Ми сіли на мілину в такому місці, де морські відпливи досить слабкі — обставина досить неприємна для "Наутилуса". Однак судно не постраждало при зіткненні — настільки міцним був його корпус. Але якщо навіть у корпусі "Наутилуса" не було пробоїни і течі, усе-таки йому загрожувала небезпека залишитися назавжди прикутим до підводних рифів. І тоді настав би кінець підводному кораблю капітана Немо!
Мої роздуми порушив капітан Немо, як завжди незворушний, Що прекрасно володів собою. На його обличчі не можна було прочитати ні хвилювання, ні досади.
— Аварія? — запитав я.
— Випадкова перешкода! — відповів він.
— Перешкода, — заперечив я, — яка, можливо, примусить вас стати жителем землі, від якої ви тікаєте!
Капітан Немо кинув на мене загадковий погляд і заперечливо похитав головою. Жест його говорив досить ясно, що ніщо і ніколи не змусить його ступити йогою на сушу. Потім він сказав: [135]
— Утім, пане Аронаксе, "Наутилусу" зовсім не загрожує загибель. Він ще буде знайомити вас із чудесами океану. Наша подорож тільки почалася, і я аж ніяк не бажаю так швидко позбутися вашого товариства.
— Одначе, капітане Немо, — відповідав я, роблячи вигляд, що не зрозумів змісту глузливої фрази, — ми сіли на мілину під час припливу. Взагалі в Тихому океані сила припливу дуже незначна, і якщо ви не звільните "Наутилус" від зайвого баласту, я не бачу, яким способом судно зніметься з мілини.
— Морські припливи в Тихому океані незначної сили, ви праві, пане професоре, — відповів капітан Немо, — але в Торресовій протоці різниця між рівнем припливу і відпливу води в півтора метра. Нині четверте січня. Через п'ять днів настане повня. І я буду украй здивований, якщо місяць, вірний супутник нашої планети, не підніме водяну масу на потрібну мені висоту. Тим самим він зробить мені послугу, що я її бажав би прийняти лише від пічного світила!
З цими словами капітан Немо в супроводі свого помічника зійшов па ют. Що стосується судна, воно приросло до місця, немов коралові поліпи уже устигли вмурувати його у свій незламний цемент.
— Ну що, пане професоре? — сказав Нед Ленд, підійшовши до мене, тільки-но капітан пішов з палуби.
— Що ж, друже Нед! Будемо очікувати припливу дев'ятого січня. Виявляється, місяць люб'язно зніме нас із мілини!
— Тільки й усього?
— Тільки й усього!
— І капітан у надії на місяць складе руки? Не пустить у хід якорі, машини?
— Вистачить і лдного припливу! — простодушно зауважив Консель.
Канадець подивився на Конселя і знизав плечима. У ньому заговорив моряк.
— Пане професоре, — продовжував Нед, — пом'яніть моє слово, ніколи більше ця посудина не буде плавати ні на воді, ні під водою! "Наутилус" годиться тепер тільки па брухт. Гадаю, що настав час позбутися товариства капітана Немо. '
— Друже Нед, — заперечив я, — щодо "Наутилуса" я дотримуюся іншої думки. Через чотири дні ми випробуємо силу тихоокеанських припливів. Ваша нарада була б доречна коло берегів Англії або Провансу, але поблизу берегів Папуа — вона зовсім не [136] до речі! Нею можна скористатися в тому разі, якщо "Наутилус" не зніметься з мілини. І то я вважаю цей вчинок украй ризикованим!
— Чи не можна хоч глянути на цю землю? — сказав Нед Ленд. — Он острів. На острові ростуть дерева. Під деревами розгулюють тварини, земні тварини, з яких виготовляють котлети, ростбіфи... Ех, як би я хотів покуштувати шматочок м'яса!
