Це інтеграл рівняння живих сил, і я не маю ніякого сумніву, що воно дасть нам шуканий результат.
— Але я хочу це зрозуміти! — вигукнув Мішель. — Даю десять років життя Ніколл а, щоб зрозуміти це!
— Мішель, — відповів капітан. — Усі ці знаки, які здаються тобі чимсь таємничним, утворюють, проте, найпростішу мову, найточнішу, найлогічнішу для того, хто вміє її читати.
— І ти запевняєш, Ніколл, — запитав Мішель, — що з допомогою цих ієрогліфів[75], ще більш незрозумілих, ніж єгипетські знаки, ти зможеш вивести, яку початкову швидкість треба надати снарядові?
— Безперечно, — відповів Ніколл. — І, так само з допомогою цієї формули, я зможу завтра тобі сказати, яка є його швидкість в першій-ліпшій точці його путі.
— Даєш слово?
— Даю слово.
— Отже, ти такий же знавець, як і наш президент?
— Ні, Мішель. Найважче — те, що вже зробив Барбікен. Це скласти рівняння, де були б усі умови цієї задачі. Все інше — це тільки питання арифметики і потребує лише знання чотирьох правил.
— Це вже краще! — відповів Мішель Ардан, який за своє життя ніколи не зробив жодного вірного додавання і який так визначав це правило: "Маленька китайська головоломка, яка дозволяє одержати безліч різноманітних комбінацій".
Проте Барбікен зауважив, що Ніколл, обміркувавши справу, напевне, вивів би цю формулу.
— Я вже й не знаю, — сказав Ніколл, — бо, чим більше я її вивчаю, тим більше переконуюсь, що вона прекрасно складена.
— Тепер послухай, — сказав Барбікен своєму неосвіченому товаришеві, — і ти зрозумієш, що всі ці букви мають своє значення.
— Я слухаю, — сказав Мішель з виглядом людини, яка скорилася необхідності.
— d, — продовжував Барбікен, — це відстань від центра Землі до центра Місяця, бо саме ці центри треба взяти, щоб вирахувати притягання.
— Це я вже розумію.
— r — це радіус Землі.
— r — радіус. Припустімо.
— m — це маса Землі; m прим (перше) — маса Місяця. Справді, треба зважати на маси обох тіл, які притягаються, бо притягання пропорціональне масам.
— Це ясно.
— g зображує швидкість, якої набирає наприкінці першої секунди тіло, що падає на поверхню Землі. Це так само ясно?
— Як вода і каміння! — відповів Мішель.
— Тепер я позначаю через х відстань, яка змінюється і відділяє снаряд від центра Землі, а через v — швидкість, яку має снаряд на цій відстані.
— Добре.
— Нарешті, v0 що стоїть у рівнянні, означає швидкість, яку має ядро, коли виходить з атмосфери.
— Справді, — сказав Ніколл, — саме від цієї точки треба вираховувати цю швидкість, бо ми вже знаємо, що швидкість у момент вильоту якраз у півтора раза більша за швидкість, яку має ядро в момент виходу з атмосфери.
— Не розумію більше! — зауважив Мішель.
— Проте це дуже просто, — сказав Барбікен.
— Але не таке просте, як я можу зрозуміти, — заперечив Мішель.
— Це означає, що коли наш снаряд досягне границь земної атмосфери, він вже втратить третину своєї початкової швидкості.
— Так багато?
— Так, мій друже, це все через тертя об атмосферні шари. Ти, мабуть, розумієш, що чим швидше летить снаряд, тим більше він зазнає опору повітря.
— Це я припускаю, — відповів Мішель, — і я це розумію, хоч оці твої v з нулем і v з нулем у квадраті ніяк не вміщуються в моїй голові.
— Це перший наслідок алгебри, — продовжував Барбікен. — А тепер, щоб тебе остаточно добити, ми підставимо цифрові дані цих різних позначень, тобто розшифруємо їх величину.
— Добийте мене! — відповів Мішель.
— З цих величин, — сказав Барбікен, — одні відомі, але інші треба обчислити.
