Він навіть скинув капелюх і схилився в поклоні. А оскільки Пиня короткозорий, то він не помітив, що повз нього пробігав здоровенний спітнілий матрос з червоним засмаглим обличчям, і вони стукнулися лобами. Тобто кінчик носа нашого товариша Пині прийшовся акурат матросові межи очі. Щастя, що матрос був лагідної вдачі. Він оглянув нашого Пиню з побитим носом, посміхнувся і пробурмотів щось у вуса. Певно, то була лайка американською мовою.
7
Нараз почалося сум'яття. Пасажирів третього класу просять зійти вниз у свої комірчини і зайняти свої місця. Спершу просили добром. Потім сердито. Хто не поспішав виконати наказ, діставав стусана ззаду.
І ось уже всі внизу: чоловіки, жінки, діти, євреї, українці, турки, цигани. Збилися в одну купу. Двері замкнули. Повісили залізпий ланцюг. Ми можемо тільки у вікна бачити, що робиться зовні.
Ніколи я не почував себе так погано, як оце зараз. Ми самі собі здавались полоненими.
— За віщо? За які гріхи? — допитується в мене мій товариш Мендл, а очі йому іскрять, палають вогнем...
8
Виявляється, що ми вже приїхали. Прибули до Америки. Але що ж? Пасажирів першого і другого класів спустили з пароплава довгою драбиною мало не на сто сходинок. А з нами що буде? Адже ми вже в Америці!
— Це не для нас! — озивається один єврей, кравець з Гайсина.
Людина він непогана, але трохи надокучлива. Він завжди чепурний, в окулярах, дуже високої думки про себе і любить усім перечити. Він тільки-но почує будь-яку вашу думку — і уже каже наперекір. Між ним і нашим товаришем Пинею вже відбулося кілька сутичок. Мій брат Еля насилу їх розборонив. Кравець дав собі слово більше ніколи не розмовляти з Пинею за те, що Пиня його образив. Він прозивав кравця різними непристойними словами "тандит-ник", "кравчик", "халамидник" та ще запитав у нього, скільки "решток" той накрав протягом життя?
Тепер, коли нас замкнули, гайсинський кравець раптом заговорив:
— Хто ми і що ми? Нас можна порівняти до худоби. Коли привозять худобу, її треба спершу оглянути...
Наш товариш Пиня нападає на нього. Коли говорять про Америку, каже він, треба спершу помити руки, і починає сипати своїми улюбленими словами, як він уміє. Пиня не може терпіти, коли говорять щось погане про Америку. Гайсинський кравець виправдовується, каже, що про Америку не говорить нічого ні доброго, ані поганого. Він говорить тільки про те, що справді все дуже добре, пристойно, файно, але не для нас... Нас так скоро не випустять.
Пиня не тямиться і кричить:
— А що іншого можуть з нами зробити: солитимуть?
— Нас не солитимуть,— каже гайсинський кравець жовчно і з насолодою,— але відведуть у таке місце, що зветься Еліс-Айленд. Там нас замкнуть, як телят у хліві, і триматимуть, аж поки нашим друзям чи знайомим спаде на думку визволити нас...
Пиня аж підскакує:
— Це просто анекдот з оцим євреєм! Він наперед знає, цей кравчик, про всі майбутні лиха! Не такий старий, як досвідчений! Ми теж знаємо, що таке Кестл-Гартл, тобто я хочу сказати Еліс-Айленд. Проте я ні від кого не чув, що Еліс-Айленд на те існує, щоб тримати там людей, як телят...
Наш Пиня розпалюється дедалі дужче. Він наступає на гайсинського кравця, немовби має намір його розтерзати. Гайсинський кравець злякався і відступає назад, приказуючи:
— Годі! Диви-но! Його зарізали без ножа! Заговорили про його Америку! То я нічого не сказав! Будемо старші на кілька днів, тоді порозумнішаємо...
III. У ПОЛОНІ
1
Недаремно наш товариш Пиня так зненавидів Еліс-Айленд, що ладен був написати про нього вірша і посварився з моїм братом Елею. Лють свою він, проте, приховував. Пиня не хотів, щоб гайсинський кравець знав, наскільки він, Пиня, незадоволений Америкою. Тому він стримувався, тільки в душі його палав огонь.
— Страшна, нечувана річ! — тихенько скаржився він Елі після того, як нас привезли до Еліс-Айленд.— Замикати людей, як худобу, держати їх, як арештантів, як полонених!..
Виходить, що гайсинський кравець таки мав рацію. Він наперед провістив, що буде саме так. От тільки він трохи передав куті меду, сказавши, що нас замкнуть у хліві. Насправді нас завели до великого світлого будинку і нагодували зовсім безплатно, без грошей.
Добрі, чуйні люди! Але поки ми дісталися до того будинку — матінко рідна! Довжелезним мостом з дверцятами обабіч ми проходили поодинці, і на кожному кроці нас зупиняла інша причепа з "ґудзиком" на кашкеті, оглядала, перевіряла, обшукувала, обмацувала. Насамперед нам вивертали білим папірцем повіки і оглядали очі. Потім — усе тіло. Кожен ставить на вас якусь позначку крейдою і показує рукою, куди йти — праворуч чи ліворуч. Тільки після цього ми прибули до того великого будинку, про який я вам кажу. І лише там ми відшукали одне одного. До тієї хвилини ми були вкрай розгублені і не знали, де хто. А перелякані ми були, як ті телята, що їх ведуть на заріз.
2
Чого ми, власне, боялися? Усі наші побоювання зводились до маминих очей: що буде з її червоними заплаканими очима? Виявляється, що їй менше, ніж іншим, заглядали в очі.
— То за нас заступився на небі ваш тато, царство йому небесне!..— каже мама, обіймає нас усіх і аж заплакала від радості.
