А тут – ловиш того, кого підозрюєш у вбивстві, садовиш його за грати, розповідаєш усім про свою підозру, а портрет злочинця друкуєш у газетах. Окружний прокурор будує своє звинувачення, відштовхуючись від твоєї інформації, а ти тим часом розшукуєш нові подробиці, з'являються свідки, які упізнали його портрет у газетах, – вони б ніколи не подумали, що він злочинець, якби ти його не заарештував, – і, врешті-решт, ти відправляєш його на електричний стілець.
(Через два дні одна жінка з Брукліна впізнала у Маколеї Джорджа Фоулі, який ось уже три місяці наймав у неї квартиру.)
– Але ж це виглядає дуже непорядно.
– Якби злочини здійснювали за законами математики, – відрізав я, – їх би так само і розплутували. Та більшість з них далекі від цього, і даний випадок – не виняток. Я зовсім не проти твого розуміння добра і зла, однак говорячи, що Маколей швидше за все розрізав труп, аби непомітно занести його до міста у валізах, висловлюю те, що виглядає найімовірнішим. Це могло статися 6 жовтня або й пізніше – адже спершу він мусив звільнити двох науковців, які працювали на Уайнента – Прентіса і Макногтона, – і зачинити лабораторію. Він поховав Уайнента під підлогою разом з одіжжю якогось опасистого чоловіка, справді кульгавого, і паском з ініціалами Д. У. поклавши все так, щоб його не дуже попсувало вапно, яке мусило геть виїсти труп небіжчика, – і знову зацементував підлогу над могилою. За допомогою розшуків поліції та публікацій у пресі ми напевно з'ясуємо, де він купив чи роздобув одяг, ціпок і цемент.
(Пізніше стало відомо, що цемент він придбав у торговця вугіллям і лісом з верхньої частини міста, що ж до іншого – встановити нічого не вдалося.)
– Сподіваюсь, – без оптимізму погодилась Нора.
– Отже, головного клопоту він позбувся. Поновивши оренду на лабораторію і тримаючи приміщення порожнім, начебто в очікуванні Уайнента, він міг бути певним – цілком розумно, – що поховання не знайдуть, а коли таке випадково і трапиться, то опасистий містер Д. У. К., убитий Уайнентом – за цей час від трупа лишаться самі кістки й за скелетом неможливо буде визначити, гладким чи худим був небіжчик, – пояснить причину Уайнентової втечі. Розв'язавши собі руки, Маколей вигадав адвокатську довіреність і за допомогою Джулії поступово став прибирати до своїх рук гроші Клайда. Тепер знову потеоретизуємо. Джулії не до вподоби вбивство, вона перелякана, і Маколей починає в ній сумніватись. Саме тому примушує її розірвати з Мореллі, наче через ревнощі Уайнента. Він боїться, що в хвилину слабкості вона зізнається Мореллі, а що наближається, час, коли вийде на волю її близький друг Фейс Пепплер, занепокоєння Маколея зростає. Він був у безпеці, поки Фейс сидів за ґратами, бо Джулія ні про що таке не писала в своїх листах, знаючи, що вони проходять крізь руки начальника в'язниці, але тепер… Маколей розробляє план дій, та несподівано все летить шкереберть. У місті з'являється Мімі з дітьми, розшукуючи Уайнента, приїжджаю я і підтримую з ними зв'язок, тож Маколей вирішує, ніби я їм допомагаю. Убезпечити себе від Джулії можна, тільки прибравши її. Поки вірогідно?
– Так, але…
– Хто ступив на слизький шлях, вже не звертає, – запевнив я. – Коли він їхав тоді до нас на ленч, то подзвонив у свою контору, удавши із себе Уайнента, й призначив побачення в готелі "Пласа" – це було зроблено з метою засвідчити присутність Уайнента в місті. Від нас Маколей вирушає до "Пласи", де розпитує службовців, чи не бачили вони Уайнента, щоб усе виглядало правдиво; з цією ж метою зв'язується по телефону зі своєю конторою і запитує, чи не озивався більше Уайнент, а тоді дзвонить до Джулії. Вона повідомляє, що чекає Мімі і що та не повірила, ніби Джулія не знає, де ховається Уайнент, – Джулія, певно, виглядає схвильованою. Маколей вирішує, що не можна дозволити їм зустрітись. Він приїздить до Джулії і вбиває її. Стрілок він жахливий. Під час війни я переконався в цьому на власні очі. Певно, з першого пострілу він не влучив, куля розтрощила телефон, чотирма іншими він смертельно поранив дівчину, але, мабуть, подумав, що вбив, до того ж мусив ушитися до приходу Мімі, тож підкинув шматок Уайнентового ланцюжка як вирішальний доказ – а що зберігав його протягом трьох місяців, то виникає думка, що й убивство Джулії було заплановано із самого початку, – і прожогом кинувся до контори Германа, де, скориставшись обставинами, заробив собі алібі. Маколей не врахував дві речі, котрі важко було передбачити: по-перше, Нунгейм, який крутився біля будинку Джулії з надією перестрінути дівчину, бачив, як Маколей заходив до її квартири, а можливо, і чув постріли, по-друге, Мімі, природжена шантажистка, приховала ланцюжок, аби витиснути гроші з колишнього чоловіка. Ось чому Маколею довелося поїхати до Філадельфії й надіслати звідти мені телеграму, одного листа собі й одного – тітці Алісі – все для того, щоб Мімі, вирішивши, ніби Уайнент накидає на неї підозру, розлютилась і представила поліції докази проти нього. А проте бажання Мімі дошкулити Йоргенсену трохи не перекреслило цей план. До речі, Маколей знав, що Йоргенсен це Келтермен: відразу по вбивстві Уайнента він найняв детективів, щоб ті розшукали Мімі з дітьми в Європі – потенційно небезпечних спадкоємців, – і сищики встановили, хто такий Йоргенсен. Ми знайшли їхні рапорти в паперах Маколея. Він, зрозуміло, запевнив, що збирав інформацію для Уайнента. Отаке. Далі його став непокоїти я, моя впевненість у невинності Уайнента і…
– А чому ти був такий упевнений.
