Тому, щоби не дати заскочитися неприготованим, він став носити зі собою усюди Біблію в кишені свого плаща. Мав він також Біблію великого формату у себе в своїй канцелярії на столі, люди не раз заставали його, як він читав її, як другі приходили за своїми справами; в таких випадках він здіймав з носа зелені окуляри, вкладав їх в книгу, щоби зазначити місце, і відривався від читання, щоби зробити якийсь лихварський бізнес.
Говорили деякі, що на старі роки Тома став трохи придуркуватий, і сподіваючися скорого кінця, він підкував свого коня, осідлав, упряг і закопав ногами вгору, бо припускав, що в його останню днину світ обернеться дном догори, і в такім випадку його кінь буде для нього готовий до їзди; видно, він рішився примусити свого приятеля щонайменше гнати за собою. Однак се, може, лише старі баби видумали сю казку. Коли він дійсно поробив такі кроки, то вони були зовсім злишні; щонайменше таке виходить зі старої віродостойної легенди, котра закінчує його історію в такий спосіб.
Одного гарячого літного дня по полудні, власне перед страшною бурею з блискавицями і громами, Тома сидів в своїй канцелярії з білою полотняною шапочкою на голові, убраний в індійську поранню одіж. Він власне мав пустити на ліцитацію один маєток і зовсім зруйнувати нещасного спекулянта ґрунтами, перед котрим він удавав усе найбільшого приятеля. Нещасний фактор просив його почекати йому кілька місяці. Тома розгарячився і розлютився, та не хотів позволити на ще одну проволоку.
– Моя родина буде зруйнована і стане тягарем громади, – говорив нещасний спекулянт.
– Своїм треба помагати наперед, – відповів Тома, – мушу дивитися, щоби я мав що на чорну годину.
– Ви заробили стільки грошей лише на мені, – сказав спекулянт.
Тома стратив всю свою терпеливість і всю свою побожність.
– Най мене чорт побере, – каже він, – коли я зробив на вас хоч один зламаний гріш!
Якраз в тій хвилі запукав хтось три рази до дверей. Tома підійшов, щоби побачити, хто се. Якийсь чорний мужчина держав чорного коня, котрий іржав та нетерпеливо гріб копитами.
– Томо, ми приїхали по тебе – сказав чорний чоловік грубим голосом.
Тома кинувся назад, але уже було запізно. Він лишив свою малу Біблію на споді кишені в плащі, свою велику Біблію на столі, далеко під довжезними поквітованнями на ґрунти, котрі збирався власне пустити на ліцитацію. Мало коли був грішник більше неосторожний. Чорний мужчина посадив його, як дитину, на сідло, вдарив коня бичем і погнав галопом, з Томою за плечима, серед громової бурі. Його писарі позатикали пера поза вуха і дивилися за ним через вікна. Пігнав Тома Вокер вулицями, підкидаючи білою шапкою, зі своєю, ранішньою одежиною, розвіяною на вітрі, пігнав, аж кінь огню кресав з-під копит. Як писарчуки поглянули за чорним чоловіком, він уже пропав.
Тома уже більше не вернув, щоби пустити ґрунт на ліцитацію. Чоловік, що жив на краю мочарів, оповіщав, що серед найгіршої блискавиці він чув тупіт кінських копи й виття по дорозі, а, підбігши до вікна, побачив на хвилинку таку постать, яку я ось тут описав, на кони, що гнав мов божевільний, полями, горбами, аж геть в чорні болота індіанського форту, зарослі смереками, та що незадовго потім грім ударив в тім напрямі й немовби підпалив увесь ліс.
Бостонські добряги потрясали головами і стискали плечима, але вони уже так були привикли до чарівниць, та карликів, та усяких штучок чортівських від самого початку заснування колонії, що ся подія їх так дуже не злякала, як би се можна припустити. Для заряду маєтку Томи установлено тростісів, але там не було уже чим заряджувати. Коли переглянули його куфри, побачили, що усі квити та посвідки були спалені на попіл. Місто золота і срібла його залізні скрині були повні сміття; в стайни місто двох коней найшли два кістяки, а на другий день великий дім зайнявся і згорів зовсім.
Такий був кінець Томи Вокера, позичайки, та його нечесного маєтку. Най усі візьмуть собі сю історію до серця. В правду її не можна сумніватися. Ще до нинішнього дня показують яму під дубом, з котрої Тома викопав скарби морського розбійника, а по сусіднім болоті та індіанськім форті не раз ходить в бурливу ніч постать на коні, убрана в ранішню одіж, з білою шапкою на голові, котра, без сумніву, є мученим духом лихваря. Історія просто перейшла в пословицю і народну, таку часту в Новій Англії поговірку про "Чорта та Тому Вокера".
Джерело: Календар "Канадійського Українця" 1921. Автор перекладу не вказаний