сидить на кухні і чує, як вихваляють її сина!
Матінка Кураж. Авжеж, я чула. (Дає йому ляпаса). Ейліф (хапається за щоку). За те, що я захопив волів? Матінка К у р а ж. Ні. За те, що ти не здався в полон, коли на тебе напали четверо і хотіли посікти на капусту! Хіба я не вчила тебе берегтись? Фінський чортяко!
Командувач і священик сміються, стоячи коло дверей.
Ще через три роки матінка Кураж разом з рештками Фінляндського полку потрапляє в полон, їй щастить урятувати дочку та фургон, але її чесний син гине.
Польовий табір. Пообідній час. На жердині полковий прапор. Між фургоном, обвішаним усяким крамом, і великою гарматою натягнено вірьовку. Матінка Кураж знімає з неї білизну і разом з Катрін складає на лафеті. А воднораз торгується з інтендантом за мішечок куль. Швейцеркас у мундирі військового скарбника стежить за ними.
Вродлива дівчина, Іветта Потьє, перед якою стоїть склянка горілки, щось пришиває до барвистого капелюшка. Вона в панчохах, біля неї — червоні черевички на високих підборах.
Інтендант. Я віддам вам мішечок куль за два гульдени. Це дешево, але мені потрібні гроші. Полковник ось уже два дні пиячить з офіцерами, і весь лікер випито.
Матінка Кураж. Це бойовий припас батальйону. Якщо їх знайдуть у моєму фургоні, мене віддадуть до польового суду. Ви, мерзотники, продаєте припас, а солдатам нічим стріляти у ворога.
Інтендант. Не будьте така вперта, рука руку миє.
Матінка Кураж. Військового майна я не купую. За таку ціну.
Інтендант. Сьогодні ж увечері ви зможете продати ці кулі інтендантові четвертого батальйону за п'ять гульденів, навіть за вісім, якщо дасте йому розписку на дванадцять.