— Я беруся зробити це, — сказав Ніколл.
— От візьмім, наприклад, r, — продовжував Барбікен. r — це радіус Землі, який на широті Флоріди, місця нашого вильоту, дорівнює б 370 000 метрів; d — відстань від центра Землі до центра Місяця, що дорівнює 56 радіусам Землі, тобто…
Ніколл швидко обчислив.
— Тобто, — сказав він, — 356 720 000 тисяч метрів у момент, коли Місяць буде в своєму перигеї, на найближчій відстані від Землі.
— Гаразд, — сказав Барбікен. — Тепер m' поділене на m, тобто відношення маси Місяця до маси Землі, дорівнює 1/81.
— Чудово, — сказав Мішель.
— g — прискорення; воно у Флоріді буде 9 метрів 81 сантиметр. Звідси висновок, що gr дорівнює…
— Шестидесяти двом мільйонам чотириста двадцяти тисячам квадратних метрів, — відповів Ніколл.
— А тепер? — спитав Мішель Ардан.
— Тепер, оскільки вже ми маємо величини в цифрах, — відповів Барбікен, — я шукатиму швидкість v з нулем, тобто швидкість, яку повинен мати снаряд, залишаючи атмосферу, щоб досягти точки притягання, де швидкість дорівнюватиме нулеві. Бо в той момент, коли швидкість зведеться нанівець, я припускаю, що вона має дорівнювати нулеві і що х, відстань, де буде ця нейтральна точка, визначатиметься дев'ятьма десятими d, тобто відстані, яка відділяє ці два центри.
— Я вже маю неясне уявлення, що воно має бути так, — сказав Мішель.
— Отже: х дорівнює дев'яти десятим d і v дорівнює нулеві, а моя формула матиме такий вигляд…
Барбікен швидко написав на папері:
Ніколл прочитав жадібним оком.
— Так і є! Так і є! — вигукнув він.
— Чи це ясно? — спитав Барбікен.
— Це написано вогненними буквами! — відповів Ніколл.
— От молодці! — пробубонів Мішель.
— Чи зрозумів ти, нарешті? — спитав його Барбікен.
— Чи зрозумів я? — вигукнув Мишель Ардан. — Та в мене, сказати б, голова від цього тріскається.
— Отже, — продовжував Барбікен, — v нулеве в квадраті дорівнює 2gr, помноженому на 1, мінус 10 r, поділених на 9 d, мінус 1/81, помножена на 10 r, поділених на d, без r, поділеного на d мінус r.
— А тепер, — сказав Ніколл, — щоб вивести швидкість ядра в момент, коли воно вилітає з атмосфери, треба тільки обчислити.
Капітан, як знавець своєї справи, подолавши всі труднощі, почав обчислювати з страшенною швидкістю. Ділення і множення йшли рядками під його пальцями. Цифри градом сипалися на білу сторінку. Барбікен стежив за ним поглядом, тимчасом як Мішель Ардан двома руками, притиснутими до висків, намагався вгамувати біль голови, що починався в нього.
— Ну, як? — спитав Барбікен після кількох хвилин мовчання.
— Та вже все обчислення зроблено, — відповів Ніколл, — v нулеве, тобто швидкість снаряда в момент, коли він залишає атмосферу, щоб досягти точки, де Земля й Місяць мають однакове тяжіння, повинна бути…
— Яка?.. — спитав Барбікен.
— Одинадцять тисяч п’ятдесят один метр у першу секунду.
— Гм! — вимовив Барбікен, підстрибнувши. — Як ви кажете?
— 11 051 метр.
— Прокляття! — вигукнув президент з жестом відчаю.
— Що з тобою? — спитав Мішель Ардан, дуже здивований.
— Що зі мною? Але, коли в цей момент швидкість вже зменшилася на одну третину через тертя, то початкова швидкість повинна бути…
— 16 570 метрів! — відповів Ніколл.
— Але Кембріджська обсерваторія заявила, що досить буде 11 000 метрів у момент вильоту, і наше ядро вилетіло з цією швидкістю.
