І за сотні миль унизу хмари метану й замерзлого амонію побачили світло, якого ніколи не бачили раніше, малесеньке палюче сонце, що летить крізь сатурніанську ніч.
Зрештою попереду почало розвиднятися, корабель, рухаючись чимраз повільніше, утрапив у день. Він більше не міг утекти від Сонця чи навіть від Сатурна, але все ще рухався досить швидко, щоб відірватися від планети до орбіти Япета за два мільйони миль звідти.
Цей політ триватиме для "Діскавері" чотирнадцять діб; корабель у зворотному порядку проходив орбіти Януса, Мімаса, Енцелада, Тефії, Діони, Реї, Титана, Гіперіона… — світів, що мали ім'я богів і божественних істот, які зникли лише вчора згідно з часовими мірками цього світу.
Потім "Діскавері" зустріне Япет і вийде на його орбіту. Якщо ж корабель схибить, то він знову полетить назад до Сатурна й без кінця повторюватиме свої двадцятивосьмиденні еліпси.
Якщо не скористатися з цієї нагоди, другий шанс навряд чи випаде. Наступного разу Япет буде далеко, майже на іншому боці від Сатурна.
Щоправда, корабель і супутник усе-таки зустрінуться знову, коли їхні орбіти перетнуться вдруге. Але це станеться через багато років, тому Боумен знав, що, хай як далі розгортатимуться події, він уже не зможе стати їхнім свідком.
Розділ 35
Око Япета
Коли Боумен уперше побачив Япет, той дивний білий еліпс наполовину заховався в тіні й освітлювався лише відблиском Сатурна. Тепер, коли супутник повільно рухався по 79-денній орбіті, еліпс вийшов на денне світло повністю.
Спостерігаючи, як росте пляма на боці супутника, поки "Діскавері" наближався до свого неминучого призначення, Боумен зрозумів, що таке тривожна одержимість. Він ніколи не згадував про це у своїх розмовах чи, радше, монологах до Центру керування польотом, бо могло скластися враження, ніби він слабує на манію.
Можливо, думав Боумен, він і справді трохи несповна розуму, але сам був майже впевнений, що яскравий еліпс на темному тлі супутника — це велетенське порожнє око, яке спостерігає за його наближенням. Це було око без зіниці, ніщо не порушувало його ідеальної порожнечі. Лише в той час, коли корабель пролітав за п'ятдесят миль від поверхні супутника, а сам Япет тепер став удвічі більшим за Місяць із Землі, астронавт помітив маленьку чорну цятку в центрі еліпса. Утім, часу на детальніше дослідження не залишалося, на Боумена чекали завершальні маневри.
Востаннє головний двигун "Діскавері" випустив свою енергію. Востаннє запекла лють умирущих атомів засяяла над супутниками Сатурна. Віддалений шепіт підсиленої тяги реактивних двигунів викликав у Девіда Боумена почуття гордості й туги. Ці дивовижні двигуни ідеально виконали свою місію. Вони принесли корабель із Місяця на Сатурн, а зараз вони працювали останній раз. Коли "Діскавері" вичерпає запаси пального, він перетвориться на безпорадну й інертну планету чи астероїд, немічного в'язня гравітації. Навіть коли через кілька років прийде рятувальний корабель, немає жодної економічної рентабельності дозаправляти його і таким чином давати йому змогу виборювати собі шлях додому, на Землю. "Діскавері" залишиться вічним орбітальним пам'ятником першим дням дослідження над планетами Сонячної системи.
Коли тисячі миль скоротилися до сотень, паливні датчики швидко впали до нуля. Боумен заклопотано продивлявся дисплей і саморобні карти, що з ними тепер консультувався для будь-якого рішення в реальному часі. Було б жах як несправедливо, якби, стільки переживши, він не зміг вийти на зустріч із супутником через брак кількох літрів палива…
Реактивні двигуни замовкли, тиск упав, лише веньєрні двигуни й далі м'яко підштовхували "Діскавері" на орбіту. Япет зараз перетворився на гігантський серп, що заполонив усе небо. Досі Боумен завжди думав про нього як про маленький непомітний об'єкт, таким він насправді й був порівняно з тією планетою, навколо якої обертався. Тепер, коли супутник загрозливо навис над кораблем, здавалося, що він може розчавити "Діскавері", як гігантський космічний молоток горіхову шкаралупу.
Япет наближався так повільно, що здавалося, він узагалі не рухається. Годі було визначити, у яку мить відбулася зміна краєвиду від панорами астрономічного тіла до ландшафту лише за п'ятдесят миль унизу. Корабель перебував на кінцевій орбіті, роблячи один оберт за три години зі швидкістю лише вісімсот миль на годину — саме та швидкість, яка потрібна в такому слабкому гравітаційному полі.
"Діскавері" обернувся на супутник супутника.
Розділ 36
Старший брат
— Я знову пролітаю над освітленою частиною Япета, і вона така, як я доповідав на останньому оберті. Здається, поверхня вкрита лише двома матеріалами. Наскільки я можу судити, ця чорна штука схожа на щось спалене, як деревне вугілля, як я можу бачити в телескоп, воно має таку саму текстуру. Мені ця штука нагадує присмажений тост…
Я досі не здатен визначити текстуру білої ділянки. Вона має чітко визначені межі, на поверхні — жодних деталей. Можливо, це навіть рідина, воно доволі гладеньке. Я не знаю, яке враження ця біла поверхня справляє на відео, що я вислав, але якщо сфотографувати море замороженого молока, то щось таке й вийде.
