Бабусі злякано роззирнулись. У лісі було повно гілляччя, дрючків та сухої кори.
— От добре! — загукали вони, — Стільки хмизу враз! Його нам надовго стане!
Вони миттю вивершили свої кошики і, сяючи з радості, подалися додому.
Мала Баба Яга, всміхаючись, дивилася їм услід.
Навіть ворон Абраксас був задоволений, а таке траплялося не часто. Легенько дзьобнувши малу Бабу Ягу в плече, він сказав:
— Для початку непогано. Мені здається, у тебе є все, щоб стати справжньою доброю чаклункою.
Вперед, синку!
Відтоді мала Баба Яга завжди дбала про те, щоб збирачки хмизу не верталися додому з порожніми кошиками. І всі були в гарному настрої, а знайомі бабусі, зустрівши в лісі малу Бабу Ягу, весело всміхалися й казали:— Збирати в цьому році хмиз — це втіха! Є по що ходити!
Як же здивувалася одного разу мала Баба Яга, коли зустріла заплаканих бабусь із порожніми кошиками за плечима!
Адже вчора ввечері вона здійняла великий вітер, і в лісі було повно хмизу.
— Подумай тільки, яке лихо! — хлипали бабусі. — Новий лісник заборонив нам збирати хмиз. Повитрушував наші кошики і нахвалявся заарештувати нас, як ще хоч раз поткнемося в ліс.
— Який це ґедзь його вкусив?
— Він лихий чоловік! — закричали бабусі. — Колишній лісник не боронив нам збирати хмиз. А цей, бач, не дозволяє. Як він лютував, то й не сказати! Не буде в нас тепер дрівець… — І бабусі заголосили ще дужче.
— Не плачте! — втішала їх мала Баба Яга. — Новий лісник передумає. Я його напоумлю.
— Як? Як ти це зробиш? — не вірили бабусі.
— Це вже мій клопіт. Ідіть додому й не тривожтесь. А від завтрашнього дня знову збиратимете хмиз, скільки вам треба.
Бабусі подибали додолу. А мала Баба Яга хутенько вичаклувала собі повний кошик хмизу. Тоді поставила його край дороги сіла поряд, ніби притомилась і відпочиває.
Чекати їй довелося недовго: незабаром на дорозі показався лісник. Мала Баба Яга пізнала його по зеленій куртці. За плечима в нього висіла рушниця, а через плече шкіряна торба.
— Ого! — крикнув лісник. — Іще одна! Ти що тут робиш?
— Відпочиваю, — пояснила мала Баба Яга. — Заважкий кошик, нехай трохи оддишуся.
— Хіба ти не знаєш, що збирати хмиз тут заборонено?
— Ні, звідки мені знати?
— Ну, то тепер знатимеш! — скипів лісник. — Висипай хмиз і забирайся геть!
— Висипати хмиз? — здивовано перепитала Баба Яга. — Змилуйтеся наді мною, пане новий лісник! Ви не скривдите старої жінки!
— Зараз побачиш, що я тобі зроблю! — закричав лісник. Він схопив кошик і хотів висипати хмиз. Але мала Баба Яга сказала:
— Цього ви не зробите!
Лісник геть розлютився.
"Я запроторю тебе до в'язниці!" — хотів він закричати, але натомість промовив:
— Вибач, я пожартував. Звісно, ти можеш забрати свій хмиз.
"Ти диви, — збентежився лісник, — я думаю одне, а кажу зовсім "інше?"
Та звідки йому було знати, що це мала Баба Яга начаклувала.
"Отак краще, синку!" — подумала мала Баба Яга і весело сказала:
— Якби ж цей кошик був хоч трохи легший!
— Може, допомогти? — люб'язно спитав лісник. — Я міг би віднести вам цей хмиз аж додому…
Мала Баба Яга захихотіла:
— Справді, синку? Який ти ласкавий! Який чемний!
"Хоч ґвалт кричи! — думав лісник. — Верзу казна-що. Я сам себе не впізнаю".
Лісник, сам незчувшись коли, завдав важкий кошик собі на плечі.