— Ну, і що? — спитав Ніколл.
— А ось що: ця швидкість недостатня!
— Це правда!
— Ми не досягнемо нейтральної точки!
— Прокляття!
— Ми не долетимо навіть до половини дороги!
— Хай чорт візьме цей снаряд! — вигукнув Мішель Ардан, підстрибнувши, немовби снаряд у цей момент мав упасти на земну кулю.
— І ми впадемо на Землю!
Розділ V
ХОЛОД СВІТОВОГО ПРОСТОРУ
Це відкриття було, мов удар грому. Хто б міг сподіватися такої помилки? Барбікен не хотів цьому вірити. Ніколл переглядав свої цифри. Вони були правильні. Не можна було не вірити точності формули, яку вони визначили, і, коли перевірили, то знов констатували, що початкова швидкість 16 577 метрів у першу секунду була конче потрібна, щоб досягти нейтральної точки.
Три приятелі мовчки подивились один на одного. Про сніданок вже не було й мови. Барбікен, зціпивши зуби, зсунувши брови й стиснувши кулаки, дивився в ілюмінатор. Ніколл схрестив руки, перевіряючи свої обчислення, Мішель Ардан бубонів:
— Оці мені вчені! Отак вони завжди роблять! Я дав би двадцять пістолів[76] за те, щоб упасти на Кембріджську обсерваторію і розтрощити її разом з усіма її цими цифровими неуками.
Раптом капітан висловив міркування, яке було спрямоване до Барбікена:
— Ось що, — сказав він. — Тепер сьома година ранку. Ми вилетіли 32 години тому. Більш як половину нашої путі пройдено, а ми не падаємо ще, як мені відомо.
Барбікен нічого не відповів. Але після того, як він похапцем глянув на капітана, він узяв циркуль для вимірювання кутової відстані земної кулі[77]. Потім через нижній ілюмінатор він зробив дуже точне спостереження, беручи на увагу видиму нерухомість снаряда. Згодом, підвівшись і витираючи краплини поту, які виступили на його лобі, він записав кілька цифр на папері. Ніколл зрозумів, що президент хотів вивести з розміру земного діаметра віддаль ядра від Землі. Він дивився на нього стурбовано.
— Ні! — вигукнув Барбікен через кілька хвилин. — Ні, ми не впадемо. Ми вже більш як за 50 000 кілометрів від Землі. Ми пройшли точку, де снаряд повинен був зупинитися, коли б його швидкість була лише 11 000 метрів у момент вильоту. Ми весь час підіймаємося!
— Це очевидно, — відповів Ніколл, — і з цього треба зробити висновок, що наша початкова швидкість від вибуху піроксиліну перевищила потрібні 11 000 метрів. Тепер я розумію, чому ми зустріли тільки через 13 хвилин другого супутника, який обертається більш як за 6 400 кілометрів від Землі.
— І це пояснення тим правдоподібніше, — додав Барбікен, — що, позбувшись води, яка була між цими ламкими перегородками, снаряд відразу втратив значну вагу.
— Правильно! — зауважив Ніколл.
— Ах, мій дорогий Ніколл, — вигукнув Барбікен, — ми врятовані!
— Гаразд! — спокійно зауважив Мішель Ардан. — Якщо ми врятовані, давайте снідати.
Справді, Ніколл не помилився. На щастя, початкова швидкість була більша за швидкість, вказану Кембріджською обсерваторією, але Кембріджська обсерваторія так само не помилилася.
Мандрівники, позбувшись цієї фальшивої тривоги, посідали навколо стола і почали весело снідати. Вони багато їли, а розмовляли ще більше. Їх певність була ще більша, ніж до "інциденту з алгеброю".
— Чому б ми не мали успіху? — повторював Мішель Ардан. — Чому б ми не приїхали туди? Нас кинули. Перед нами ніяких перешкод. Ніякого каміння на нашому шляху. Дорога вільна, ще вільніша, ніж дорога корабля, який змагається з хвилями, ще вільніша, ніж дорога аеростата, який бореться з вітром.