— Цього разу Нед Ленд правий, — сказав Копсель. — Я цілком приєднуюся до нього. Чи не може пан професор попрохати свого друга, капітана Немо, висадити нас хоч ненадовго на землю? Адже інакше ми завсім розучимося ходити по тверді!
— Попросити можу, — відповів я, — але він відмовить.
— А якби пан професор усе-таки.ризикнув? — сказав Консель. — Принаймні ми знали б, що думати про люб'язність капітана.
На мій подив, капітан Немо відповів згодою на моє прохання і був настільки делікатний, що не зажадав обіцянки повернутися на борт. Утім, утеча через Нову Гвінею була б надзвичайно небезпечною, і я б не порадив Неду Ленду спокушати долю. Краще бути бранцем на "Наутилусі", аніж потрапити в руки диких папуасів.
Я не допитувався, чи поїде з нами капітан Немо. Я був упевнений, що ніхто з екіпажу пе буде супроводжувати нас у нашій прогулянці. Доведеться самому Неду Ленду взятися за кермо! До речі, до берега було пе більше двох миль, і Нед Ленд зуміє завви-грашки провести вутлий човен між рифовими бар'єрами, такими фатальними для великих суден.
Наступного дня, 5 січня, шлюпка була вийнята з гнізда і прямо з палуби спущена у воду. Двоє чоловіків легко впоралися з цим. Весла лежали в шлюпці, і ми усілися на лавах.
О восьмій райку, озброєні рушницями і сокирами, ми відчалили від борту "Наутилуса". Море було досить спокійне. З берега віяв легкий вітерець. Консель і я сиділи на веслах і енергійно гребли. Нед, лавіруючи, вів шлюпку через вузькі проходи, утворені бурунами. Шлюпка, покірна керму, легко долала риф за рифом.
Нед Ленд не міг приховати своєї радості. Він почував себе в'язнем, що вирвався на волю, і зовсім не думав про те, що доведеться змову повернутися в темницю.
— М'ясо! — повторював він. — Будемо їсти м'ясо, і яке м'ясо! Справжню дичиїіуі Правда, без хліба! Я не кажу, що риба погана річ, але пе можна ж вічно харчуватися рибою! Шматочок свіжого м!яса, підсмаженого на вугіллі, внесе приємну розмаїтість у наше звичне меню! [137]
— Ласун! — зауважив Консель. — Від однієї розмови у мене слинка тече!
— Треба довідатися, чи не водиться в тутешніх лісах велика дичина, — сказав я. — І чи не полює тутешня дичина на мисливця?
— Нехай навіть так, пане Аронаксе, — відповів канадець, вищиривши в усмішці зуби, гострі, як лезо сокири. — Я готовий з'їсти тигра, тигрове філе, якщо на острові не знайдеться інших чотириногих.
— Друг Нед викликає побоювання, — зауважив Консель.
— Яка не трапиться тварина, безпера — чотиринога або з перами — двонога, я відсалютую їй пострілом!
— Ну от, — сказав я, — починаються бешкети містера Ленда!
— Не бійтеся, пане Аронаксе, — відповів канадець, — гребіть щосили! Не мине й півгодини, як я почастую вас наїдком власного приготування.
О пів на дев'яту шлюпка "Наутилуса" причалила до піщаного берега, благополучно проминувши рифове кільце, що оточує острів Гвебороар.
Глава двадцять перша
КІЛЬКА ДНІВ НА СУШІ
Я не без хвилювання ступив на берег. Нед Ленд пробував землю ногою, наче випробовуючи її міцність. Але ж усього два місяці тому ми стали, за виразом капітана Немо, "пасажирами" "Наутилуса", точніше кажучи, бранцями його капітана!
Кілька хвилин потому ми були вже на відстані рушничного пострілу від берега. Ґрунт складався майже винятково з коралового вапняку; але, судячи з русел висохлих рік, всіяних гранітними уламками, можна було припустити, що походження острова бере початок від давньої геологічної формації.