– Хіба став би він обливати брудом у своїх листах Мімі, яка приховала викривальний доказ проти нього? Ось чому я вирішив, що ланцюжок підкинуто, єдино – аж надто я підозрював Мімі. Мореллі теж завдав клопоту Маколею: відмовившись наговорити на будь-кого заради власного порятунку, він повернув слідство в небажаний бік. Урятувала Мімі, яка знову накинула підозру на Уайнента, виключивши решту версій. Підозра Уайнента у вбивстві виключала будь-який сумнів, що він мертвий, і якби Маколей насправді його не вбив, не було б і наступних злочинів. Найочевидніше у цій справі, ключ до неї – передумова, що Уайнента вбито.
– Ти хочеш сказати, що знав про це із самого початку? – спитала Нора, похмуро блимнувши на мене.
– Ні, люба, і мусив би спекти раків через свою сліпоту, та щойно я почув про труп під підлогою лабораторії, не вагався, чи не убачать там жіночі рештки, а оголосив, що це рештки Уайнента. Ось так. Бо інакше бути не могло.
– Ти, певно, страшенно втомився. Від того і розповідаєш так плутано.
– Ну от, а далі він мав клопіт з Нунгеймом. Той виказав Мореллі, щоб прислужитися поліції, а сам зустрівся з Маколеєм. Тут я знову розмірковую, сонечко. Мені подзвонив такий собі Альберт Нормен, і наша з ним розмова раптом урвалася гуркотом на іншому кінці дроту. Я міркую так, що Нунгейм прийшов до Маколея і зажадав відкупу за мовчання, а коли Маколей спробував його провести, попередив, що зробить йому гірше, і зателефонував мені, щоб домовитись про зустріч і продати інформацію, – тут Маколей вихопив трубку і щось таки дав Нунгейму, а то й лише пообіцяв. Коли ж ми з Гілдом притисли Нунгейма, він дременув від нас, щоб подзвонити Маколею і зажадати чогось конкретнішого, можливо, грубих грошей, обіцяючи умитися з міста якнайдалі від наших довгих носів. Те, що він дзвонив того дня саме туди, ми встановили – телефоністка Маколея пригадала, що дзвонив містер Альберт Нормен, після розмови з яким Маколей відразу кудись пішов, – тож нема чого ставитися зневажливо до… моєї реконструкції подій. Маколей не був таким дурним, щоб довіритись Нунгейну, навіть заплативши йому, тож заманив у місце, обране, мабуть, заздалегідь, і там уколошкав, вирішивши і це ускладнення.
– Можливо, – погодилася Нора.
– Це слово доведеться раз у раз вживати в цій справі. Лист до Гілберта мав на меті показати, що в Уайнента був ключ від квартири дівчини, а посилати Гілберта туди потребувалося для тою, щоб він напевне потрапив до рук поліції й мусив викласти й про лист, і про ключ. Мімі зрештою розповіла про ланцюжок для годинника, але разом з тим породила і нову турботу. Вона переконала Гілда поширити підозру і на мене. У мене є думка, що Маколей приходив до нас сьогодні зранку зі своїми дурницями, аби якось затягти мене до Скарсдейла й порішити, зробивши "третьою жертвою" Уайнента. Чи він просто змінив свої наміри, чи вирішив, що я надто обережний і прихоплю із собою поліцейських агентів. Так чи так, брехня Гілберта про те, що він бачив батька, наштовхнула Маколея на іншу ідею. Якби в нього був свідок, який присягнувся б, що бачив Уайнента… Ну а далі ми вже все знаємо достеменно.
– Слава богу.
– Сьогодні вдень він прийшов до Мімі – проїхав на два поверхи вище, аби ліфтер не помітив, до кого він іде, – і зробив їй пропозицію. Він сказав, що вина Уайнента поза сумнівом, але навряд чи поліція його схопить. Тим часом усе майно перебуває в його, Маколея, руках. Він особисто не в праві нічого собі привласнити, одначе міг би це влаштувати для неї, якби вона в свою чергу допомогла йому. Він передасть їй акції, які тримає в кишені, й чек, а вона мусить сказати, що одержала це від Уайнента, і надіслати від імені колишнього чоловіка записку Маколею, яка також лежить у нього в кишені. Він запевнив її, що втікач не з'явиться, аби вимагати свої гроші назад, а окрім неї та дітей, ніхто не має права на спадщину й не стане на неї позиватись. Мімі відразу втрачає голову, щойно бачить можливість наживитись, тож Маколей з нею легко домовився і отримав те, що бажав – свідка, який бачив живого Уайнента. Він попередив Мімі, що стануть підозрювати, ніби Уайнент їй за щось заплатив, але хай вона спокійно все заперечує – нічого не зможуть довести.
– Виходить, коли він тобі розповідав ранком про одержані від Уайнента інструкції передавати гроші Мімі, то вже все продумав?
– Мабуть. А може, тільки наближався до рішення. То що, тепер задоволена доказами проти нього?
– Більш-менш. Начебто і вистачає, але вони не досить аргументовані.
– Достатньо для того, щоб відправити його на електричний стілець, – запевнив я, – а це найголовніше. Хоч як не верти цю справу, іншої версії я не бачу.