Може, це навіть якийсь важкий газ, хоча ні, думаю, це неможливо. Інколи мені здається, воно рухається, дуже повільно, але я не можу пересвідчитися…
Третій оберт навколо Япета, я знову над білою ділянкою. Цього разу розраховую підійти ближче до плями в центрі, коли будемо там пролітати. Якщо мої розрахунки правильні, то я пройду за п'ятдесят миль від нього — хай чим воно є.
Ага, щось попереду, саме так, як я і розраховував. Воно з'являється з-за обрію, і Сатурн також, планета тепер обіймає чверть неба — іду до телескопа…
Алло! Воно скидається на будівлю — повністю чорну — навіть важко роздивитися. Без вікон чи якихось інших деталей на поверхні. Просто велетенська вертикальна скеля, напевно, з милю заввишки, щоб її можна було помітити з такої відстані. Воно мені нагадує… Ну звісно! Воно таке саме, як ота штуковина, яку ви знайшли на Місяці! Це старший брат МАТ-1!
Розділ 37
Експеримент
Називайте її Зоряною Брамою.
Три мільйони років плита кружляла довкола Сатурна, чекаючи на своє призначення, яке могло ніколи й не настати. Доки її створювали, поверхню Япета розбили на шматки, а уламки великого будівництва досі оберталися на орбіті.
Тепер чекати залишалося недовго. На іншому кінці Сонячної системи народився розум і покинув рідну планету. Давній, як саме людство, експеримент міг невдовзі досягти своєї кульмінації.
Ті, хто розпочав цей експеримент багато тисячоліть тому, не були людьми, вони навіть віддалено не нагадували людей. Але ці істоти з плоті й крові, дивлячись у глибини космосу, відчували страх, подив і самотність. Щойно їм випала нагода, вони полинули до зірок.
У своїх блуканнях ці істоти зустрічали багато форм життя, вони дивилися на роботу еволюції в тисячах світів. І бачили, як часто перший спалах розуму загорявся й помирав у космічній темряві.
В усіх галактиках і світах вони не знайшли нічого більш дивовижного за розум, тому заохочували його розвиток скрізь, де тільки могли. Вони стали фермерами на зоряних полях, сіяли й інколи навіть пожинали.
Проте іноді їм доводилося нещадно виривати бур'ян.
Величезні динозаври вже давно загинули, коли дослідницький корабель увійшов у Сонячну систему після подорожі, яка тривала тисячі років. Інопланетяни проминули замерзлі далекі планети, зробили коротку зупинку над пустелями Марса, що помирав, і звернули свою увагу на Землю.
Послані розвідники доповіли, що цей світ кишить життям. Протягом року вони вивчали, збирали, каталогізували. Дослідивши все, що тільки можна, вони почали проектувати. Працювали з багатьма видами на суші й в океані. Але котрий із їхніх експериментів увінчається успіхом, ніхто не знатиме ще мільйони років.
Вони були терплячі, однак не безсмертні. А стільки всього ще чекало у Всесвіті з сотнями мільярдів сонць. Отож вони знову відлетіли в безодню, знаючи, що більше ніколи сюди не повернуться.
У цьому не було жодної потреби. Слуги, яких вони залишили, зроблять решту. На Землі приходили та йшли льодовики, тимчасом як незмінний Місяць зберігав свою таємницю. Ще повільніше, ніж полярні льоди, Землею поширювалася цивілізація. Дивні, прекрасні й жахливі імперії повставали й занепадали, залишаючи набуті знання наступникам. Про Землю не забули, але ще один візит дав би мало користі. Земля — то лиш один із мільйонів мовчазних світів, які, можливо, колись заговорять.
Тепер еволюція серед зірок рухалася до нової мети. Перші дослідники Землі вже давно вийшли за межі можливостей плоті й крові; їхні машини стали кращі за їхні тіла, тож настав час переїжджати. Спершу їхній органічний мозок, а потім лише думки переселилися в нові сяйливі домівки з металу й пластику.
І так вони ширяли серед зірок. Будувати космічні кораблі не було потреби. Вони самі перетворилися на космічні кораблі.
Утім, епоха механічних тіл швидко минула. Невтомно проводячи експерименти, вони нарешті навчилися нагромаджувати знання в структурі самого простору й зберігати власні думки навічно в ґратках застиглого світла. Вони стали істотами з чистого випромінювання, звільнившись нарешті від тиранії речовини.
Таким чином, вони перетворилися на чисту енергію, а в тисячах інших світів безглузді оболонки сіпалися в танку смерті, а потім розсипалися на порох.
Тепер вони є недосяжними для часу володарями галактики. Вони плавали серед зірок, немов туман, пірнали в порожнинах простору. Але, попри свою божественну силу, вони ще не зовсім забули про своє походження з теплої твані давно зниклого моря.
І вони досі стежили за експериментами, які колись давним-давно розпочали їхні предки.
Розділ 38
На варті
— Повітря в кораблі забруднене, тому мені постійно болить голова. Кисню ще досить, але очищувачі не працюють належно після того, як усі рідини на борту прокипіли у вакуумі. Коли стає зовсім зле, я спускаюсь у гараж і вдихаю чистий кисень із капсул…
На сигнали немає жодної відповіді, і через положення корабля на орбіті я чимдужче віддаляюся від МАТ-2. Між іншим, ви дали йому геть недоречну назву — досі жодного сліду магнітного поля.
Зараз маю найбільше наближення — шістдесят миль, ця відстань збільшиться до ста, бо Япет піді мною обертається, а потім упаде знову до нуля.