— Матусю! — сказав він. — Якщо ви дуже стомилися, то сідайте верхи на кошика.
— А ти не жартуєш? — спитала мала Баба Яга.
Лісник з відчаєм почув свою люб'язну відповідь:
— Авжеж, не жартую! Вилазьте!
Малій Бабі Язі не треба було двічі казати. Одним махом сіла вона верхи на кошик, а ворон Абраксас фуркнув їй на ліве плече.
— Тепер рушаймо! Вперед, синку!
Лісникові куди дужче хотілося, щоб кошик разом із старою й вороном провалилися до лиха в землю. Та що з того? Він покірно чалапав уперед.
— Прямо й прямо! — крякав Абраксас. — Та жвавіше, мій ослику, жвавіше! А то дзьобну тебе в м'якеньке місце!
Лісника кидало то в жар, то в холод. Він дибав та й дибав, весь упрілий, висолопивши язик. Спочатку лісник загубив свого зеленого капелюха, потім шкіряну торбу. Рушницю він теж посіяв. А його все ганяли й ганяли по лісі вздовж і впоперек.
— Ліворуч! — командував Абраксас. — За отим ровом праворуч, а далі на гору!
Коли вони нарешті дісталися до хатки, лісник ледве стояв на ногах. Та мала Баба Яга не почувала до нього жалю. Навпаки, вона сказала:
— Чи не хочеш ти, синку, порубати оцей хмиз?
— Порубаю, пов'яжу ще й складу в стос, — промовив лісник.
Так він і зробив.
Коли лісник скінчив — а затяглася робота допізна, — мала Баба Яга сказала:
— Тепер хоч і додому йди. Не знаю, як і дякувати тобі, синку! Такого люб'язного лісника, як ти, навряд чи ще де знайдеш! Ото зрадіють бабусі, як прийдуть завтра по хмиз! Ти ж бо і їм допоможеш, правда?
Новий лісник кивнув головою і, заточуючись, поплентався додому.
Відтоді, побачивши в лісі якусь бабусю з кошиком хмизу, він обминав її десятою дорогою.
Мала Баба Яга ще не раз згадувала про цю свою витівку.
— Тепер я так завжди робитиму! — призналася вона воронові. — Я допомагатиму добрим людям. А лихим робитиму каверзи. Це мені подобається!
— А навіщо? — спитав Абраксас. — Робити добро можна й без каверз.
— Ах, це нудно! — пирхнула мала Баба Яга.
— А ти звідки знаєш? — спитав Абраксас.
Паперові квіти
Якось у неділю малій Бабі Язі скортіло полетіти до міста й подивитися базар.— Чудово! — зрадів Абраксас. — І я з тобою! Тут у лісі, так самотньо, дерев сила, а людей обмаль. А в місті, та ще на базарі, навпаки!
Та летіти на мітлі аж до самого базарного майдану вони не могли. Уявіть собі, який би там переполох зчинився! Чого доброго, ще й поліцію накликали б на свою голову. Тож сховали вони мітлу на околиці міста, в житі, а далі пішли пішки.
Базар уже вирував: господині, наймички, селянки, куховарки товпилися довкола прилавків. Жінки городників вихваляли свою городину, продавці садовини гукали раз у раз: "Купуйте яблука боскоп і груші бера!" Жінки рибалок запрошували до оселедців, ковбасник — до гарячих сардельок, гончар — до глечиків та мисок, розставлених на солом'яній маті.
— Квашена капуста! Квашена капуста! — гукали тут.
— Кавуни, дині! Дині, кавуни! — кричали там.
Та найдужче було чути Якоба Дешевого. Він стояв на верхньому східці фонтану і, стукаючи молоточком по скриньці з крамом, кричав:
— Купуйте, люди, в мене, купуйте! Сьогодні мій крам дешевий! Сьогодні я дуже щедрий, віддаю все за півціни! Шнурівки, нюхальний тютюн, підтяжки! Леза, зубні щітки, шпильки для кіс! Ганчірки мити горщики, вакса, часниковий сік! Підходьте, люди добрі! Купуйте в Якоба Дешевого!