На радощах вона зовсім не знала, що робити. Та й мій брат Еля дуже змінився. Раніше він мав звичку, коли ми кудись поспішали чи були чимсь схвильовані, зганяти свою злість на мені. Ляпасів тоді він не шкодував. А Бруха допомагала йому прокльонами. Тепер його не впізнати. Він витяг з кишені і подарував мені апельсин. На "Принці Альберті" нам щодня давали апельсини. Хто хотів, той їв. А хто ні — ховав овій апельсин, щоб ніхто не бачив, глибоко в кишеню. Я свої не ховав. Як можна мати такий фрукт і не з'їсти його?
Але найбільше виявляв своє захоплення наш товариш Пиня. Він звернувся до нас усіх:
— Ну? Хто розумний? Я чи ви? Хіба я не сказав, що то вороги вигадали, ніби в Америку не впускають людей із заплаканими очима? Нікчемні люди, брехуни, обмовники, плетуни, глузівники, лайдаки, паршивці! Вони скоро вигадають про Америку, що тут примушують вихрещуватися. Де той гайсинський кравчик, щоб він зслиз!..
Отакої! Наш товариш Пиня, виявляється, знову помирився з Америкою.
З
Затуркані і схвильовані, ми в метушні й не помітили, що не долічуємось одного з нашого гурту — мого товариша Мендла. Перша це помітила Бруха. Вона схаменулась і сплеснула руками:
— Лишенько мені — де наш Лошак?
— Нещасна моя голова! — затужила мама, і ми всі кинулись шукати Мендла. А Мендла немає. Пропав, як крізь землю пішов.
Згодом виявилося, що сам був винен. Під час допиту він дуже заплутався. Спершу удав, як тоді в Німеччині, що німий. Потім нараз почав говорити страшенні дурниці. То він запевняв, що йому тільки десять років, то надало йому сказати, що він уже має тринадцять років і вже повнолітній. А кінець кінцем признався і розповів "ґудзикам" усю правду, що він загублений, тобто батько і мати загубили його у Німеччині, коли порушували кордон, а ми його взяли з собою, і що він не може точно зазначити місце і адресу своїх батьків, бо сам не знає. Якби знаття, каже, де вони, йому не довелося б запобігати чужої ласки. Він б"и сам дістався до батьків. Через те його замкнули, як і інших подібних до нього, в окремій кімнаті. їх усіх разом потім повернуть назад.
4
Почувши таке, ми всі заступилися за нещасного Мендла. Мама вчинила галас. Адже їй доведеться давати звіт за живого сироту. Якщо вона коли-небудь зустрінеться з його батьками — що вона їм скаже?
— Почекайте трошечки — ви ще самі не на коні...— каже гайсинський кравець.
— Щоб його поприщило! — бурчить Пиня і сердито дивиться на кравця. Він ладен схопити його за горлянку.
Кравець удає, що не чує, стоїть і каркає, як ворона, наче його хтось просить, накликає на нас усілякі лиха, перераховує цілий список напастей, хвилювань і страждань, що їх нам ще доведеться зазнати.
— У нас,— каже він,— спершу візьмуть адреси наших друзів чи знайомих. Потім візьмуть гроші на телеграми до цих знайомих і чекатимуть, поки хто-небудь з них прийде. І тільки тоді, коли той скаже, що знає нас і ручиться, що ми добропорядні та чесні перед богом і людьми, тоді нас випустять з полону.
Наш товариш Пиня, певна річ, спалахує, як сірник. Він дивиться на мого брата Елю, а говорить до кравця. Пиня одно допитується, звідки кравець так добре знає закони Еліс-Айленд? Кравець відповідає, що він познайомився тут, на пароплаві, з одним емігрантом, який уже тричі їздив до Америки туди й назад (він, певно, має на увазі "битого птаха"), і від нього довідався про всі закони та звичаї. І не тільки це. "Битий птах" розповів йому багато-багато подробиць, що стосуються Америки. Таким робом він їде туди вже готовим американцем, він навіть розмовляти вміє американською мовою. Наприклад, "чікен", "кі-чен", "шугар", "містер", "бучер"... Що це означає, він не хоче сказати. Коли будемо на місці, ми, каже він, самі довідаємося, що то означає. Пиня безнадійно махнув рукою і відійшов набік, немовби кажучи: "Собака бреше, а вітер несе".
5
Може, гадаєте, що все було не точнісінько так, як сказав наперед гайсинський кравець? Не помилився ні на крихту. Коли ми пройшли всі пекельні муки з отими лікарями, нас запитали, кого ми маємо в Америці. Виступила наперед мама:
— Спитайте краще, кого ми тут не маємо?
І вона ладна перелічити на ймення всіх наших друзів та знайомих. Просто насолода дивитись тепер на мою маму після того, як її пропустили з її заплаканими очима. Моя мама вже не молоденька, але ще повна принади. Я давно вже не бачив, щоб мама так сяяла, як оце сяє зараз. Проте їй не дає говорити мій брат Еля. Адреси, каже він, записані у нього на папірці, то він краще знає. Встряє в розмову Пиня і каже, що запитують імена, а не адреси. Йому дає відсіч Бруха і каже, що зрештою він, Пиня, нікого не має в Америці. Усі друзі і знайомі тут — наші. Пиня сповнюється люттю і запитує:
— Чим, наприклад, товста Песя чи її чоловік палітурник Мойше рідніші вам, ніж мені?
Бруха йому відповідає, що на Песю їй наплювати. У неї є тут родичі (то вона має на увазі пекаря Йону). Проте, виявляється, Еля мав рацію. Потрібні не імена, а адреси. І тут починається рахуба з адресами.
6
Читати адреси, самі розумієте, краще за всіх уміє Пиня.