Обрій був прихований чудовою завісою лісів. Гігантські дерева, що досягали у височину двохсот футів, перепліталися між собою повзучими ліанами, що погойдувалися від подуву вітерця, утворюючи справжні гамаки, створені самою природою. Мімози, фікуси, казуарини, тикові дерева, гібіскуси, пандануси, пальми в гірляндах зелені, що заквітчувала верховіття, свідчили про родючість тутешньої природи. Під їхніми зеленими склепіннями коло підніжжя гігантських стовбурів пишно розросталися орхідейні, бобові рослини і папороті. [138]
Чудові зразки новогвінейської флори не приваблювали канадця: він віддавав перевагу корисному. Кокосова пальма привернула його увагу— Він збив з дерева кілька кокосів, розколов їх, і ми пили їхнє молоко, їли кокосову м'якоть, відчуваючи задоволення, що аж ніяк не промовляло на користь меню "Наутилуса".
-. Чудово! — вигукував Нед Ленд.
— Смачно! — вторив йому Консель.
— Думаю, що ваш Немо не заборонить узяти на борт поклажу з кокосовими горіхами? — запитав канадець.
— Думаю, що не заборонить, — відповів я. — Але сам він не доторкнеться до них.
— Тим гірше для нього, — сказав Консель.
— Тим краще для нас, — поправив його Нед Леид. — Нам більше залишиться!
— Хвилинку, містере Нед! — сказав я гарпунеру, що мав намір узятися за другу пальму. — Кокосові горіхи — прекрасна річ, але, перш ніж завантажувати ними човен, може, краще спершу довідатися, чи немає на острові продуктів не менш корисних? Свіжі овочі були б дуже доречні місцю в коморах "Наутилуса".
— Пан професор має рацію, — сказав Консель. — Я пропоную зберегти місце для трьох продуктів: одне для плодів, друге для овочів і третє для дичини, якою, треба сказати, і не пахне!
— Конселю, кинь журитися! — безтурботно зауважив канадець.
— Коротше, треба йти далі, — сказав я. — Але будьте напоготові! Острів, очевидно, безлюдний, а все-таки тут можуть знайтися мисливці, не настільки педантичні щодо дичини, як ми!
— Хр!.. Хр!.. — проричав Нед Ленд, виразно ляскаючи зубами.
— Е-е! Що з вами, Неде? — вигукнув Консель.
— Слово честі, — сказав канадець, — я починаю розуміти принадність людожерства!
— Неде! Неде! Що ви кажете? — крикнув Консель. — Так ви, виявляється, людожер? їй-бо, жити в одній каюті з вами небезпечно. А якщо, прокинувшись, я раптом побачу, що наполовину обгризений?
— Друже Конселю, я люблю вас, але не настільки, щоб з'їсти без особливої потреби.
— Сумніваюся в цьому! — відповідав Консель. — Давайте-но краще полювати! Настріляємо хутчій якої-пебудь дичини і наситимо цього канібала! Інакше пан професор ризикує одного чудового ранку знайти замість слуги "ріжки та ратиці"!Так, обмінюючись жартами, ступили ми у темно-зелені хащі і протягом двох годин обійшли ліс від краю до краю.
Обставини сприяли нам у пошуках їстівного. Нам зустрілося дерево — одне із найбільш корисних представників рослинного світу тропіків, що подарувало нам той дорогоцінний продукт, якого так бракувало на борту "Наутилуса".
Я маю на увазі хлібне дерево, якого чимало росте на острові Гвебороар. Особливо коштовним був його безнасішіий різновид, що має у малайців назву "рима".
Дерево це відрізняється від інших дерев абсолютно рівним прямим стовбуром заввишки в сорок футів. Верхівка його з великим багатопластовим листям, химерно заокруглена, наче підстрижена, ясно говорить натуралісту, що перед ним "хлібне дерево", котре так вдало акліматизувалося на Маскареиських островах.