Мала Баба Яга тішилася з базарної метушні. То сюди, то туди ніс її людський потік. Тут покуштувала вона груш, там — квашеної капусти. У Якоба Дешевого за кілька крейцерів купила запальничку, а той подарував їй скляного персня.
— Красно дякую! — промовила мала Баба Яга.
— Будь ласка!.. Сюди, люди добрі, сюди! Купуйте крам у Якоба Дешевого!
У найдальшому куточку базару мовчки стояла бліда дівчинка з повним кошиком паперових квітів. Люди не звертали на неї уваги, квапливо йшли собі далі. Ніхто й квіточки не купив у несміливого дівчати.
— От якби ти щось зробила для сердешної дитини, — мовив ворон Абраксас. — Шкода мені бідолашки.
Мала Баба Яга хутенько проклала собі в юрмі дорогу, підійшла до дівчини й спитала:
— Ніяк не попродаєш квітів?
— Ох, — зітхнула дівчинка, — хто купує паперові квіти влітку! Мама знову плакатиме. Як я до вечора не вторгую хоч трохи грошей, їй буде ні за що купити нам хліба. А в мене ще семеро братиків і сестричок. Батько минулої зими помер. Тож ми й робимо оці паперові квіти. Та ніхто не бере.
Мала Баба Яга співчутливо слухала дівчинку, думаючи, як їй допомогти. Аж ось вона сказала:
— Не збагну, чому люди не купують цих квітів. Вони ж так гарно пахнуть!
Дівчинка недовірливо подивилася на неї:
— Пахнуть? Хіба ж пахнутимуть паперові квіти?
— Авжеж, авжеж, — поважно запевнила мала Баба Яга. — Вони пахнуть куди приємніше за справжні. Хіба ти не відчуваєш?
Паперові квіти справді пахли! І це помітила не тільки мала, що їх продавала.
На базарі всі раптом почали принюхуватись.
— Що воно так пахне? — питалися одне в одного люди.
— Як-то! Паперові квіти, кажете? Чи є вони ще? Треба купити кілька квіток неодмінно! Мабуть, вони дорогі?
Усяк, хто мав носа й ноги, поспішив на той край базару, де стояла дівчинка. Жінки рибалок покидали напризволяще свої оселедці, ковбасник — свою плиту, на якій варилися сардельки, городниці — свою городину. Всі, всі пхалися до дівчинки — купити паперових квітів. Навіть Якоб Дешевий з крамарською скринькою й собі примчав туди. А що він прибув останній, то, звівшись навшпиньки, склав трубочкою руки й залементував.
— Агей! — кричав він через голови людей, — Ти чуєш мене, дівчинко з квітами? Це Якоб Дешевий. Передай мені дві квітки! Ну хоч одну! Чуєш мене? Хоч однісіньку?
— Ні, ні! Нікому не продавай без черги! Навіть Якобові Дешевому! — закричали люди. — Продавай по черзі! — Вони раділи, бо їм пощастило — вони попереду. Адже всім квітів не вистачить, і ті, хто прийшов пізніше, спіймають облизня.
А дівчинка продавала й продавала. Проте квітів у кошику не меншало. їх вистачило для всіх, хто тільки хотів купити, навіть для Якоба Дешевого.
— Що за дивина, — знизували плечима люди, — чому квітів у кошику не меншає!
Дівча також не знало чому. Звичайно, це могла б пояснити тільки мала Баба Яга. Але вона з Абраксасом уже давненько зникла з базару, лишивши позаду міські будинки. Невдовзі вони дісталися туди, де лежала схована в житі мітла.
Мала Баба Яга все ще думала про дівчинку. І стиха сміялася. Раптом ворон легенько дзьобнув її в плече і показав чорну хмару, що швидко пливла в небі. Хмара була б як хмара, якби з неї не стирчав держак мітли.
— Глянь! — крикнув Абраксас. — Тітка Трам-Бам-Бах! Стара пройда, певно, шпигувала за тобою.
— Ну, вже ця все винюхає! — буркнула мала Баба Яга.
— Пусте! — промовив ворон. — Перед нею тобі нема з чим критися, а надто з сьогоднішнім вчинком.