Та й тепер іще маю. Я могла б стати другою Глорією Свенсон і вийти заміж за маркіза, а може, й за принца. А ким спокусилася? Самовдоволеним, самозакоханим… Я сподівалась, він допоможе мені просунутись. Розумієте, Баркере? О, він мені допоміг… Без кінця дітей плодити! Просто диво, що я не зовсім споганіла.
Спочатку я боролась. Казала, що одружилася з ним не для того, щоб відмовитися від артистичної кар'єри, що я хочу присвятити себе мистецтву. Та все дарма. Йому була потрібна гарна жінка й гарні діти для його гарного дому. Щоб вихвалятися нами. Розумієте? Я для нього тільки майно. Розумієте, Баркере? Я для нього наче великий діамант, чи машина, чи кінь. І він не дозволить, щоб його дружина "принижувала" себе, граючи в кінофільмах. А хіба ж він не завдячує всього кінофільмам?
Завтра ви повернетесь у свою редакцію, опишете наше любовне гніздечко. Розумієте, Баркере? Тільки глядіть не помиліться й не назвіть його дитячим розплідником. Діти! Ви сказали, що Норма гарненька. Так, вона гарненька. А що її чекає? Вийде заміж за багатія, котрий буде ставитися до неї, як до послідущої… Ось що її чекає, коли я не перешкоджу. Сподіваюсь, я не доживу до того, щоб побачити її дорослою, а коли доживу, то пораджу їй утекти з дому й жити самостійно. І бути людиною! А не річчю, як я! Розумієте, Баркере?
— Ви ніколи не думали про розлучення?
— Думала, і то не раз! Послухайте… А втім, це марна річ… Я про нього нічого такого не знаю, а якби він що-небудь дізнався про мене, то ніколи не став би цього розголошувати. Замкнув би мене тут і мучив би, як мучить тепер, тільки ще більше. А я ж не зробила нічого поганого, розумієте? Чоловіки, що могли б мені сподобатись, усі бояться його, бояться його грошей і влади. Розумієте, Баркере? А інші такі самі, як він. От, приміром, старий, гладкий Морріс, той, що заправляє готелями, — всі вважають його за зразкового чоловіка. А він тільки тому не тягається з жінками, що страшенно скупий. Та якби я захотіла, він був би мій. Тільки-но опиниться біля мене, зразу починає тиснути мені руку. Певно, гадає, старий скупердяга, що це долар!.. Ну, Баркере! Вип'ємо ще по одній! Нам з вами пора випити, бо з мене вже вивітрюється.
— По-моєму, вам пора вже йти спати, — сказав Бартлет. — На вашому місці я ліг би спати, поки не вернувся містер Грег.
— Ваша правда, Баркере. Ось вип'ю ще один келишок і зроблю, як ви радите. Тільки я про це й без вас подумала. Я вже не перший вечір про це думаю. А сьогодні ви мені допоможете, скажете йому, що в мене розболілась голова.
Лишившись на самоті, Бартлет поринув у задуму, тоді трохи почитав і нарешті задрімав. Прокинувся він, почувши, що прийшов Грег.
— Ну що, Бартлете? — сказала велика людина. — Селія втекла від вас?
— Та що ви, містере Грег! У неї розболілась голова, і я сказав, щоб вона лягала спати.
— Так, останнім часом у неї раз у раз болить голова, — мабуть, читає забагато. Шкода, що мені довелось поїхати на цю зустріч. Ішлося про новий гольф-клуб, і я мусив там бути. Я хочу сказати, що мене обрали головою. А ви, я бачу, втішалися тут без мене. Я хочу сказати, що в пляшці поменшало віскі.
— Сподіваюсь, ви пробачите мені, що я так щедро почастувався, — сказав Бартлет. — Нечасто доводиться пити таке віскі.
— Може, ходімо вже спати? Поговорити можна буде й завтра, дорогою до міста. Хоча, по-моєму, вам уже не буде про що мене розпитувати, тепер ви все про нас знаєте. Тобто я хочу сказати, що тепер ви вже все про нас узнали.
— Авжеж, містере Грег. Матеріалу в мене багато, треба тільки обробити його як слід.
Вранці, коли Грег та його гість зібралися виходити з дому, Селія ще не з'являлась.
-Вона завжди встає пізно, — сказав Грег. — Я хочу сказати, що вона ніколи не прокидається рано. А сьогодні он як заспала. Любонько! — гукнув він нагору.
— Чого тобі, любий? — почулося у відповідь.
— Містер Бартлет покидає нас. Я хочу сказати — він від'їздить.
— Бувайте здорові, містере Бартлет. Пробачте, будь ласка, що я не проводжаю вас.
— Не турбуйтеся, місіс Грег. Дякую вам за гостинність, — Бувай здорова, любонько!
— Бувай здоров, любий!